Історія Русів. ЧАСТИНА II.

ЧАСТИНА II.

РОЗДІЛ I.

Тим часом повернулись в місто Збараж вислані до Короля чиновники Князя Вишнивецького і привезли рескрипт Королівський з повелінням Князю просити Хмельницького укласти мирний трактат і прислати для того своїх повноважних комісарів в містечко Зборів, куди вислані від Короля його повноважні: Воєвода Київський Кисіль і Воєвода Смоленський Грабовський. Тому-то від сторони Малоросійської вислані Хмельницьким на конгрес Зборівський писар Генеральний Кривоніс, Осавул Генеральний Дем'ян Многогрішний і Секретар Гетьманський Іван Виговський. Трактат Зборівський був укладений за настановами та наказом Хмельницького і повноважними з обох сторін підписаний Вересня 7 дня 1649 року; він складався з наступних статей:

1. Народ Руський з усіма його областями, містами, селами і всякою до них народною і національною приналежністю увільняється, визволяється і вилучається від усіх домагань та долеглостей Польських і Литовських на віки вічні, яко з віків вільний, самостійний і не завойований, а лише, за самими добровільними угодами і пактами до єдності Польської і Литовської приналежний.

2. Обопільна ворожнеча, помста і все неприязне, що між сими народами було, припиняється, нищиться і пускається у вічне забуття, і амністія всьому тому дається і стверджується повна і цілковита, яка служить взаємно всім трьом народам; теж і збитки, альбо втрати, війною і незлагодою спричинені і понесені кожною нацією І кожною особою, да зостаються без повороту, допоминання на вічні часи.

3. Народ Руський од сього часу є і має бути ні від кого, крім себе самого і уряду свого, незалежним; а уряд той вибирається і встановлюється загальною радою, добровільно од усіх станів, і присудом старшини і товариства, за стародавніми правами і звичаями Руськими, і ніхто їм в тому нехай не заваджає, не втручається ніяким колвек способом, ні тайним, ні явним, а найбарзій насильством.

4. Релігія Кафолічна Руська, альбо Грецька, має зупельну рівність з релігією Католицькою Польською, альбо Римською, і в справах церковних і засіданнях будь-де Митрополит Руський Київський має перше місце по Примасові Польському, а Єпископи Руські з Єпископами Польськими зарівно засідають і так ся лагодять, як здавна бувало за Короля Баторія і інших до початку в землі Руській Унії, которую до фундаменту касуємо і нівечимо, бо збаламутила вона народи, породила в них ворожнечу і окипіла безмірною кровію Християнською; а в інших народах, альбо землях Польських і Литовських, має вона підлеглість добрій волі мирян та їх шацунку; а без того ніхто її да не прийме і держати не мусить.

5. Границі Руської землі встановлюються і затверджуються від Чорного моря і лиману Дніпровського вгору на південь по ріці Дністер, а од верхів'я його до ріки Горинь, а від Горині до ріки Прип'ять, а звідти рікою Дніпром до міста Бихова, а звідти до ріки Сож і Сожем до повіту Смоленського; а межа проміж річок по твердій землі вказується по гранях сільських, альбо вяскових, і яке селище куди сходить, туди й грань належить; і ті грані розберуться і поновляться звичайними судами Підкоморськими та Комісарськими.

6. Верховний начальник і Господар землі Руської і народу того має бути Гетьман, обираний чинами і військом з-поміж себе вільними голосами, а посторонньому альбо інакше посталому не бути нікому ні в яку пору. Достоїнство Гетьмана Руського має рівність зупельну з Гетьманами Коронними і Литовськими, а війська вільно мати йому реєстрового в полках, поповнюваних від товариства, 40 тисяч, а охочекомонного і Запорозького скільки набереться; і Козаки реєстровії судом і послушенством повинні полкам і командам їх, допоки козакують і стоять в реєстрах військових; а по вислузі вертаються під право своє Шляхетське і тому коритися хай починають, як і все посполитство має судитися і розбиратися кожен стан за своїми стародавніми правами й артикулами, і ніхто їх ні в чому нехай не неволить ані привласнює, опріч долеглостей, правами встановлених.

7. Мир і тишину в народі Польському з народом Руським уставуємо вічні і незрадливі під клятвою анафеми і арафеми, порушника і зрадника людського. А оборона отчизни кожному народові єсть вільна, і заводця з них сам за себе стоїть, а іншого не приневолює; і поміч між державами належить до злагоди правління народного і загальної поради. А інакше вільно буде кожному воювати альбо нейтрал тримати, і ніхто за те не дорікає, ні помстить під клятвами вищереченими, теж і союз, альбо протекція, народу Руського з народом Польським і іншим підлягає до поради і присуду зупельного од народу, якому в Речі Посполитій вважатись третьою республікою.

Одержавши Гетьман Хмельницький мирові статті через своїх комісарів, очистив зараз всі міста і села Польські, займані військами його поза визначеними за трактатом межами, і війська всі розпустив по їх квартирах і житлах, а сам вирушив із штатом своїм і гвардією до міста Києва, щоб принести Богові вдячні молитви за даровані Ним перемоги і відновлення миру та спокою народного. До міста вступив Гетьман 1 Жовтня з тріумфом при пострілах гарматних з валів і церковних дзвонах; а народ і урядники його, Гетьмана, зустріли з виявленням найживішої до нього вдячності та свого повного вдоволення. По відправі молебнів у всіх церквах і монастирях Київських повелів Гетьман те саме вчинити і по всій Малій Росії і, поживши в Києві два тижні, переселився на життя до міста Чигирина. Трактат Зборівський опісля ратифікації його Королем Яном Казимиром опубліковано по всій Малоросії і записано всюди в книги судові і урядові Березня 8-го дня року 1650-го через Осавула Генерального Многогрішного, Полковника Брацлавського Нечая і Секретаря Виговського.

У Травні місяці 1650-го року прибули до Гетьмана Хмельницького в Чигирин чужоземні посланці од своїх володарів з вітанням його в Гетьманському достоїнстві, побільшеному значними воїнськими набутками і Зборівським трактатом, що визнав його і народ Руський вільним і ні від кого, окрім самих себе, не залежним. Тими посланцями були: від Султана Турецького Осман Ага з Пашею Сілістрійським Узук Амієм і багатьма значними Турками; од Царя Московськогр — Радник його Князь Василій Бутурлін з багатьма Боярами і, нарешті, від Короля Польського і Речі Посполитої Канцлер Князь Любомирський з Воєводою Киселем і багатьма іншими. Посли Турецькі піднесли Гетьманові від імені їхнього Імператора булаву, саджену каміннями і перлами, шаблю булатну дорогої ціни і дулейман, схожий на мантію з горностайними облямівками та сорок мішків срібних Турецьких левів у дар війську: і всі ті дарунки були в паперових мішках і чохлах, покритих шовковою матерією з золотими і срібними квітами. Послами Московськими піднесені подарунки, складені в дорогих хутрах соболиних та інших і в косяках різної парчі та матерії, зложені в кулі рогожані, а скарб, присланий для війська, в бочечках, загорнутих рогожами. Од сторони Польської виставлено в подарунки декілька поставів дорогих сукон та декілька десятків дорогих ретязів та килимів, а скарб для війська покритий дорогими килимами.

Посли тії були на аудієнції у Гетьмана. Опісля звичайних поздоровлень та вітань пропонували кожен од своїх володарів і народів дружбу свою і союз до нього, Гетьмана, і народу Руського, а задля вічного їх утримання намовляли Гетьмана з народом до себе в протекцію на таких засадах, які спільними угодами встановлені будуть, причому першим пунктом поставиться затвердження Гетьманства спадкового в потомстві і фамілії його, Хмельницького. На теє Гетьман сказав послам рішуче: «Союз і дружбу я готовий тримати зі всіма народами і ніколи їх не знехтую, яко дару Божественного і всьому людству пристойного; вибирання ж народом протекції, коли вона йому потрібна буде, залежить від його доброї волі, спільної поради та вирішення; а від спадкового володіння народом сим моєю фамілією в якості Гетьманів я рішуче одмовляюся і того вічно уникати буду, яко противного правам і звичаям народним, за якими вони керовані бути повинні вибраним з-поміж себе всіма урядниками і самим Гетьманом. І я, відновивши в них права тії з пожертвуванням великого числа воїнів, од них же вибраних і кровію своєю права ті скріпивших, вельми совіщусь і соромлюсь помислити навіть про їх порушення». Гетьман, скоро по прибутті в Чигирин посланців чужоземних, наказав всім урядам і містам Малоросійським, щоб від чинів і народу прибули до нього в Чигирин на сейм Генеральний всі депутати, вибрані за, прикладом раніше посланих до Варшави на сейм вільний, а окремо повелів від полку прислати по три депутати чиновних і по чотири із Козаків. Сим зібраним депутатам і всім чинам Малоросійським оголосив Гетьман грамоти чужоземних Дворів, їхні дарунки та скарб і наостанку запрошення, або заклик у протекцію. Чини і народ Малоросійський, побувши 268 років в поєднанні з Польщею і 66 заодно з Литвою, скуштували і наситились занадто вольностями та свавільствами тамошніми, себто доброго і лихого навику, а урядники і чиновники тутешні і того більше заразилися властолюбством і присвоєнням собі начальства і непідлеглості. Тому першою була незгода їхня на всіляку протекцію і підлеглість іноземну, а і поготів бачити у себе спадкове Гетьманство, пообіцяне Хмельницькому посланцями чужоземними од їхніх володарів. Гетьман з клятвою змушений переконувати їх, що «запропоноване йому спадкове правління тоді ж таки ним відкинуто, і він на нього ніколи не погодиться, яко на найнебезпечніший камінь, на котрий всі падаючі розіб'ються і встати не зможуть, і що він більше од них знає, яко постарілий у справах політичних, якому саме урядові в народі Малоросійському бути належить. А що йдеться про протекцію, то вона нам не лише корисна, але майже неминуча, і розсудлива людина або досконалий політик з першого погляду запримітить, що саме положення землі нашої, відкритої з усіх сторін і незручної до укріплення, робить з нас гралище невідомої долі і сліпих випадків. Коли ж звабили і пихи додали вам численні та великі перемоги наші над ворогом і набута через те слава майже всесвітня, то знайте, друзі і браття, що це працював собі більше ентузіазм народний, подвигнутий незвичайною жорстокістю Польською і крайньою таки журбою і надривом народним; і стільки при тому здобули ми слави, скільки ж нажили тим і заздрісників, котрі при всякій нагоді, а інколи і зумисне, задля власної безпеки і обережності своєї, не минуть випадку засіяти в нас плевели або беруть нас на спит і пробують нас, як лікарі іспитують недужих своїх, мацаючи пульс. І, певно, не завжди такими будемо, якими були і є, себто непереможними, чого жоден народ собі присвоїти не насмілиться, не одринувши Провидіння Божого, котре одне всім рахує, того скріплює та підносить, а іншого розслаблює та зводить долу, залежно від гідності та заслуг народних, а найпримітнішою в поразках його є гординя і зарозумілість народів».

Чини і депутати, заспокоєні і схвильовані промовою Хмельницького, почали було міркувати про протекцію і вибирати її між держав, які прислали своїх посланців. Одначе Польську з першого разу одностайно відкинули, про решту розмежувались думками, але на жодній не зійшлися. Старші з них разом із Гетьманом погоджувались на пропозицію Московську, яко до народу єдиновірного і єдиноплемінного; але молоді вельми їм противились, доводячи через партизанта свойого і оратора Осавула Генерального Богуна, що «в народі Московському владарює найнеключиміше рабство і невільництво у найвищій мірі і що в них, окрім Божого та Царського, нічого власного нема і бути не може; і людей, на їх думку, створено нібито для того, щоб в ньому не мати нічого, а лише рабствувати. Самі вельможні та бояри Московські титулуються звичайно рабами Царськими, і в просьбах своїх завжди пишуть вони, що б'ють йому чолом; стосовно ж посполитого народу, то всі вони вважаються кріпаками, начебто не від одного народу походять, а накуплені з бранців та невільників; і тії кріпаки, або за їх назвою, крестьяни обох статей, себто чоловіки та жінки з їхніми дітьми, за недовідомими у світі правами та привласненнями, продаються на торжищах і в житлах од власників і господарів своїх нарівні з худобою, а незрідка і на собак вимінюються, і продавані при тому мусять бути ще зумисне веселими і виказуватися своїм голосом, добротою і знаннями будь-якого ремесла, щоб через те скірше їх купили і дорожче заплатили. Словом сказати, з'єднатися з таким неключимим народом є те саме, що кинутися Із вогню в полум'я».

Духовенство Малоросійське в переважній частині було навернене з Уніатства і тому потайки вельми жалувало за втраченою своєю владою над народом, поданою було їм Поляками і близькою до рабства, і тому сплело безглузду байку стосовно посольства Московського і всіх інших, і протопоп Черкаський Федір Гурський, що був серед них на зборах і що був вшанований у народі як видатний богослов та проповідник, взявши текст зі святої Євангелії, зловживаючи ним у найдавнішому порівнянні, говорив на зборах, що, «як, мовляв, від трьох царів та волхвів піднесені немовляті Христу дари: золото, ладан і мирна знаменували буття ї страждання Його на землі і повернення на небеса, себто золото означало Царя, ладан — мерця, а смирна показувала Бога, то так і ції дарунки, піднесені од Царів народові, знаменують, чим вони вдягнені або вкриті, в тому буде жити або вкриватися народ, ними зваблений, наприклад: дари Польські складаються з сукон, покритих килимом, то буде і народ, що з Поляками житиме, ходити в сукнах і мати килими; Турецькі дарунки одягнуті і покриті папером і шовком, то і народ, що з ними житиме, буде спроможний вдягти на себе шовкові та паперові матерії; а Московські дари суть всі в рогожах, то неминуче і народ, живучи з ними, доведений буде до такої вбогості, що вбереться він в рогожі і під рогожі. І ці висновки суть вірні і перевищують всіх оракулів у світі».

Байка та подіяла найбільше на депутатів найпростіших, на всіх Козаків: вони підняли одверте ремстування і галас проти Хмельницького, «називаючи його запроданцем та зрадником вітчизни, підкупленим начебто послами, і що вони, визволивши себе з кормиги Польської з пролиттям великої крові і пожертвуванням премногих тисяч братії, що наложила головами своїми за волю отчизни, знов запродуються в неволю добровільно і віддаються такому народові, котрий не подав їм жодної допомоги в найлихішу їхню годину, не подав навіть води промити кривавих уст наших, і ліпше нам бути у безперервних війнах за свободу, ніж накладати на себе нові ланцюги рабства та неволі. Та і кому із сусідніх народів можна віддатись без жаху і трепету? Одні з них безнастанно гнобляться бусурманством, що не терпить відкритого Богослужіння Християнського у власній їхній землі; інші торгують власною братією своєю і, не дивлячись на одновірство та однокровство, продають один одного безсоромно і без докорів сумління. А вір у них стільки, скільки слобід, а в них домів, а нерідко і в одному домі декілька їх вміщається, і одне сімейство від різновірства не може разом ні жити, ні їсти з одного посуду, а вся віра складається у них в розборі образів і хрестів, і хто з них кращий, той і є достойніший до почитання і сильніший до помочі людської; для Бога ж, Творця всіх і Господа, невідомо, що у них зостається. Отож коли з таким народом об'єднатися нам, то або вони нас розпродадуть поодинці, або переморять на вулицях своїх і розпуттях, бо ніхто з них не пустить в дім свій ніякого нашого перехожого, а паче з тютюном, уживання якого вважається у них страшним гріхом, смертним гріхом і єдиним людським гріхом у всьому світі».

Гетьман, заспокоївши ремствування зборів повторенням клятв своїх, що «він ніколи не мав у думках і мати не буде наміру приневолювати їх до пошкодження прав своїх і вольностей і радив лише, із щирості своєї до них і спільної вітчизни, поставити себе на міцних ногах надійним союзом і об'єднанням з іншим народом, чого всі впорядковані Держави завжди шукають, а нам особливо того потрібно з огляду, як я вже казав, на положення землі і новину стану нашого», і по тому розпустив збори по домах, і сейм на тому скінчився.

Посланців чужоземних віддарував Хмельницький пристойно за їхні дарунки і, відписавши на грамоти зі всією ввічливістю і вдячністю своєю за привітання і заклики Монархів, дав їм прощальну аудієнцію і на ній запевнив кожного зокрема у повсякчасній відданості своїй до їхніх Монархів і постійній приязні до народів; і що при тому він всемірно дбатиме про поєднання з ними і свого народу, як пройде в ньому перший осоружний до протекцій жар, породжений обридливим тиранським над ним правлінням Польським, котре і вві сні їм ввижається і діє на них, немов якесь потворне страховище.

Господар Молдавський Ліпула в Квітні місяці року 1650-го прислав до Гетьмана Хмельницького через Боярина Молдавського Морозія листа, погоджуючись в ньому віддати доньку свою Ірину за дружину синові його Тимофію і пояснюючи при тому, що він завжди бажав того шлюбу, але на перешкоді до того була йому тривала війна Хмельницького з Поляками і погрози тамошнього значного вельможі Потоцького, котрий давно бажає шлюбу доньки його зі своїм сином, а родина Потоцьких кермує майже всім урядуванням Польським. Але тепер, бувши він, Ліпула, зовсім певний щодо мирного спокою, а особливо маючи листа од Двору Турецького і дозвіл на шлюб сей самого Султана, його господаря, який запевняє про свою на всі випадки опіку, сповіщає Гетьмана про неодмінну згоду на той шлюб і просить прислати сина свого до нього в місто Ясси з достатнім, одначе, конвоєм, щоб з боку Потоцьких не вчинено було якого ворожого замаху, бо він від розвідників своїх довідався, що на межі Буковини зібралась чимала ватага Польських гультяїв, або волонтерів, під проводом молодого Потоцького. Гетьман, відправивши сина свого в Молдавію з пристойним почетом і достатньою охороною зі своєї гвардії, вислав слідом за ним п'ятитисячний корпус Козацький під виглядом прикордонного роз'їзду. Але як тільки молодий Хмельницький під містом Могилевом переправився через ріку Дністер і наближався до міста Сороки, корпус Польський, вийшовши з байраків та садів, атакував його з усіх сторін і змусив штат і конвой Хмельницького зійти з коней, забратись в церковний цвинтар і там відбиватись, полишивши весь свій обоз з багатством на поталу Полякам, котрі, радіючи з такого успіху, почали були обоз грабувати, а Гетьманича тим часом штурмувати на цвинтарі з наміром перебити всіх обложених до єдиного і не випустити вістуна, щоб про таке лиходійство не вийшло назовні. Але корпус Козацький, котрий пильнував весь час похід Гетьманича, оточив Поляків зненацька і, вистреливши по них з мушкетів, ударив списами і всіх майже до одного переколов; біля десяти Поляків і сам молодий Потоцький пробились було через лави Козацькі і втекли в поле, але, заваливши міст на річці, Потоцький втопився у воді, а решту, що загрузла на берегах в урочищі «На батозі», перебито; і мерців Польських поховано до чотирьох тисяч чоловік, а після того побоїща весілля Гетьманича в Яссах справлено, і він вернувся з дружиною до Чигирина. Гетьман потім скаржився на Потоцького Королеві про злодійський напад на весілля сина його, добровільно і законно переведене, а Потоцьким зневажене з великою втратою людей і значних сум, але при тому й вибачався Гетьман, коли щось неприємне сталося між весільними і нападниками на них, то благоволено було б приписати теє звичайним в таких випадках трактаментом і бенкетом, на яких .не без напилих буває. Король хоча на листування таке і не відповів Хмельницькому, одначе пригода весільна була першим кроком до нової війни.

Молодий Хмельницький недовго користався своїм одруженням. Міністерія Польська підбила Радулу, Господаря Мултянського, і Ракоція, Князя Угорського, зігнати тестя його з правління Молдавського, і він мусив був рушити з військом Козацьким, щоб поновити тестя на колишньому становищі. Похід той споряджено дуже скоро, і так само скоро завершено з бажаним успіхом. Війська Мултянські і Угорські всюди були розбиті і розпорошені, і сам Господар Мултянський був убитий під Бухарестом, Молдавського Господаря поновлено в його гідності, і війська Козацькі здебільшого розпущено в свої границі, а при Хмельницькому лишився один полк Корсунський з полковником Мозирою. Та коли він, супроводжуваний тещею і дружиною своєю, проходив тим полком прикордонною стороною Молдавії з Мултянією, повертаючись також в свої границі, то на шляху, недалеко міста Єочави, оточили його великі юрми військ Польських і Мултянських разом з бунтівниками Молдавськими, незадоволеними своїм Господарем, які і зібрали знов Мултян і Поляків, знаючи про малі сили Хмельницького. По короткому герці вступив Хмельницький до міста Сочави і в ньому замкнувся в очікуванні прибуття своїх військ, за якими він післав уночі надійного гінця. Укріплюючи місто, оглядав він при тому його найважливіші місця, і в той час вистріленим од ворога гарматним ядром одірвало йому руку аж по плече, і він помер за кілька годин. Війська Козацькі поспішили до міста на другий день смерті Хмельницького, розбили ворога до ноги і весь табір його забрали; але, замість визволення, прийняли з міста тіло Хмельницького і припровадили його разом з дружиною і тещею до старого Хмельницького, котрий, побачивши тіло сина свого, близький був до відчаю відомого Царя Егея, що кинувся в море при появі на ньому чорних знамен сина свойого. Плакав Хмельницький невтішно і довго за тим сином своїм, втіленням всієї його надії, котрий, при його доброму вихованні та високих обдарованнях, доволі привчений ним був до справ політичних та військових; а поховав він його в Суботівському своєму монастирі, в мурованій церкві.

Воєвода Київський Адам Кисіль, що походив із давньої руської родини Святольдів, відомих з історій од року 1128-го між Князями Руськими, і з ним судді повітові Проскура, Волович і багато Інших, також виходців із Руських пород, навернених в Католицтво і Польське Шляхетство, скоро по опублікуванню в Малоросії Трактату Зборівського і влаштуванню меж та урядів первісних свого краю, прибули до міста Києва в надії дістати родові свої маєтки, війною відібрані, і почали домагання свої до Гетьмана і Малоросійського трибуналу, доказуючи, що вони неважливою одміною у вірі, яка од важливих обставин склалася, і службою їхньою в Польському Королівстві втрачати родових маєтків не повинні ні за якими законами і що вони можуть з них також одправляти службу і в Малоросії, як одправляли її в Польщі, Гетьман після розгляду і присуду Трибуналу дозволив був прохачам вступити у їхні володіня з присягою їх на вірність служби Малоросійській своїй вітчизні. Але збунтовані проти того Київські, Білоцерківські і Переяславські Козаки, підмовлені Суддею Гуляницьким і Полковником Миргородським Гладким, вигнали всіх тих пошуковців із селищ Малоросійських і багатьох з них перебили і пограбували, від чого і сам Воєвода Кисіль, повернувшись із Польщі, скоро після того помер. Гетьман, сприйнявши вчинок сей за злочин вельми тяжкий, звелів провести розслідування карному трибуналові спільно з військовою Комісією і винуватців судити по законах. Судилище теє, ствердивши головними винуватцями Гуляницького і Гладкого, присудило їх до страти, і Гладкому втято голову, а Гуляницький втік і сховався в Молдавії з трьома Старшинами від війська; решту ж Старшин і багатьох з товариства і рядових Козаків покарано киями, в'язницею і утриманням закутими при гарматі. І хоча таким чином доволі покарано за вбивства і кривди чиновників Польських і багато з відшуканих пожитків їм повернуто, але Поляки визнали вчинок той другою причиною до війни. Козаки означених полків, обурившись явно проти Хмельницького, що він Полякам підхлібствує, а їх безвинно переслідує, вийшли чимало з родинами зі своїх осель і збройною рукою прийшли в низ ріки Дінця і тамо поселились, де склали так званий Рибинський Слобідський полк.

Хан Кримський з Мурзою своїм Нагайбеком 11-го Листопада 1650 року прислав до Гетьмана Хмельницького Турецького Агу НурадІна з листо своїм і пропозицією з боку Султана, пропонуючи Хмельницькому з народом Малоросійським об'єднатись з Портою Турецькою в протекцію Султанську на найвигідніших умовах і кондиціях, які лише він вибрати і присланому Азі поручити може для донесення і затвердження Султанові. Хмельницький, прийнявши посланців з особливими дружніми почестями і пригощаннями, відхилив, одначе, пропоновану протекцію до часу, вияснюючи, що народ, ним керований, не розташований поки що ні до яких протекцій, побоюючись, щоб не нажити тим заздрісників і не розпалити нової війни, з якої не зовсім одужав, і що він завше дбатиме, щоб прихилити народ на їхню користь. Посланці тії, не маючи успіху в першій їхній пропозиції, намовляли Гетьмана на другу, умовляючи його йти війною з Ханом на Царство Московське, якому оголосить Султан війну за завоювання Царями Московськими Татарського Астраханського Царства, і коли воно Порті і Хану тією війною буде повернуто, то йому, Гетьману, виділена буде частина завойованого з прилеглих до Малоросії областей Московських або Татарських. Остання пропозиція посланців для політичних видів Хмельницького йому надзвичайно припала до смаку, і він, передбачаючи нову неминучу війну з Польщею, сподівався прив'язати до себе необхідністю в ній самого Хана Кримського з кращим від попереднього успіхом. Тому оголосив він посланцям довірчо, що по закінченні з Польщею наступної війни, яку вони з найменших причин і більше від заматерілої злоби своєї на Малоросію розпочинають, він буде готовий на всі Султанські і Ханські пропозиції. А коли ще з дозволу Султанського і Хан Кримський благоволить зробити в ній йому підмогу, то і ті перепони, котрі між одновірцями поставляться самою релігією і забобонами народними, набудуть дозволеного виду вступитися за союзника і його інтереси, що вважаються в таких випадках спільними, взаємністю схваленими. Посланці, бувши такими запевненнями Хмельницького задоволені, відбули од нього втішені, а Гетьман, обдарувавши при тому їх щедро, писав через них Ханові про приязне своє до нього ставлення і про відбуту з посланцями нараду, прохаючи Хана обнадіяти його зі свого боку допомогою своєю в конечній потребі супроти Поляків.