Древньоримський комедіограф Плавт писав: “Жінка без фарби, як їжа без солі”. Так, прекрасна половина людства завжди приділяла особливу увагу красі свого тіла та догляду за ним. Ці дані підтверджують чисельні аналізи рукописів, картин, артефактів, ба навіть, народних переказів.
Зокрема, перші медичні нотатки Київської Русі з’явилися у ІХ столітті, а у 30-х роках ХІІ століття онука Володимира Мономаха – Зоя написала працю “Мазі”. У ній є відомості про різні хвороби та способи їх лікування, дані по догляду за тілом та шкірою, рецепти від “паршивости голови” та багато іншого.
Макіяж в українській культурі також мав своє місце, проте не у загальноприйнятому значенні. Українці, як діти природи, черпали ресурси із землі. Українські жінки використовували сік малини чи вишні як помаду, а буряк як румяни. Обличчя вони “припудрювали” борошном або крейдою для ефекту відбілення. Вії та брови підводили сажею. Водночас чоловіки називали таких дівчат “ляльками” і надавали перевагу природності.
Любили тоді українські жінки і змінювати колір волосся. Для коричневого використовували лушпиння цибулі, а для біло-жовтого – шафран з ромашкою. Червону фарбу отримували з барбарису, малинову – з молодого листя яблуні, зелену – з молодої цибулі, листя кропиви, жовту – з листя щавлю і кори вільхи. Окрім того, знали наші пращури і секрети кольорів – яким можна причарувати, а яким відігнати.
Окрім так званої декоративної косметики вони використовували різні маски, лосьйони та креми. Жінки знали, що огірковий сік та відвар петрушки роблять обличчя світлим, сяючим, а рослинні жири пом’якшують і відновлюють еластичність шкіри.
Також для догляду використовували різні трави, наприклад, м’яту, ромашку, волошки, звіробій, мати-й-мачуху, подорожника, хміль, дубову кору, кропиву.
Сучасна косметологія з тих часів зазнала кардинальних змін і щороку виробники дивують нас новинками. Якщо більшість із секретів нам давно відомі, то чи варто переплачувати більше?
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira