Володимир Шаян - основоположник відродження рідної віри

СПАЛИ МЕНЕ!
СПАЛИ!
СПАЛИ ВОГНЕМ СВЯТИМ ПЕРУНЕ!
СПАЛИ РАБА ЯХВЕРНОГО, ЩО ДЕСЯТЬ СОТОК ЛІТ

БУВ ЯНИЧАРОМ,
БУВ ХОЛУЄМ,
БУВ ХРУНЕМ,
БУВ БРАТОВБИВЦЕЮ ДЛЯ ЛАСК ЧУЖИХ ВЛАДИК!
СПАЛИ І ПЕРЕПЛАВ ТВОЇМ ГОРНИЛОМ, БОЖЕ,
РАБА НІКЧЕМНОГО В ГЕРОЯ ПЕРЕКУЙ!
ТИ З МЕНЕ ВИПРЕЩИ ОТРУТУ, ГНИЛЬ ВОРОЖУ,
І НАНОВО СФОРМУЙ І ЗАГАРТУЙ!
СФОРМУЙ І ЗАГАРТУЙ БОГАТИРЯ, ЩО В БОЮ
НЕ ЗНА СТРАХУ, НЕ ВІДЧУВА УРАЗ,
ЩО ВІРИ ЯСНОЇ НАСНАЖЕНИЙ СНАГОЮ
РУБА З ПЛЕЧА НЕВОЛІ ВРАЖУ В'ЯЗЬ.
ВІДКРИЙ МЕНІ ГРИМАВУ СЛОВА СИЛУ,
НАВЧИ МЕНЕ ЧИТАТЬ І РОЗУМІТЬ
ТАЙНИЦІ СИМВОЛІВ СВАРОЖИХ КОЛ І ДИВА
І ПОКЛАДИ МЕНЕ НА ГРУДИ ВОГНЕВИЦЬ.
ХАЙ СЕРЦЕ П'Є ВОГОНЬ З ГРУДЕЙ ПЕРУННИХ,
ВОГНЕМ ТВОЇМ ХАЙ ПАЛИТЬ РАБСЬКУ ТЛІНЬ!
ХАЙ В СЕРЦІ ГРОМОМ Б'ЮТЬ І КРЕШУТЬ ЛУНИ
ВІДГОМОНІЛИХ,СУЩИХ І НОВИХ ГРЯДУЩИХ ПОКОЛІНЬ,
ЩО З РОДУ СЛОВОЯВНОГО
БОЖЕСТВЕННОЇ ЛАДИ Й ОРЯ
І СОНЯШНОЇ НАЦІЇ, ЩО ВИПЛЕЛА ВІНКИ
НАМ РАДІСНОЇ ВІРИ БОЖИМ СЛОВОМ,
У СЛАВІ БОЖІЙ ОСВЯТИВШИ РІД.
СФОРМУЙ І ЗАГАРТУЙ У ФОРМІ РІДНІЙ, ВОЛЬНІЙ
І МУДРІСТЮ І СИЛОЮ НАДХНИ!
У ГОЛОС МІЙ ВСЕЛИ РОЗЛУННЯ ГРОМУ!
МОЮ ЛЮБОВ НА ЧИН БЛАГОСЛОВИ,
А ГНИЛЬ СПАЛИ!
ЗОРЕСЛАВ ЗОРЯН, США, 17ЛЮТОГО, 1977Р.

Народився Володимир 2 серпня 1908 року у Львові. Батько його був підстаршиною австрійської ар­мії, а за польської окупації Галичини - залізничним службовцем. Мати походила із стародавнього се­лянського роду села Добростани на Львівщині,

Саме в цьому селі із символічною праслов'янсь­кою назвою молодий гімназист Володимир отримав перші уроки Рідної Віри. Запис цих дитячих вражень має ту саму вартість, що й фольклорний запис нау­ковця. Саме тут, у Добростанах, Володимир Шаян по­чув ритуальне привітання женців "Дай, Боже, щастя!". Він і сам вітав їх, обпалених сонцем, осяяних радістю праці на землі, цим радісним окликом. Проте, над теологічним змістом цих слів він замислився вже буду­чи філософом, релігієзнавцем, оглядаючись назад, уже збагачений досвідом своїх наукових праць: "Хто ж є той Бог, що дає Щастя? Він напевно має його пре­багато і розсипає такими долонями, повнішими ніж вуйко, коли сіяв зерно у полі, щоб зійшло поле золо­тим сонячним щастям важкоколосої пшениці. Він му­сить бути такий щасливий. Він мусить сам бути Щас­тям. Це Праджерело і праоснова всякого Щастя".

Пізніше, перекладаючи найстарішу пам'ятку праарійської релігії Атхарваведу, В. Шаян зазначив, що це ритуальне благословення живе в українському на­роді не одну тисячу літ! Це є залишок або та найглибинніша праоснова арійського гімну Благословення Землі: ",..Хай нам оре плуг на щастя! Хай ремені в'яжуть щастя! Хай батіг лящить на щастя! Рідній ски­бі б'єм поклони! Щастям зернися, зорана!" Приблиз­ною датою цього гімну прийнято вважати третє тися­чоліття до н.е. Так пізнається глибина й безперер­вність наших праарійських і праукраїнських традицій

Закінчивши з відзнакою в 1927 році гімназію кла­сичного типу, Володимир Шаян вступив до Львівсь­кого університету, де студіював філософію, санс­критську та європейську філологію.

В автобіографії Б. Шаян згадував; "Датою мого духовного прозріння уважаю 1934 рік, коли постала ідея відродження староукраїнської віри. Перед тим бу­ло переживання на горі Ґрехіт у Карпатах на Гуцульщині. Це місце я вважаю святим для себе і безконеч­но вертаю до цього переживання як одного з вибухів святости, визначеному в моїх творах. Я провів ніч у простій колибі в товаристві молодих гуцулів. І там на Гуцульщині я побачив нове обличчя фольклору. Але ідея відродження староукраїнської віри пізніше здо­була своє ширше примінення як ідея "пан-арійського ренесансу". Ця назва є темою для ширшої праці, бо ж дехто не розуміє її, а навіть підозрює в космополітиз­мі. Виразно заявляю, що Я - НАЦІОНАЛІСТ" (Світан­ня, 1974, ч.З. V). Володимир Шаян ще неодноразово згадуватиме про це «чудо Великого Пробудження», яке сталося з ним у Карпатах: «В 1934 році я вирішив у трьох ночах духової боротьби відновити старинну українську Віру не тільки як поезію, але як живу і твор­чу релігію» (ВПН. - стор. 79).

Проблему Пан-арійського ренесансу Володимир Шаян розвинув у своїх студіях над текстами Рігведи і Велесової Книги, В1937 році він виголосив доповідь про "ренесанс пан-арійської думки" на засіданні Індійського Семінару у Львові. Термін "арійський", що його вжив Во­лодимир Шаян, викликав жваву дискусію. Дехто нама­гався звинуватити його в прихильності до гітлеризму.

"В тому часі, - писав Володимир Шаян, - я вже читав "Майн Кампф" в університетській бібліотеці, а зокрема, добре собі запам'ятав вимогу забезпечення кожного паростка німецької нації землею на тисячі ро­ків. Землею "Бордерлянду" між Польщею та Росією, отже Україною, Я не мав ніяких ілюзій. Звідси моє під­креслення "Пан-арійської Мислі", себто Всеарійської, в протилежному до німецького тлумачення "арійства".

На семінарі був присутній науковий керівник Володимира Шаяна - Професор індійської філології Степан Стасяк, який славився своєю прихильністю до української справи, і який щойно повернувся із на­укової подорожі до Індії, де пробув майже рік. Всі че­кали його думки про дискусію. Тоді Професор сказав пам'ятні слова, що "дискусія, яка тут ведеться, буде вестися впродовж 500 років в історії людства". Тоді здивовані учасники Семінару прийшли до прийняття висновків молодого Володимира Шаяна.

Все своє життя він поклав на Відродження Рідної Віри. В останній рік свого земного життя Володимир Шаян у статті "Майбутнє України в світлі Книги Велеса" впевнено напише: "Ми є великий історіотворчий рух!". І далі, розвиваючи цю думку, кине як докір нам: "Може зрозумієте нарешті, що я Є ЗНАРЯДДЯМ ДУ­ХУ, що творить нову добу в історії. В тій хвилині не­важно, скільки досягну за життя... Важне, що створе­ний почин і засіяне зерно". Водночас він ставить ви­могу до духовного проводу: "Справжній ПРОВІД має обов'язок стояти на сторожі чистоти ВІРИ-ІДЕЇ та не допускати до нечистих і неморальних методів її здій­снення Він не сміє використовувати темноту "незря­чо? маси для позірних успіхів і тим самим ставати на шлях демаґоґії... бо демаґоґія зробить нас посміхо­вищем історії..."

У 1939 році В.Шаян закінчив навчання в універ­ситеті. Вже була написана праця "Індра в Ріґведі" {польською мовою). Тут ототожнюється індійський Бог Індра з нашим слов'янським Леруном, - думка, яка та­кож буде розвинута у пізніших його працях "Про Перуна знання таємне", "Студії над Ведійською думкою", "Священний героїзм" та ін, Під час совіцької окупації

Володимир Шаян був змушений замовчувати своє ав­торство. Почалися так звані "чистки". Вчені з Москви були поставлені "для контролю" над науковою пра­цею львівських фахівців.

Очевидно Володимир Шаян в час німецької оку­пації мав зв'язок з ОУН і УПА, бо зберігся документ, написаний ним до проводу ОУНу 1943 р 5 листопада 43-го він створив свій перший "Орден Лицарів Бога Сон­ця", який став нелегальною релігійно-політичною фор­мацією, що мала на меті не тільки боротьбу проти Ні­меччини й Москви за визволення України, але, насам­перед, повернення рідному народові його рідної релі­гії, тобто духовне визволення українців з візантійсько- християнського рабства. У зверненні до проводу ОУН відмічалося, що Орден не творить окремої мілітарної одиниці, але включається в політичну і революційну ОУН. Однак, домагається свободи релігійного віровиз­нання, як і свободи проголошення ідей і віри Ордену.

Наступ червоних і непевність становища змуси­ла Володимира Шаяна, як і Професора Стасяка, ева­куюватися на Захід. Своїм заприсяженим лицарям, які не могли евакуюватися, Володимир Шаян дав на­каз стати до лав УПА. Більшість з них так і зробили. Вірогідно, саме вони й утворили Повстанську групу імені Перуна, про яку згадується у 8 томі «Літопису Української Повстанської Армії»: «Повстанська група ім. Перуна між селами Грабине і Підзвіринець, Комарнянського району, відбила 4.9.1944 р. 7 арештованих із села Повергів. Із 57 погромників-конвоїрів убито 45 та одного полонено» (стор. 173).

Навесні 1944 року Володимир Шаян майже з по­рожніми руками вийшов зі Львова і попрямував етапа­ми через Перемишль, Криницю, Братиславу, Відень, Авґсбурґ. Чимало його праць з того періоду або про­пали безслідно, або зберігалися в радянських архівах, У праці «Аналіза Влес Книги» Володимир Шаян жал­кував: «Мою працю декількох років - «Індра в Риґведі» я залишив у Львові. Вона разом з матеріялами була завелика, щоб її взяти, тобто везти, чи докладніше, нес­ти в руках. Навіть друкованих праць я не міг забрати. До сьогодні я не міг роздобути «Терпіння молодого гу­цула». Там є відгук оцього вибуху на горі Ґрехіт. Остан­ній розділ через цензуру був скорочений і злагіднений» (Віра Предків Наших.- Гамільтон, 1987, стор. 70).

Далі була довга виснажлива дорога, життя в та­борі для переміщених осіб, а ще далі - загроза при­мусової репатріації. Українці, які жили в таборі Ґеґ- ґінґен, були вкрай стривожені, що їх видадуть біль­шовикам. Тоді Володимир Шаян написав листа ан­глійською мовою під назвою «Я не можу вернутися» і поїхав з ним до Авґсбурга. Його знання англійської, висока освіченість справили враження на американ­ців, незважаючи на його скромність, а надто обірва­ний одяг. Тоді табір відвідав генерал Паттон. Володимир Шаян був його провідником по табору і перекладачем. У листі до друзів він згадував: «я йо­го супроводжував і показав йому Василя Барку у зробленій ним самим будці із дикти й дощок із заввагою: «Оце є модерний Діоґен у бочці» - це є до­цент українського університету. Ця й інші картини по­казані мною, спонукали генерала подбати за новий кращий табір так зване «Соме-касерне». Очевидно, тут важили всі мої вияснення в англійській мові».

Одразу після перенесення табору до Соме-касерне українці згуртувалися навколо Володимир Ша­яна. Тут у його кімнатці під номером 76 мешкало чет­веро однодумців: Михайло Орест, професор Державін, Богдан Війтенко, часом Богдан Онуфрієнко За­кипіла наукова й культурницька праця. Тут постала Українська Вільна Академія Наук (УВАН), універси­тет, гімназія; тут також з'явилися такі видання: «Орден», «Світання», «Нова епоха», «Науково-літерату­рознавчий збірник» та інші. Як писав Володимир Ша­ян у своїй біографії, «всього понад 70 видань вийшло із цієї кімнати».

Саме в Авґсбурзі був створений другий загін ли­царів «Ордену Бога Сонця», що складався з дванад­цяти чоловік. Тут вони й пройшли орденський вишкіл, і склали орденську присягу. Тут В.Шаян прочитав їм цикл орденських лекцій з історії Віри, переоцінки ду­ховності старого світу і давньої історії Праукраїни. Се­ред посвячених лицарів був Леонід Силенко, який от­римав від свого Учителя Володимира Шаяна ім'я Орлигора. В одному з листів до Зоряна (Григорія Рекухи) Володимир Шаян, відповідаючи на його запитання, пи­сав: «Я познайомився з Силенком у Авґсбурзі літом 1945 року... Він виявився податливим на мої виклади і вчення чи то в гурті, чи переважно індивідуальними роз­мовами в моїй кімнаті... Силенко зложив присягу лица­ря. В той час це була сама лише присяга. Очевидно і на думку не прийшло мені документувати цей акт у той час. Від того часу я надав йому ім'я Орлигори. В «Ор­дені» уживав він самого імені Лев через аналогію до Володимира та інших... Він домагався трактування се­бе в таборі як якоїсь упривілейованої особи, а не мав ніякого авторитету, а навпаки - цілу низку негативних застережень. Мушу зазначити, що перед актом прися­ги Силенко розказав мені про своє минуле. Воно дуже сумне й авантюристичне. Про те залишу мовчанку до часу, коли це станеться необхідним».

У 1948 році Володимир Шаян разом з лицарем Б. Війтенком виїхав до Лондону, а інші лицарі роз'їхались у різні країни, переважно в США й Канаду. В тому ж листі Володимир згадує день свого від'їзду: «Під час самого моменту виїзду до Англії всі лицарі з'явилися на прощання перед автобусом. Не появився Орлигора із Ульму. Я визначив лицаря П. Роєнка, щоб був зв'язковим між мною і рештою тих, що ще залишилися чи залишаться в Німеччині. Цього мого рішення не прийняв Орлигора, який сам бажав бути моїм заступ­ником і від того часу без жодної іншої причини зірвав зв'язок із Роєнком, а через нього і зі мною. Від того ча­су пішов він самопасом, куди йому було видно».

В Англії Володимир Шаян захистив науковий сту­пінь і звання Професора. Тут він став широко відомим своєю невтомною науковою і громадською діяльністю. Довгі роки він працював директором Лондонської Біб­ліотеки ім. Т. Шевченка при Союзі Українців Британії (СУБ) і займав різні посади в Управі СУБ, був членом Європейської УВАН (Української Вільної Академії), а з 31 грудня 1969 року її Президентом. Він був Головою Орієнталістів (сходознавців) та Спілки Вільних Журна­лістів, а також заступником голови Британської Ліги Свободи і ПЕН (Поетів, Есеїстів, Новелістів),

Професор Шаян мав численні доповіді в Англії і на міжнародних з'їздах в обороні ув'язнених членів Руху Спротиву в Україні. Разом з лицарем Богданом Вій­тенком Володимир Шаян провів антимосковські акції: «Я обвинувачую Сталіна», «Я не можу вернутися». Він неодноразово брав участь у мітингах протесту проти московської сваволі щодо поневолених нею народів.

Однак, як пише Лариса Мурович (Тимошенко) у передмові до І тому «Віри Предків Наших», «голов­ною ціллю життя Професора Володимира Шаяна та­ки був Орден... від 1971 року не раз закликав (він) тих лицарів до повороту. Коли ж ніхто не вернувся, він написав тоді в листі до друзів, що «примушений бути одним вояком на полі бою». М. Русич у посмертному виданні журналу «Світання» писав: «Я запитався Про­фесора листовно, чи він далі уважає їх лицарями. Від­повідь була: НІ!» (Світання, 1974, ч.З (V), стор.5).

Переосмислення нашої священної історії відбу­лося у Володимира Шаяна ще з юнацьких літ, «Ми не шукали нашої землі, блукаючи сорок літ по пустині. Вона була дана нам споконвіку» - стверджує вчений. Кожен новий лад в історії прокочується Україною, не­сучи «повені крові, землетруси, руїни, пожари всезнищення». «І кожен з тих напасників приходить на Ук­раїну з «високою місією» своєї «правди» і своїх «Бо­гів». І кожний з них котиться по Україні пекельним глу­мом над правдою і Богами, бо кожному з тих ладів бракує Правди і Б о г і в». І далі трагічне: «Всі ці злочинці приводили на суд Правду і Бога. Щобільше, вони кликали на поміч самого Бога. Вирізувалося ук­раїнців святим мечем, посвяченим папою римським». «В Україну християнізм прийшов уже сформований та озброєний добре виробленими методами бороть­би, знищування та підмінювання. Був це час найбіль­шої темноти і нетерпимості християнізму» (ВПН,- ст. 89). Наших Предківських Богів віддавали на глум, а разом з тим, заганяли нас до духовного рабства. То ж, якщо хочемо бути вільною нацією, чи не пора вчи­татися в слова Волхва, закарбовані на дубовій дощеч­ці Велесової Книги: «Будете синами своїх Богів, І сила їхня перебуватиме з Вами завжди».

Його праці Лондонського періоду нині можемо вва­жати основою теолого-філософського осмислення на­шої етнічної віри. І не так важливо, скільки Богів має та чи інша релігія - не цим визначається її «вищість» чи «нижчість». Володимир Шаян вперше дав послідовне вчення про сутність генотеїзму, тобто «про ЄДИНОБОЖЕСТВО як многопроявну, многоіменну і многоособову Істоту...»; це те саме, що й перекладене ним з Ріґведи «по-різному називають Волхви і Віщуни те, що є одне». Тут Володимир Шаян залучає до переконан­ня також і дощечки Велесової Книги, де засвідчується, що за віровідступництво наші Пращури проганяли на­віть із роду, бо «не маємо Богів різних: Вишень і Сварог і інші є множественні, яко Бог є один і множественний» (дощечка 30). Далі Володимир Шаян пише: «Я ніде не стрінув такого ясного і рішучого визнання гено­теїзму, як саме в тексті Книги Велеса. Сварог є єдиний і всеобіймаючий. Сварог є єдиний і многопроявний, Сварог є многоіменний. Він і інші Боги є многоназивні і тисячоіменні. Вони разом творять Єдину Єдність Всес­віту, Небес, Світу Духів Предків і Невидимого Світу Прав'я. Ця могутня Всеєдність обнята однією всеобіймаючою стрункою концепцією СВАРОГА, прикмет­ною для Віри наших Прапредків» (ВПН,- ст.134).

Та Володимир Шаян розумів, що «людська дум­ка є темна і лінива», і що «Правда дається тільки святим пророкам, що в силі обняти своїм духовним зором цілі довгі відтинки історії людства». Такими пророками він вважав Григорія Сковороду, Тараса Шевченка, Лесю Українку... їм він присвятив кілька своїх праць. Водночас професор Шаян остерігав сво­їх учнів: «Не вживайте слова пророклегковажно. Це важке слово. Воно обернеться проти вас, лжепро­роки, що хочете повести народ манівцями чужих ідей і ідеологій» (ВПН, - ст.530).

У 1973 році Володимир Шаян написав: «Появи­лися жалюгідні спроби «реформи» старинної мудрости наших Предків та Вед і Упанішад. Для упрощення та дешевих «успіхів» при популяризації Рідної Віри «реформатори» хочуть заступити ім'я християнсько­го Бога іменем Дажбога і так, змінивши саму назву, думають, що такою простацькою зміною «відкрили» Рідну Віру», Тут Професор не називає прізвища реформатора-лжепророка, засуджуючи тільки сам факт перекручення і спростачення нашої Віри. У листі ж до друзів від 12 листопада 1971 року він писав: «Орли­гора (Силенко) не утримував зі мною ніякого корес­понденційного зв'язку. Я довідався із листування з ли­царем Степаном Кухарем, що він Степан Кухар, на­діслав Орлигорі моє листування. Між іншим був там вступ до санскриту і багато навчання кореспонден­ційною методою... В Америці Орлигора рішився на не­безпечний для нього крок проголосити себе «учите­лем» і «основоположником» Рідної Віри. Маючи під ногами твердий ґрунт мойого вчення про первісну кра­їну поселення першо індоєвропейців, про старинність слов'янських мов, в тому числі української, він зачав без контролі, різного роду видумками і фікціями арґументувати, за що доведеться довго соромитися...».

Отже, це той, хто наважився сам себе проголоси­ти ні більше, ні менше, як Пророком: «РУНВіра - ...аб­солютний монотеїзм - Віра в Єдиносущного Господа Дажбога об'явлена рідним Пророком Левом Силенком» - пише він сам про себе в «Священній постанові» з на­годи 30-річчя РУНВіри (ця постанова підписана його власним прізвищем). Повіривши ура-патріотичним гас­лам Лева Силенка, деякі українські емігранти в Канаді й Америці створили невеликі українські громади РУН­Віри. Професор Шаян журився: «Сором і ганьба бу­дуть довго тривати і ми усі будемо від того терпіти... Як же ж може він заперечувати зв'язок із Орденом, якого присягу так ганебно зрадив?!».

Та були й справжні друзі. В 1969 році з ініціати­ви поетеси Лариси Мурович був створений Допомоговий Комітет для видання праць громадського дія­ча, поета, науковця і санскритолога Професора Во­лодимира Шаяна. У Зверненні до українського гро­мадянства, зокрема, зазначалося: «Свідомій укра­їнській громаді не слід допустити до того, щоб ма­шинописи таких цінних творів нашого науковця ле­жали невидрукованими. Тож витягнімо їх на денне світло! Допоможімо проф. Володимирові Шаянові ви­дати ці твори, - на вічну славу Україні».

Професор щиро радів, коли отримав перші примір­ники видрукованої своєї праці «Найвище Світло». У вдячному листі до друзів Нестора Роговського, Лариси Мурович та інших членів Допомогового Комітету він пи­сав: «Мушу ствердити, що це перший разу моєму житті видано мою працю не накладом автора, але почесни­ми заходами і працею Вашого Громадянського Коміте­ту. Радість моя велика і тим більша, що ця праця така дорога серцю і відноситься до такої високої і важливої теми. Вона побачила світ!» (Світання. ч.8, 1969). Цей справжній дієвий патріотизм своїх друзів Володимир Ша­ян поцінував як важливий «історіотворчий подвиг»,

У 1972 році з ініціативи і заходами цих друзів жур­нал «Світання» виріс в Інститут імені Володимира Шая­на, офіційно зареєстрований ними в Канаді. Складчи­ною 28-ми членів цього Інституту почали поступово ви­даватися й інші праці професора Шаяна. До Інституту приєдналися нові члени з молодшої української грома­ди. Інженер Вишата Святославич, однодумець  і учень Професора, написав багато праць про Рідну Віру, Во­лодимир Шаян вважав його своїм духовним сином.

Так українська еміґрація е Канаді й Америці до­відалась про життєвий подвиг українського мисли­теля Володимира Шаяна. Вже з 1981 року одна з про­відних громад рунвістів вигнала Силенка із Святині Дажбожої в м, Гамільтоні й перереєструвалася в Гро­маду Рідної Віри, визнавши вчення Володимира Ша­яна. Достойний Старший Проповідник цієї Громади Мирослав Ситник, і його невтомна дружина Лада док­лали багато праці до видання і тому творів Профе­сора Шаяна «Віра Предків Наших». Ця праця вий­шла друком завдяки пожертвам двох Побратимів: Проповідника Славина Яворського і Романа Кмітя.

Володимир Шаян помер у Лондоні від серцевої недуги на 66 році життя 15 липня 1974 року. Похо­вання його здійснено за обрядом Рідної Віри, а урна з його прахом була перевезена в Канаду і похована на Рідновірському кладовищі в Гамільтоні. Обряди виконували Волхв Мирослав Шкавритко (в Лондоні) і Старший Проповідник Мирослав Ситник (у Канаді).

«Аналіза Влес Книги» - одна з останніх праць Професора. Над нею він частково працював у шпи­талі, де перебував у зв'язку з хворобою; останні за­писи до цієї теми зроблені за три дні до смерті (роз­діл «Ріґведа і Книга Велеса» датований 12 липня 1974). Тут Володимир Шаян стверджує про одночас­ність постання Ріґведи і Книги Велеса. У шпиталі на­писана праця «Богиня Світання», присвячена його учениці, поетесі Ларисі Мурович, яку Володимир Ша­ян вважав героїчно посвяченою, і з якою був знайо­мий тільки листовно.

Висловлюю щиру вдячність і шану достойному Старшому Проповіднику Мирославу Ситнику, Побратиму Зоряну та Посестрі Ларисі Мурович за на­дання архівних матеріалів, фотографій та листів про життєвий подвиг нашого мислителя Володимира Ша­яна, які використані в цій статті з метою відновлен­ня історичної справедливості. Слава Україні! Слава справжнім Лицарям України!