Дивовижний світ

Всесвіт

Який загадковий, дивовижний і манливий. Нехай все рідше люди дивляться на небо, задаючи собі тисячі питань, вони не перестають захоплюватися красою нашого світу. Нашого рідного дому. Адже, хто ми в цьому житті? Та ми ж, по суті, - ніхто, маленькі піщинки, які навіть не можуть зрозуміти, як живуть и для чого. Ми не бачимо те, що відбувається далі нашого носа, і навіть, коли з’являються люди, здатні відкрити нам очі, ми їх відкидаємо… Ми боремося всліпу з тим, чого не існує, ми не помічаємо справжнього, а воно ж значно цікавіше і неймовірніше, ніж та віртуальність, яку створили ми.

Нас постійно тягне в космос, і це правильно. Наша Земля – лише колиска людства. Але ми не можемо навічно залишатися немовлятами! Ми повинні освоювати все і вся, рости, так сказати, в духовному плані… Проте ми навіть нашу колиску вивчити не можемо, не знаємо історію планети, звідки ми взялися, що чекає нас в майбутньому. Моря, океани, цілі континенти, підземні світи, галактика… Цей список можна продовжувати же дуже довго, скільки всього ми ще не відкрили, скільки корисного відкинули! Соромно.

А ви тільки уявіть, що може діятися в океані. Прозора вода, в якій відображаються хмари і Сонце. Невеликі хвилі прочісують гладь. А під цією гладдю – товща води, перед очима мелькають крихітні блискучі рибки, величезні кити, дивні істоти, про яких люди навіть не чули. Можна зустріти і рослини, корали, цілі підводні міста… Неймовірно, дивовижно, чарівно… Саме так, чарівно. Так скажуть навіть ті, котрі не вірять в чари і магію, на кшталт мене. Опускаєшся трохи нижче – картина змінюється. Сонячним променям все важче пробиратися під воду і освітлювати навколишній світ. Можна помітити тільки силуети різноманітних створінь, невеликі пагорби, порослі рослинністю, почути незрозумілі звуки, які видають ті, про кого ми ніколи нічого не знали. І тут стає зовсім тихо. Тиша давить на вуха, але погано від цього не стає. Навіть навпаки. А тепер ще глибше! В вічних сутінках цілком можливо помітити розломи, підводні гейзери, навіть тварин. Хіба не диво? І все це знаходиться просто перед нашими носами. А ми просто закриваємо на це очі.

Піднімаємось вище, набагато вище, так високо, що і Землі не видно. А хоча ні, ось вона – набуває обрисів невеликої блакитно-зеленої кулі. Абсолютно нічого не чути. Ми в космосі. Звісно, почувши це слово, більшість уявить непроглядну чорноту, де-не-де будуть зірки і непомітні планети. Але це зовсім не так. От ми зараз бачимо Місяць, великий і сірий. Він таємничий, покритий горами. Взагалі, там дуже холодно. І ми, до речі, досі не знаємо про Місяць усього. Повертаєш голову – і бачиш Сонце. Його світло здатне осліпити, відчуваються різкі пориви сонячного вітру, вся поверхня зірки сяє, час від часу спалахує. Крутиш головою і ні, не бачиш чорноти, про яку говорилося раніше, бачиш справжню красу. Барвисті туманності, галактики з яскравими світилами в центрах. Іноді складається враження, що на окремі ділянки космосу якийсь невидимий художник пролив фарби. Можна помітити рожеві та фіолетові, сині та бірюзові, помаранчеві та червоні тони. А ось і наш Чумацький Шлях, одна єдина безконечна смуга. Вона бліда, і в той же час яскрава, вона ніби випромінює світло. А ті жовтуваті крапки, котрі знаходяться всюди – зірки… Мерехтять, неначе підморгують нам.

Летиш іще далі – вглиб галактики, до інших планет. Там – Марс, так названа Червона планета. Здалеку видно вулкан Олімп, лід на полюсах, довгі незрозумілі канали. Потім на черзі йде Пояс астероїдів, тоді – Юпітер. Гігантський смугастий гігант, ціла жменя супутників, котрі крутяться навколо нього. На планеті бушують урагани, виблискують блискавки, чути і грім. Тут ти помічаєш тоненькі кільця Юпітера, бліді та майже непомітні. Тоді ж переводиш погляд на іншу планету, також с кільцями, по-справжньому величними і видними здаля. Це – Сатурн. Сам по собі він не такий великий, як Юпітер, коричневий, але також смугастий, в нього безліч супутників і вище згадані кільця. Останні – просто величезні, витончені, створені з льоду і космічного пилу. Деякі частини крутяться швидше, проте гармонія є. І це заворожує. А тепер ще далі! Там бірюзовий Уран, знову-таки з кільцями. Сама планета мовби нахилена, тому і унікальна. А за Ураном – Нептун. Місцями - синій, місцями – блакитний. Говорили навіть, що там є вода… але це було раніше.

А от що буде, якщо ми трохи наблизимось до Сонця? Що ми там побачимо? Звичайно ж, Венеру, нашу сестрицю. Вона дуже красива, та це тільки на перший погляд. На ній часто йдуть дощі із сірки, там неймовірно жарко, це – справжнє пекло. І, якщо задуматися, то з людьми буває так само… А зараз сама близька до Сонця планета – Меркурій. Вона маленька, трохи більша, ніж Місяць. Та це все – лиш мізерна частина Всесвіту, все іще не вивчено, і подібні подорожі ми будемо здійснювати ще не раз…

Проте, зараз ми повернемося в колиску, тобто, на Землю. Тепер ми в лісі. Чуємо співи пташок, ревіння тварин, шелест листя. Фантастичні пернаті змахують крилами і летять… Деякі з них пурхають просто над нашими головами. Птахів ми бачимо великих і маленьких, яскравих і сірих, всі вони різні, та всі вони зацікавлено дивляться на нас і оточуючий їх світ. Дивляться так само, як і ми. По землі повзають жуки і черв’яки, та й у землі також. Біля нас гасають різноманітні тваринки, вони жартівливо хапаються за хвости один одного, стиха фиркають і обнюхують все навколо. Ми відчуваємо запах квітів, різних по формі та кольору, але однаково чудових. Безліч дерев та кущів оточують нас. Ми навіть забуваємо, де знаходимося, не можемо зрозуміти – Африка це, Європа, Азія, не здатні розрізнити їх, все і всюди гармонійно, гарно. І ця краса всюди, навколо нас. Та реальність просто жахлива.

Тварин вбивають, дерева вирубують, квіти і пташині гнізда знищують, адже вони заважають будівництву. в океани виливають тони нафти, всю землю розкопують в пошуках корисних копалин… а самі дивуються рівню забрудненості атмосфери, зменшенню видів та бідності землі. Не розуміють вони, що втрачають найкраще з того, що у них є. Адже вони – також частина Всесвіту. І самі все це руйнують. Та Всесвіт не буде довго терпіти, ні… Настане день, і люди зрозуміють, що живуть у справді дивовижному світі, що не треба нічого покращувати, змінювати, за них це все зробила матінка-Природа. Проте тоді вже буде надто пізно.

А зараз люди чекають дива, того самого, котре відбувається на їхніх очах. Це диво – їх світ. Справді… Дивовижний світ