«Зоре моя! Твоє світло повік буде ясне!»

Такий напис на могильному камені зустрічав поодиноких відвідувачів могили Ольги Косач-Кривинюк на на міському цвинтарі Аусбурга в Німеччині (на жаль, могили вже немає).

Там у таборі для переміщених осіб 11 листопада 1945 року померла ця гідна уваги і поваги українка, сестра Лесі Українки, донька Олени Пчілки. Знана також за псевдонімом Олеся Зоря.

Ольга Косач-Кривинюк (26 травня 1877, Звягель, Волинь— 11 листопада 1945, Авґсбурґ, Німеччина) — українська письменниця, перекладачка, літературознавиця, викладачка, бібліографиня, етнографиня, лікарка за фахом, членкиня Петербурзької і Київської «Просвіт».

Третя дитина в багатодітній родині Косачів, Ольга рано навчилася читати, наполегливо і затято навчалася з допомогою старших сестри Лесі та брата Михайла. Із золотою медаллю закінчила Київську жіночу гімназію О. Дучинської в 1897 р., навчалася на Вищих жіночих медичних курсах у Санкт-Петербурзі, де, крім навчання, займалася редакторськими справами Лесі Українки, перекладала російською західноукраїнських новелістів, увійшла до української студентської громади Петербурга. За це й отримала перший арешт в 1904 р. на два місяці. Все ж завершила освіту на медичних курсах в 1906 р. Вийшла заміж за Михайла Кривинюка і молоде подружжя Кривинюків замешкало у Празі, де у них народився первісток Михайло. З немовлям Ольга переїхала до Києва, згодом на Катеринославщину, і поряд з лікарською практикою вивчала нові іноземні мови, перекладала з англійської, польської, російської, французької, чеської та скандинавських мов. Зокрема переклала твори І.Тургєнєва, Ч.Діккенса, Ж.Санд, Р.Кіплінга, А.Дюма і т.д.

А також відкрила ткацьку майстерню й організувала гурток вишивання; зібрала та відтворила узори, частина яких стала основою видання «Українські народні узори з Київщини, Полтавщини і Катеринославщини. Вип.І. Вирізування й настилування» (К., 1928). У 1918 р. видала книжку під назвою «Стародавня історія східних народів».

Тікаючи від большевиків та голоду з другим сином Василем в 1921 р. замешкала в Могиліві-Подільському з сестрою Ізидорою та матір'ю Оленою Пчілкою. Тут Ольга розпочала свою учительську кар'єру у школі. Після встановлення більшовицької влади 1924 р. повернулася до Києва, де влаштувалася вчителькою української мови, а 1929 р. — на посаду бібліографа Київської наукової медичної бібліотеки. 1929 р. її та її чоловіка заарештували за справою СВУ, чоловік був засуджений. В 1937 р. заарештували і її сестру Ізидору.

Позаяк лінія фронту розділила Ольгу з чоловіком та старшим сином Михайлом, а сподіватися на нормальне життя з приходом до Києва радянської влади не доводилося, рішення було прийняте на користь еміграції. Восени 1943 року сестри Косач, Ольга з сином Василем та Ізидора з родиною, виїхали через Львів до Праги, і до Німеччини. Саме Ользі Косач ми завдячуємо збереженням родинного архіву, зокрема шедеврів неопублікованої інтимної лірики Лесі Українки, а також літописом-хронологією життя і творчості Лесі Українки, над яким Ольга почала працювати ще у 1930-х рр. Частина родинного архіву залишилася у Львові у М.Деркач, котра після війни передасть його до АН УРСР.

Також Ольга Косач є авторкою мемуарів «З моїх споминів» (1963), «З дитячих років Лесі Українки» (1963), «Перебування Лесі Українки в Луцьку» (1963), "Як Леся Українка зложила курс «Стародавньої історії східних народів» (1963); «Повісті, що стала драмою» (1943); праці «Леся Українка. Хронологія життя і творчості» (1970, Нью-Йорк). Ольга почала також писати спогади про свою матір Олену Пчілку, але недуга і смерть перервали цю роботу. Морально і фізично виснажена десятиліттями постійної праці, турботою та хвилюваннями за рідних, розлукою з найближчими, випробуваннями, що випали на її долю, вона померла у таборі ДіПі. Мов зоря, що за життя освітлювала шлях іншим, тихо згасла на чужині, понад все сумуючи за батьківщиною та своїми рідними.