Звернення до спільноти УКУ: Шукаймо справжніх витоків лиха! Або як блюзнірські викладачі католицького університету образили всіх українців, назвавши нас семітами

Як нам, спільноті УКУ, ставитися до образу «Жида» в традиційних українських вертепах?

Чи й далі бачимо ми в цьому образі справжній корінь наших соціальних, національних і політичних лих? Чи не підсміюється над нами Сатана, що ми забавляємося цим образом, у той час як у державі нашій гучні бенкети справляє нерозпізнане зло? (шановне панство,атори цього документу - поважні діячі католицької церкви не розпізнають зло, із-за якого цвинтарі перповнені? то куди ці сліпі духовні пастирі ведуть народ український?)

Дорогі студенти! Дорога спільното УКУ!

Напружені ритми інформаційної доби не сприяють глибинним медитаціям (!?)...

В час найвищої духовної кульмінації святого Різдва у нашу хату знову увірветься вертепний «Жид», – і насіння зла, що його вертепне дійство мало б виполоти, знову загніздиться в нашій душі.

Ми не можемо заперечити той історичний факт, що образ «Жида» був традиційним для українських різдвяних вертепів. Мало того, цю роль – поряд з іншими негативними ролями, як-от Ірода чи Смерті – сприймали ентузіастично, у них вкладали багато душі й гумору. Так народ у бароковому стилі представляв дихотомію добра і зла.

З цього пласту української народної культури видно, що в певні епохи соціальні біди українського народу асоціювалися з єврейством (як, до речі, і навпаки). Ясна річ, далеко не кожен, хто щиро сміявся, бачачи гротескні кривляння вертепного «Жида», був запеклим антисемітом. Дві етнорелігійні групи жили поруч; їхні звичаї були часом зрозумілими для іншої групи, а часом і кумедними. І за поняттями «жида» й «гоя» стояли свої міжгрупові табу, що їх плекали з обох сторін.

Але часом гротескна забава мала далеко не гумористичне продовження, коли по українських селах і містечках зграйки хлопчаків не раз гналися по вулиці за єврейським однолітком, скандуючи уже не барокове: «Жид! Жид!». Пізніші політичні наслідки такої «забави» ми, вибачте на слові, відхаркуємо й досі.

Є різниця між образами Ірода та Смерті, з одного боку, та образом «Жида» – з іншого. В тому другому випадку зло ототожнюється з цілою етнорелігійною групою – отже, ми маємо вирішити, чи справді така світоглядна позиція є нашим новітнім «богослов’ям визволення», яким ми хотіли б оберегти себе від вселенського зла.

Євреями в історичному бутті були не тільки міняйли, торговці та лихварі. Євреями були, зокрема, апостоли, члени найдавнішої християнської спільноти та майже всі автори Нового завіту (за винятком Луки). Єврейською була Пресвята Родина – Йосиф та Марія. Врешті-решт, по Своїй земній Матері євреєм був і Сам Ісус, Різдво Якого ми готуємось тепер зустрічати. ( тобто- як без образу "жида" пропонують автори відображати народження Ісуса? Чукчами,неграми,індіанцями ввже не зробиш учасників цих подій )

Християнство наше вийшло з лона юдаїзму, переймаючи від нього віру в єдиного Бога. Отож, хто, як не ми, мали б прибрати поставу вдячного смирення й усвідомити той надзвичайний факт, що, кажучи словами Ап. Павла, будучи дичкою оливною, защеплені були між святе галуззя та стали співучасниками кореня та оливного соку (пор. Рм 11:16 – 17). На основі цього ще Папа Пій ХІ стверджував: «Духовно усі ми семіти».

Тому не дивно, що свого часу Папа Іван ХХІІІ, осмислюючи духовні причини Голокосту єврейського народу, звернувся в молитві до Ісуса: «Прости, що ми знову розіп’яли Тебе в їхньому тілі!». У цю передріздвяну пору ми запрошуємо вас піти за цим духовним прикладом і сповідально звернутися до Христа: «Прости, що ми знову зневажаємо Тебе в цьому знущальному образі»!

Знайти новітній персоніфікований образ лихварства, грошолюбства, корупції, підкупу та підступності – таким є духовне завдання для нашої спільноти на цей час Різдвяного посту. Інакше ми не помітимо, що всі ці виразки – в нас самих, у тій порочній стороні людської природи, що була ушкоджена гріхопадінням.