Кацапізм

«Кацапізм» - це масштабна по замислу і результату робота як в науковому так і в практичному плані.

ЗМІСТ

Від редакції............................ 3

І. Як розкривався кацапизм і як творився «Кацапізм»........4

II. Виникнення і сутність кацапізму...........................18

III. Після Кровавої Орди, але ще з кацапізмом................. 40

IV. Як захищатись і як боротись з кацапизмом?............... 61

Післямова............................ 78

Від редакції

«Кацапізм» - це масштабна по замислу і результату робота як в на­уковому так і в практичному плані. Автору, Кардащуку М.Д., вдало­ся витягти здавалося би прості, але малодоступні істини; витягти з темряви і «сусанівських боліт» Московщини; із смітників «билін, сказаній, повсстсй...» московських попів; з-під завалів «історичної продукції» галімотів. І зробити це наперекір не тільки «стражам ко­мунізму», але і «високонауковим і високопосадовим блудам» каца- пистів всіх мастей. Він зумів не тільки витягти ті зерна істини «на світло» і очистити від столітніх нашарувань. І головне, він зумів ви­явити глибинні зв'язки між ними як цілісного етнічного світогляду москалів.

Ним виявлені, розшифровані і ранжировані по значимості ідеоло­гічні принципи, на яких базується і функціонує кацапизм, як ідеоло­гічна система Москви - Рассєї.

Давні поняття «кацапи» і «кацапизм» виведені із стану організо­ваного забуття і заборони, і введені в сферу легальних наукових і політичних категорій.

Вихід у світ «Кацапизму» зараз особливо актуальний ще із огляду на сучасну політичну ситуацію. Оговтавшись від « перестройки» і розвалу совдепії, кацапизм розгортає широкомасштабні агресивні дійства проти країн і народів, що визволились з-під Москви - Рассєї. А щоб в такій ситуації захиститись, то найперше, треба знати і ро­зуміти ворога - нападника. «Кацапизм» - це своєрідний і потужний промінь світла, що освітив злочинний «шлях кацапів» від сьогоден­ня і аж до його початку - витоку з монголо-татарської орди.

Кардащук М.Д. жив і працював в різних країнах совдепії (Україна, Латвія, Мордовія, Рассєя). Тому мав і скористався можливістю поба­чити злодіяння Москви - Рассєї не тільки зблизька, але й із позицій різних народів.

І як вчений і інженер, зумів виділити і акцентувати увагу на голов­них ідеологічних домінантах кацапизму.

«Кацапизм», незважаючи на високий емоційний рівень, адресова­ний всім думаючим людям, де б вони не жили.

І. Як розкривався кацапизм і як творився «Кацапізм»

Нелегко зараз, через стільки років і в Незалежній Україні пояснити і зро­зуміти вчинки в ті далекі і страшні часи. Але розумію, що цього не обминути, і власне з цього треба починати. Постараюсь по порядку.

Отже. Коли по «високому» рішенню я переїхав з Риги в Київ на таку ж роботу в галузі мікроелектроніки, то перші київські роки пролетіли під гаслом : «робота, робота і робота». Справа не тільки в тому, щоб виправ­дати «високу» довіру і запрошення на Батьківщину, про яке я мріяв. Створювались і запускались у виробництво перші серії напівпровідни­кових інтегральних мікросхем. Давалось це надзвичайно важко. Тому не було часу оглянутися і придивитися до того, що ж твориться навкруги, в Києві і в Україні, куди так хотів і зрештою повернувся. А коли подивив­ся, то тодішня київська дійсність потрясла мене: скрізь панував терор, терор, і тисячу разів терор! Під пропагандистський шум брехливого і аб­сурдного так званого «пролетарського інтернаціоналізму», йшло тоталь­не винищення всього українського, винищення жорстоке, винищення з корінням, з цинічним приниженням української нації. В Латвії, де я перед цим працював, такого рівня «успіхів» Москва ще не досягла. Там окупанти себе відчували ще не так «уютно». А от в нашій київській дійс­ності були всі компоненти відомої істини:

«Раб, який бореться проти рабства - це революціонер.
Раб, який не бореться проти рабства - це просто раб.
Раб, який пишається своїм рабством - це холуй».

Московський більшовизм безпощадно винищував українських па­тріотів, а решту людей заганяв в совдепівське багно рабства і холуйства. Не забарився і перший київський «дзвінок» пробудження, що прозвучав для мене в листопаді 1967р. Тоді московський більшовизм святкував своє півстоліття. Хтось підсунув «свиню», такі жарти практикувались, і моїй лабораторії доручили випустити ювілейну інститутську газету. Довелось потрудитись «в честь» більшовизму: красиво оформили бага­тометрове полотнище газети, зібрали всякого «патріотичного» совково­го матеріалу і т.д. Одним словом, чекали похвали. І раптом, в інституті переполох : «націоналісти, петлюрівці, бандерівці тощо». Що ж сталося? Причина переполоху і «возмущенія трудящихся» виявилась дуже про­стою: декілька статей були написані українською мовою. І тільки! Ніякої антирадянщини спецрозслідування не виявило. Крім української мови.

Ця газетна історія мала і своє трагічне продовження. Через деякий час з роботи вигнали молодого інженера - випускника Київського Університе­ту, що був автором тих українських статей. За це хлопця тероризували і начальство, і «патріоти» - русскоязичники. А потім він візьми і насмілив­ся написати українською мовою й службову записку виробничого харак­теру. Начальник русскій пірвав її, і кинув інженеру в обличчя з криком: «вон с інстітута!»

І молодого інженера вигнали в радянське безробіття як неблагонадій- ного. Зрозуміло, оформляли це як «по собствєнному желанію». Коли я запропонував, щоб допомогти молодому інженеру, перейти в мою лабо­раторію, він із сльозами на очах сказав: «ви не зможете мені допомогти, вони зроблять своє, це їх влада, а ви тільки зашкодите собі.» Пізніше, як слід було чекати, він попав в руки кагебістам. А там, як завжди, трагедія і особиста і сімейна. В цьому вони були великими майстрами! «Героя­ми» цієї розправи були не якісь там «бувші» енкаведисти чи зношена партноменклатура, яких насаджували по київських підприємствах для «надійності». Ні, це були такі ж звичайні, але русскіє, інженери на чолі з директором русскім. Звідкіля у них, русскіх, стільки ненависті до України і українців?

І по якому праву вони, русскіє, могли так жорстоко і безкарно нехтувати не тільки простими людськими правилами, але і формальними совєцкими законами? Можливо зараз, ці русскіє і Ко , вимагають двоязичія в Незалежній Україні?

Цей «дзвінок» не тільки висвітив наші біди-проблеми, він глибоко вра­зив мене. Я завжди лояльно відносився, так і зараз відношусь, до людей різних національностей. Але це було зовсім іншої природи явище, і воно, як я почав БАЧИТИ, панувало скрізь в київській дійсності. Щось урвалось. На наших очах зайди з «холодної і голодної» знущались над україн­ським інженером тільки за те, що він українець. І це в нас, в Україні?! Це був «відкритий урок» кацапизму в реальній дійсності. А їх безліч, ко­жен день і на кожному кроці. Висновок напрошувався сам собою: нам, українським вченим і інженерам, треба не тільки займатись професій­ними справами, але і боротися за право бути українцями в себе вдома, на своїй українській землі! Треба боротися, а не ховатися від політичних подій, бо інакше нас чекала, як писав Брехт:

«...Крокують в ряд барани,
бубнн б'ють,
шкіру для них дають самі барани...»

Тоді ще досить молоді, ми готові були кинутись у бій і напевно, загину­ли б. Якщо б справа йшла про збройну боротьбу, то тут для мене і моїх близьких, не було б питання. Але тоді йшлося про політичну боротьбу, сферу нам невідому, і мало зрозумілу по суті. По прийнятих в техніці звичаях, перш ніж щось включати, треба було докопатися до суті і при­чин цих явищ. Тому я кинувся, зрозуміло поза роботою і без розголосу, читати все, до чого можна було добратися про нас, українців, і про на­ших гнобителів. В київських бібліотеках все було виметено московською мітлою, а залишені в них матеріали були «мічені» КГБ. Бібліотеки були зобов'язані давати письмові звіти в КГБ про те, хто і коли цікавився цими «міченими» матерілами.

Ми це знали і діяли відповідно, щоб не «висвічуватись». Користувались будь - якими нагодами в Москві та в інших містах Рассєї, де «чистки» не були такими жорстокими. Співставляючи і аналізуючи інформацію з різ­них джерел і свідчень очевидців, і учасників подій, яких зустрічав в різ­них краях імперії, переді мною відкривалась картина страшної злочин­ності Москви - Рассєї, яка простиралась по всій їхній історії і мала спільні ідеологічні домінанти. І ці ідеологічні домінанти, однакові і в поміщиць­кій царській російській імперії, і в «комуністичному» совєцкому союзі. В усьому спектрі пропагандистських творінь (кіно, телебачення, газети, книги і т. д), а тим більше в реальних дійствах, висвічувався підступний брехливий і кривавий монстр.

Це відкриття надзвичайно ускладнило життя: важко було не просто спо­стерігати, а БАЧИТИ; не просто слухати, а ЧУТИ, злочинну і брехливу совдепію. Цей стан можна, в якійсь мірі порівняти з тим, коли ви під мі­кроскопом роздивились брудний посуд, в якому повзе безліч мікробів у вигляді огидних черв'яків. А з цього посуду треба потім їсти!? Такою що­денно вже бачився і «розвинутий» соціалізм, і «найгуманніша» ідеологія та інші реалії совдепії.

Тут хочу трохи змінити хід розповіді і наголосити на тому, що усвідом- лення-пізнання кацапизму відбувалося паралельно з воскресінням і усвідомленням подій-картин, що записались в пам'яті з раннього дитинства. Вони час від часу оживали і мандрували зі мною по світу і по житті.

Напевно у всіх людей такі власні життєві образи-картини воскресають і допомагають пізнавати суть тих далеких подій, що закарбовані на них, а також бачити в їх світлі сьогоднішні події і пізнавати ці новітні явища.

Особливо таке воскресіння відбувається в часи життєйської напруги чи скрути. Тож і в пошуках відповідей на гострі питання тодішнього нашого життя переді мною оживали події і образи - картинки із власного життя. В дитинстві, наприклад, вони лише записувались в зорову чи смислову пам'ять, але не були осмислені, не були розшифровані. Поглиблюючись в суть кацапизму, я знаходив їм пояснення, які підтверджувались прочитаним чи почутим від тисяч людей, яких зустрічав в різних сторонах совдепії, людей різних націй, різних поколінь, різних професій і долей.

Приведу лише декілька таких особистих інформативних картин, що Мали пряме відношення до порозуміння кацапизму. Тоді, в дитинстві, я їх тільки запам'ятав. І не більше. Розуміння і осмислення приходили поступово і значно пізніше.

Найперша картина політичного змісту, що запам'яталась, така: двоє чоловіків у військовому одязі обнімаються, дивлячись з плаката на вас. Однією рукою вони обнімаються, а в другій ззаду кожен тримає ножа, з якого капає кров... Такі плакати літом 1939 р. розклеювали в Кутах. На них Гітлер і Сталін обнімаються, як друзі.

Картина друга. їдуть по гостинцю з боку Косова совітські танки, на яких сидять солдати. Деякі з них кричать до людей нашою мовою. Люди, в тому числі і татко, дають їм кошики з їжею і жбани з вином. Скрізь чути: «наші, наші,...їдуть...» Так восени 1939р.в Кутах зустрічали совітів.

Картина третя. В дідовій хаті повно людей. За столом сидить совітський офіцер (чи солдат), щось говорить і плаче. Дорослий та ще й військовий, а плаче. Чому?! Зима 1939-1940р.р. Совіт-українець розповідав про зло­чини москалів на сході України.

Картина четверта. Вночі москалі забрали сусідів із директорського бу­динку, жінку і хлопчика. їх вивезли в Сибір, а в їх будинку поселили дві сім'ї москалів енкаведистів. Зима 1939-1940р.р.

Картина пята. До нас на подвір'я заїхали якісь люди і сказали, щоб здати всі книги і газети, бо якщо потім знайдуть, то буде погано. Тато виніс їм частину, а решту потім заховав під сіно на стайні. Літо 1940р Москалі відбирали і спалювали українські книги, журнали...

Картина шоста. Жидівка з двома дітьми прийшли пити «молоко з ме­дом». Так вони робили багато років. Бабуся щось питає її, а жидівка каже: «... вами розчинили, а нами замісять...» Літо-осінь 1940р.

Картина сьома. В місті горить штаб енкаведистів. Москалька з директор­ського будинку щось просить у мами. Москалі тікають. Літо 1941р.

Картина восьма. В директорському будинку поселився німецький офі­цер. Кожен ранок туди приходив жид-перукар його голити. Німець застрелив нашого пса. Осінь 1941р.

Картина дев'ята. Горить жидівський квартал в Кутах. Жидів повели німці кудись гостинцем. Зима 1942р. Ось так і «замісили».

Картина десята. Мене з братом Івасем і ще багатьох хлопчиків забрали німці зі школи і кудись везли: спочатку підводами, потім паромом, а потім поїздом. Якось вночі потяг зупинився і нас звільнили оунівці. Нас розвезли по селах і розселили між селянами. Мене з братом поселили в добрих людей в с.Івано Пусте на Тернопіллі. Восени мама приїхала і забрала нас додому. Весна-осінь 1942р.

Картина одинадцята. На гостинці бандерівці оточили німецьку колону. Забрали у німців зброю, але німців не стріляли, а відпустили через гори додому. Зима-весна 1944р.

Картина дванадцята. Вночі прокинувся, а в хаті нікого, всі втекли, а мене залишили сплячого. Одягнув капці і побіг через сад до діда. Там зібра­лись всі наші. Говорили, що поляки разом з ковпаківцями мали напасти на нас. Зима-весна 1944р.

Картина тринадцята. Вночі до діда прийшли якісь озброєні люди, питали дядька Валентина. Він сховався, вони забрали тітку Ганусю. її і ще кіль­ка людей тієї ночі спалили в стодолі під лісом. На другий день вдосвіта, мама принесла завитий в простиню обгорілий останок її тіла, на якому був клаптик сукні з матерії в сірі і рожеві квадратики. Викопали яму на дідовій могилі і там похоронили останки тітки Ганусі. Зима-весна 1944р. Це була передова енкаведистська група, що йшла перед військами і діяла під виглядом наших партизан.

Картина чотирнадцята. Прийшли москалі. Нас евакуювали в с. Залуче під Снятином. Звідтіля татка забрали москалі в свою армію, а дядька Валентина забрали енкаведисти. В Кутах став фронт на все літо. Весна-літо 1944р.

Дядько Сіверський В. був заарештований і вивезений в Сибір. Там пізні­ше, знову оженився, мав дві дочки, які десь в Красноярському краї жили.

В 1984р. приїхав до мене в Київ і розповів про ті події, і про те, як в Ко­ломиї серед енкаведистів, що його допитували, був і «партизан», що крутився раніше біля «Просвіти», в роботі якої вони приймали участь з тіткою Ганусею. Тітку Ганусю спалили разом з 7-ми місячною дитиною, якою вона була вагітна. Чи пам'ятаєте це ви, сибірячки, коли вас запису­ють «русскімі»? Вашого братика чи сестричку по батькові спалили русскіє ще в утробі матері.

Картина п'ятнадцята. Мама приїхала в Залуче і плакала, бо татко заги­нув. їх без підготовки відразу направили на фронт в Кути. Там він і загинув. Поховали його біля церкви. П'ятеро нас, чотири хлопчики і сестрич­ка стали сиротами. 19 серпня 1944 р.

Картина шістнадцята. До нас додому прийшли москалі, застрелили в стайні порося, єдине, що було в нас, виволокли на подвір'я і забрали! Мама плакала і просила, щоб не стріляли, бо п'ятеро дітей, що будуть їсти взимку. Москаль автоматом відштовхнув її. Літо 1945р.

Картина сімнадцята. В центрі міста москалі розклали вбитих бандерів­ців, щоб люди приходили і пізнавали. Москалі і стрибки стежили, чи хтось не заплаче.Так вони робили багато разів. Літо-осінь 1946р.

Картина вісімнадцята. Ми, діти, купались в Млинівці - витока Черемоша. Прийшла група солдат-москалів, їх гарнізон був недалеко. Троє москалів схопили чомусь хлопчика; двоє за руки, а третій за ноги і почали занурю­вати його головою під воду, потім витягали і знову занурювали. Вони до нього щось говорили, а він кожен раз кричав: «москалі, москалі...». Хло­пець вже посинів, і тут хтось з дітей крикнув: «бандерівці йдуть». Мо­скалі повтікали. Літо 1946р.

Ця картина запала в пам'ять не через жорстокість москалів. Ми до неї вже звикли. Причина інша. Той хлопчик, якого топили москалі був сином місцевого комуніста, який ще з двома комуністами вийшли з червоним прапором зустрічати москалів осінню 1939р. Ато йшла колона польсь­ких військ, що відступала через Кути на Буковину. Поляки постріляли тих комуністів, як союзників москалів, що наступали зі сходу. Як же так, москалі знущаються над сином того комуніста, що вийшов зустрічати тоді москалів!?

Для нас москалі, більшовики, комуністи - це було, одне і те ж саме. А тут щось не так!?

Картина дев'ятнадцята. Ввечері до нас прийшли озброєні. Троє зайшли в хату, інші залишились на подвір'ї. Питали у мами, де син Микола, найстарший брат. На щастя його не було тоді вдома. Вони вийшли. Перед вікнами на дворі сушились простині. Раптом одну хтось стягнув. Я виглянув у вікно і побачив серед гурту двох, яких раніше бачив декілька разів у гарнізонному кіно (кімната-зала невеличка) куди ми, хлопці, «за так чи за яблука» пробирались, щоб подивитись «трофейні» кінокартини. Це були ті, що сідали не як інші солдати, а в задньому ряду, звідкіля зганя­ли нас. Від них завжди несло перегаром і якимось особливим смородом. Вранці біля школи знайшли повішену дівчину, а в шанці біля дороги до школи лежав застрелений сусід. Потім над його жінкою глумилися енка- ведисти в їх штабі. Зима 1946-1947р.

Картина двадцята. З нашої школи багато дітей з родинами забрали в Сибір. їх хати під горами москалі підривали протитанковими мінами. Зима 1946-1947р.р.

Картина двадцять перша. Гурти голодних людей з Молдавії і Сходу хо­дять по селу і просять їсти. Там у них голод, а у нас бандерівці не дали москалям все забрати. Мама чим могла годувала цих людей. Літо-осінь 1947р.

Картина двадцять друга. 1949р. Я перейшов у 8-й клас Курської середньої школи. Нас почали на ніч замикати у директорському кабінеті, змушую­чи записуватись в комсомол. Ми не хотіли. Мого товариша Петра Гулія з бабусею (він був круглий сирота) вивезли в Сибір. Мені, М. Заваді і М.Фе- динчуку вдалося перебратися в школу у м. Вижниці Чернівецької області. Там у 8-му класі було лише сім учнів і директор не вимагала від нас, щоб записувались в комсомол. Ми були раді, хоча треба було йти далеко, а міст через Черемош був зруйнований. Там, у Вижниці і закінчив середню школу, з якої пізніше вийшли знамениті, «Смерічка» і Назарій Яремчук.

Картина двадцять третя. Я збирався вступати до Університету. Прийшла Шура Дмитрівна, дружина директора школи, вони недавно приїхали з Донбасу: він українець, вона говорила не по нашому. Вона і каже до мами: «...Не журіться, Настю, Міша буде добре вчитися, стане русскім і все в нього буде добре...» Мама глянула на мене і в її очах побачив чи відчув і сльози, і біль, і тривогу, і прохання, все те, про що говорять материнські очі перед проводами сина в далеке і непросте життя. Літо 1952р.

Завжди, коли буваю вдома, зараз у сестри Ганусі, то йду до маминої мо­гили. І найпершими словами моєї молитви завжди виривалось: «Мату­сю, я не зрадив Вас, я українець»..

На зміну і на допомогу таким картинам дитинства, а це лише невеличка частка їх, прийшли дорослі картини, радісні і трагічні, смішні і серйозні, успіхи і невдачі долі своєї і тисяч інших людей, що зустрічались на жит­тєвих дорогах і просторах совдепії. З цього нескінченного списку, приве­ду лише три, кожна з яких містить елементи знакової істини.

1958р. Мордовія м.Саранськ. До нас в цех, я тоді був старшим зміни, прибіг чолов'яга десь біля 40 років і представився мені членом обкому партії (комуністів). На «спец ящик» так просто не пройти, і тим більше, його привели з директорського прийому. Я не міг зрозуміти, про що він говорить і що від мене вимагається. Лише окремі слова і фрази: «Москва, ЦК, товариш, якась компанія, треба засвітитись, витягти з дири, треба похерити один, а потім поміняти»

Подумав, що не розумію через недостатнє знання «язика», тому попро­сив бригадира нападників, місцевого мордвина, поговорити з високим гостем. Після їх розмови в каптьорці, я почув: «...какая то галімотня»...

Ось так вперше я ПОЧУВ, це, таке поширене і правляче, слово-поняття. Після цього автоматично - підсвідомо, почав прислухатися спочатку до партійних агітаторів - носіїв «галімотні», а потім і до всього загалу «бій­ців ідейного фронту» совдепії. Носії цієї професії чи сфери діяльності кваліфікувались простим словом ГАЛІМОТИ. Не знаю природу тако­го явища пізнання, але воно прийшло спонтанно, само собою. А пізні­ше воно знайшло своє місце при розкритті кацапизму. Хочу відмітити, що в Саранську вперше почув про людей в кацапейках, про могили для мордвинів, про мордовські табори, про українські села Поволжя. Тоді по­чув, але усвідомив їх взаємозв'язок тільки поглиблюючись в розуміння кацапизму, як ідеології Москви - Рассєї.

1984р. Київ, лікарня для вчених Академії Наук, хірургічне відділення. В нашу палату привели вже немолодого чоловіка і поклали в ліжко поруч з моїм. Високий, худий, з орлиним носом, очевидно дуже хворий. Десь-колись, здається, бачив... Щоб не дивитись, як санітари викачують з нього «воду», я вийшов в коридор. Там, напроти нашої палати біля вікна стояла приваблива жінка і красивою нашою мовою запитала: «Це ваше ліжко біля вікна, ви знаєте, хто ваш новий сусід? Це Маланчук В.Ю., а я його дружина...»

От і сусід по палаті дістався, ще недавно другий секретар ЦК, відповідаль­ний за ідеологію московського більшовизму в Україні, прислужник Мо- скви-Расссї, який вірно виконував-перевиконував всі її антиукраїнські плани. Цей високопосадовий служака русского комунізму, розжалува­ний до рядового був позбавлений всіх партійних пільг. Йому, як доктору наук, залишили лише право на послуги для вчених.

І ось один з найвірніших прислужників кацапизму, поруч в лікарняній палаті з автором «Кацапизму». Я заспокоїв своїх друзів, що це дійсно випадковість, а не спецдійство. Тут не місце аналізувати причини та анатомію перевертнів-яничарів, «генералом» яких окупанти виховали, використали, а зараз викинули як непотріб, цю людину. Він, можли­во, тільки зараз зрозумів, скільки зла Україні нанести він допоміг Москві-Расссї. А будучи смертельно хворим, про що знав, він дуже хотів і дуже боявся «СПОВІДІ». З якою гіркотою він розповідав, як Москва його знімала:»...розумієте, нагло і примітивно»... «Вони ж хазяї, а ви їхній служака»- утішив я. На моє запитання: «Чому Москва так поступила з вами?». Почув: «Я вже не відповідав їх вимогам»... «Зрозуміло, у вас вдома українська сім'я»-погодився я. Таких людей-перевертнів не тре­ба жаліти за їх злочини і зраду. Але мені гірко було слухати Маланчука В.Ю., як простого українського хлопця із Хмельниччини, що потрапив під прес і у «виховну» машину московського більшовизму. А таких було сотні тисяч скалічених і зомбованих кацапизмом. Ох як нам треба навчитись виправляти і повертати Україні таких людей. І не тільки через їх масовість. Знаю, що ризик великий і багато на це потрібно зусиль. Але позитивний результат може сторицею компенсувати всі ризики і витра­ти. Ці люди знають кацапизм з середини його, з першовуст... їм не треба довго, та й взагалі, пояснювати наміри чи природу дій ворога. Вони ро­зуміють з «півслова» чи з «півречення».

На закінчення, про зустріч з людиною простою і величною, що завжди були, є і будуть в Україні. І в цьому наша українська невмиручість. Двирничук Костянтин, простий селянин з с. Топорівка на Буковині. За захист сільської української школи румунські фашисти прив'язали до Двирничука хрест з портретом Т.Шевченка. І так гнали по селах. Де ж ви худож­ники, журналісти, кіношники!?

Прийшли москалі і перевершили румунських фашистів: розвезли ім'ю Двирничуків по таборах. Його в Сибір, дружину на вугільні шахти в Караганду, а дітей по світах.

За що русскіє окупанти так жорстоко розправились з простою українсь­кою родиною? Ніхто з них не був ні політиком, ні діячем культури тощо. А простою українською родиною, родиною простих українських селян. Любов до України допомогла родині Двирничуків перенести цю біду, ви­жити, повернутися додому і відродитися. Вона, ця родина, не скорилась ні батогам румунських фашистів, ні концтаборам русскіх комуністів. На схилі життя К. Двирничук зібрав останні сили і поїхав в Канів. Після його поїздки в цю українську святиню я почув від нього : «а тепер і не страш­но померти, я помолився на могилі Тараса»... Ось лише декілька картинок-спогадів КДвирничука з уроків кацапизму.

Перша. Нас в Сибіру часто на роботу конвоювали німці (?!?) І це було кра­ще, ніж коли конвоями командували русскіє.

Бувало йдемо з роботи голодні біля картопляного поля, то німці не кара­ли, якщо хтось вирве одну-дві картоплини, щоб з'їсти сирими. А русскіє завжди відбирали, а «винних» здавали в таборі на кару.

Друга. Сибірська зима, 40-градусні морози. Ледь живих після важкої ро­боти в лісі, нас приводять в табірний барак-їдальню.

Там біля котлів з гарячою «бурдою» стоять русскіє кухарі і щоб ми бачили розстібають ширінки в штанях і оправляються в котли. А потім кричать нам: «... ну что замйорзлі, хатітє гаряченького? Кушать подано!...» Вони знали, що люди мусять їсти ту «русифіковану бурду», бо інакше смерть не тільки від голоду, але і від переохолодження. Коли хтось не витриму­вав і просив табірних начальників, щоб пристрелили його, то найчастіше чули таке: «ви там привикли їсти сало, а тут потрудіться на рассєюшку. Доберете 42 кг і самі подохнете»...

Третя. В Казані на пересильній станції наш вагон-телятник відкрив енкаведист-татарин. Побачивши, що третина людей вже мертві, сказав: «ми не русскіє, спочатку накормимо вас, а потім відправимо далі.»...

Таких уроків кацапизму безліч в страшній неволі. Чим можна заспокоїти пам'ять таких, як ця проста і славна Людина. Тільки не тим, що ті табірні кати і руссифікатори «бурди» зараз вигріваються в теплих українсь­ких містах, їдять український хліб і до хліба, марширують, як герої по українських вулицях! Ні! Простіть нас, Двирничуки. Поки що це так. Але з української землі, здобреної вашими слізьми і кров'ю, виростуть нові квіти ЛЮБОВІ і ПОМСТИ.

А тепер повернімося до роботи над «Кацапизмом». Накінець шестидеся- тих років у нас вже викристалізувалось не тільки розуміння принципів і методів антиукраїнських дійств московського більшовизму, але і бачен­ня цільного етнічного світогляду Москви-Расссї. Досить чітко прослідувався цей етнічний світогляд- ідеологія крізь всі московські держав­ності, починаючи від великоханського улуса на угрофінській землі, і до «радянського союзу» на шостій частині планети. Так званий «радянсь­кий союз» був продовжувачем - спадкоємцем попередніх московських орд. А враховуючи кровожадність і людожерство совдепії, ця московсь­ка держава-орда отримала заслужене ім'я Кровавої Орди. Не соціалізм і не комунізм були керуючою ідеологічною домінантою в совдепії, а етнічна ідеологія москалів-велікоросів-русскіх.. Ім'я цій ідеології було дано в честь їх «отцов і матєрєй», якими були золотоординські мутанти. Пізнання кацапизму, як дійсно правлячої ідеології совдепії, дозволяло розуміти і дію тих прихованих механізмів, що визначали тодішню вну­трішню і зовнішню політику Кровавої Орди. Не будівництво комунізму було головною «роботою» Кровавої Орди, а етнічне пограбування і вини­щення жертв попередньої московської Рассєяної Орди (Рассєї).

Не за торжество всесвітнього комунізму вела відкриті і замасковані вій­ни московська Кровава Орда, а заради нових загарбань і подальшого рассєянія Москви-Рассєї на інші народи і країни.

Погром в 1968р. чехів і жорстока розправа над демократичним рухом українських шестидесятників не тільки підтвердили наміри кацапизму в зовнішній і внутрішній політиці совдепії, але загострили питання ор­ганізації боротьби проти кацапизму. Але як? Ми розуміли, що треба було виробити принципово нові, незнані Москві методи. Але цю задачу ми тоді не змогли вирішити: у нас не було ніякої матеріальної підтримки, а у Москви-Рассєї - ресурси п'ятої частини світу і статус «світової» наддер­жави. Більш того, нам треба було не тільки рахуватися із страшною-небезпекою, але і багато працювати на совдепію, щоб прокормити сім'ї. І виходило так: день працюєш на кацапизм, і тільки у вільний час над «Кацапизмом». Тому тільки в середині 70-х років був скомпонований «Кацапизм. Ідеологія Кровавої Орди». Для її оприлюднення, чи навіть такої спроби, в умовах жорстокої окупації потрібна була ще дуже велика і небезпечна редакційна робота, особливо літературна та маскуюча до­робка матеріалу. Ми сподівались залучити до цієї роботи професійних і надійних гуманітаріїв. Але не судилось. По Україні прокотилась чергова хвиля арештів і вбивств українських патріотів. Кровавій Орді, як і її по­передницям, необхідні періодичні кроваві оргії для підтримки «русского духа». Ми вирішили перечекати поки стихне ця хвиля репресій. Це була наша помилка. Я залишився з «Кацапизмом» і по краплинах доповню­вав матеріал. Але і цю роботу над «Кацапизмом» в пожежному порядку довелося припинити: нависла пряма набезпека попасти в руки окупан­там. Хтось з друзів сказав: «якщо москалі дізнаються про «Кацапизм», то навколо тебе випалять все українське на кілометр»...

Матеріали були роздрібнені і по частинах заховані в різних місцях. На жаль, вода і час зробили свою жорстоку справу: більшість з них загинула. Це був ще один гіркий результат відсутності у нас діючої організації. Від­сутність її мала ще одну небезпеку: вона розслаблює людей і притупляє пильність і стриманість. А живучи в реальному середовищі совдепії, ми нерідко не дотримувались елементарних вимог і вступали в дискусії з «патріотами» совдепії. Тому сипались доноси, провокації і підвищений інтерес «органів». Правда, знання кацапизму і відповідна реакція, виру­чали в багатьох скрутах. Ось пару таких випадків.

Одного разу, мене, тоді керівника відділення мікроелектроніки СКБММС Інституту Кібернетики, визвати в так званий «перший» відділ, підрозділ КГБ в інституті, де товариш з «органів» в присутності наших гебістів спробував мене «розкрутити» на політику:«... ваші сотруднікі жалуются, что ви разговаріваєтє с німі на українском язикє. Ви учоний, начальник отдєлєнія, как ви можете так. Вот єслі б уборщіца ілі какой работяга раз- говарівал на українском... Ви что, спеціально єто дєлаєте?»... Що було казати гебістам? Про право українців бути українцями на своїй, україн­ській землі? Я зіграв в їхню совдурочку:«... в мене зараз дуже багато ро­боти і я не знав, що українську мову вже відмінили. Чому нам ніхто не сказав про це...?»

Думаю гебісти чекали від мене щось про «заборону», про «право»...Атут якесь «відмінили», до якого вони не були готові. А може і їм це не сказали ще....

Другим разом під час подібного визову: «..от тут пішут, что ви счітаєте Суворова врагом українського народа»...

Виручила випадковість: в одному з відділів працював інженер з прізви­щем Суворов. Тому я зміг заявити в дусі «протесту»: « що ви, Суворов прекрасний працівник, ударник комтруда, активіст....»

Про що думали ці «інтелектуали», дивлячись один на другого, можна лише здогадуватися. Спробуй я хоч словом згадати про знищення російськими військами, якими командував «той Суворов» села Турбаї на Пол­тавщині, чи інших проявів їх «братерства» , невідомо чим би закінчи­лась та розмова. Подібних випадків було чимало. Правда, в якійсь мірі прикривала тінь «великого академіка», який опікував мікроелектроніку в інституті. Але ніщо не спасло б, якби гебісти дізнались хоч щось про «Кацапизм».

Ось ще один випадок небезпеки вже більш високого рангу: так би мови­ти «ближнього бою». Одного вечора до мене додому прийшов близький товариш, що знав про мою роботу над «Кацапизмом» і в розпачі сказав: «я попав в пастку КГБ, зараз підсилають до наших людей, допоможи щось придумати, я подонком не буду....»

Лікар Іван І. - людина порядна, мирна, добра, патріотично вихована, але зовсім не був здатним до політичної боротьби, тим більше такого рівня. На це і розраховували психологи з КГБ, коли, використовуючи важку життєву ситуацію людини, підлим обманом затягли його у свої тенети. Я знав Івана багато років і вірив: він не перевертень, не зрадник.

Але треба було негайно вирішити цю небезпечну проблему. І знову прий­шло на допомогу знання кацапизму: був придуманий простий і дієвий алгоритм його «співпраці» з КГБ, який допоміг відвернути біду від нього і від інших людей. Більше року тягнулась ця напружена непроста і небезпечна боротьба. Свою партію Іван зіграв природньо і переконливо, і закінчилась вона «звільненням, як непридатного для оперативної робо­ти в спецорганах.»

Різного рівня і природи небезпеки нависали протягом 70-х і навіть 80-х років. І не тільки «органи», але часто і прості совки «бдєлі».

Довелось надовго, і вийшло назавжди, відмовитись від оприлюднення тоді «Кацапизму». Відтворювати пізніше «Кацапизм - Ідеологія Кровавої Орди» в тому об'ємі по огризках тексту неможливо, та й зібраний тоді ілюстративний матеріал про злодіяння Москви-Рассєї, хоч і в іншій площині, перевершили пізніші відкриті публікації. Але головне залишилось в силі: ми не помилились в природі совдепії і її істинної правлячої ідеології.

Розкриті і сформульовані фундаментальні положення про кацапизм, як ідеологічної системи, підтвердились розвитком сучасної історії, характером краху совдепії, а зараз демонструються новою московською Ор­дою Язичників.

II. Виникнення і сутність кацапизму

Кацапизм - це одна з найзлочинніших ідеологій, натхненник і ор­ганізатор вбивства сотень мільйонів людей, знищення з лиця землі цілих країн і народів, пограбувань і знищення духовних цінностей всесвітнього значення та інших злочинів проти людяності і світу як таких. Тільки за 75 років совдепії московський більшовизм знищив понад 35 мільйонів українців, випалив українське національне жит­тя на значній частині українських земель. Злочинність Москви - Рас­сєї не випадковість, не збіг обставин, а закладена в природі цього етносу, в його ідеології. Не випадково з Москвою і її державностями пов'язані найбільші світові катастрофи і найбільші світові злочинці.

Так, становим хребтом - колискою виникнення і розвитку Москви - Рассєї були такі всесвітні катастрофи: нашестя монголо - татарських орд («откуда єсть папіла»): Перша Світова війна, московський біль­шовизм (пришестя диявола на землю), Друга Світова війна. Кожна з цих світових трагедій приносила трофеї московським державностям і біди народам. Так само, найбільшими злочинцями в історії людства світом визнані московські вожді Ленін і Сталін. Що ж об'єднувало і об'єднує московських «царів», «пролетарських інтернаціоналістів» і нинішніх, «русскоязичників» в їх злочинності та ненависті до на­родів? Такою постійно діючою і керуючою силою, незалежно від со­ціального устрою їх державностей, є їх етнічна ідеологія, ім'я якої кацапизм. Чому власне кацапизм, а не інше ім'я? Дійсно, злочин­ність Москви як державності і як етносу, давно відома і описувалась з різних кутів зору, і обзивалась різними назвами, як то: москалізм, московство, рассеїзм, русизм, більшовизм тощо. Бібліотеки свідчень написано про злочини Москви - Рассєї. Але!!! Але жодного разу Мо­сква як етнос, Москва як державність не були засуджені і покарані адекватно своїм злочинам проти інших народів. Жодного разу!?

Засудженню чи критиці, а такі бувають навіть організовані самою Москвою, піддаються найчастіше окремі фрагменти чи явища (ца­ризм, сталінізм тощо), а не кацапизм, як першооснова цих злочинів. Ось в чому суть! А така «критика» не стільки шкодила кацапизму, скільки допомагає маскуватись і переводити стрілки винних на по­ганих правителів чи погані устрої. Ніхто не заперечує, що російсь­кий царизм, московський більшовизм, ніколашки, Леніни - Сталіни та інша «братва» - це злочинці. Але не вони, а їх самих породив чи переробив кацапизм. Тому цю етнічну ідеологію і було названо іме­нем зачинателів Москви, якими були обозні монголо - татарської орди - кацапи. А расссїзм та інші - це вже назви від значно пізніших мутантів - нащадків кацапів. Так назви «рассся і русскіє» були взяті Москвою на озброєння лише в 18 столітті. І навіть москалізм — мо- сковство, хоча і ближче до колиски, але це теж ім'я вже народженого ординського байстрюка. Це принципове питання. І не випадково, що власне ці біографічні сторінки Москви - Рассєї, ідеологи каца­пизму найбільше приховують і замазують. А без знань і розуміння цього навіть видатні вчені і політики не доходили до кацапизму, і зупинялись чи дійсно бачили лише атрибути кацапизму на той час. «Із-за дерев не бачили лісу». А галімоти завжди допомагають в цьо­му, підкидаючи «високонаукові» та високопосадові блуди, з допом­огою яких довірливі люди відводяться в «сусанівські болота». А там топчіться, як заманеться! Тому почнемо спочатку Москви - Рассєї або як вони самі кажуть: «откуда єсть папіла...».

Відомо, що до нашестя монголо - татар не було ні Москви, ні мо­скалів, ні Рассєї, ні русскіх. На схід від давньоукраїнської держави Київської Русі жили угро - фінські народи, територія яких тоді зва­лась Кавуйя. Історичні свідчення про тодішній устрій цих народів, їх писемність тощо, винищувались москалями з «большім усєрдієм» як небажаних свідків. Достовірно відомо, що ця територія була за­селена не слов'янами. Лише на пограниччі з Київською державою там існувало невеличке Суздальське князівство, що мало престольні зв'язки з Новгородською і Київською державами.

Але основним населенням в ньому були не слов'яни, а угро - фінни. На цій території також було декілька православних церков. Візантій­ська православна церква, як і Римська католицька, та й взагалі всі релігії, освоювали нові «не християнські» території, заповнюючи церковну пустоту, незалежно від етнічного чи расового характеру. В цій частині Кавуйї не існувало нічого «слов'янського» чи «русского» і т.д. І вона не відігравала ніякої ролі, в крайньому разі визначної, у появі Московії. Тільки з приходом татаро -монгол, а точніше «посад­кою» їх на Волзі, почалось формування Московії. Власне після цього, з монголо- татарської орди на угро-фінську Кавуйю «рассєївались» збирачі данини, з яких і витворились ці «першопрохідці» - заснов­ники Москви і москалів. Кацапи породили москалів, а не навпаки.

Породили і виховали цей етнос на винесених ними з монголо - та­тарської орди моральних принципах, що стали базовою ідеологією Москви - Рассєї, якою є кацапизм. Хто такі кацапи і звідкіля вони взялись? Таке поширене їм я чомусь зникло - щезло з русскоязично- го друку, ефіру тощо. Немов би і не було ніколи їх, кацапів. Ні, вони були і з дуже давніх часів. В народних переказах найбільше поширені два тлумачення імені кацап. Перше. Кацапи - це люди з Московії, в яких вузьке обличчя з вузькою борідкою, тобто цапиноподібна фізіономія. Звідси «как цап». Декілька століть тому, коли москалів ще було небагато, наприклад у 18 ст. їх було стільки, скільки і волжських татар, і вони ще не перехрестились в русскіх, назва «как цап» ха­рактеризувала типовий лик москалів і свідчила про їх близьке азій­ське походження. Але з часом Московська Орда поглинула десятки мільйонів людей інших етносів, в тому числі і слов'ян. Тому на цьому етапі назва «как цап» носить більше образливого значення. Друге, хоча і менш поширене, але більш ймовірне тлумачення: кацапи - це люди в «кацапейках» чи «кацафейках». А по переказам народів Поволжя так обзивалась обозна прислуга (каптьорщики) в стані Зо­лотої Орди. Зрозуміло також, що то була суміш («пролетарський Ін­тернаціонал») вихідців з різних народів, перш за все азійських, яких вбирала в себе монголо - татарська орда. Більш сильних забирали в бойові частини, а «лишки» йшли в ординський обоз. Бойові загони несли великі втрати у війнах і після «приземлення» орди швидко де­градували. Ординський обоз, навпаки, втрат не ніс і поповнювався новими полоненими; і кількість кацапів зростала. В часи, коли орда котилась з Азії, як моноліт, руйнуючи країни і народи, тобто, коли орда рассєївалась, люди в кацапейках не відігравали значної ролі і були на ординських задвірках. Хоча власне вони, кацапи, несли со­бою організаційні і моральні засади того «скопища людей і тварин». Або кажучи сучасною мовою, середовище кацапів і було ординським суспільством, в якому, як відомо, панували жорстокість, злодійство, матерщина та інші чесноти майбутніх москалів. Коли Золота Орда осіла на Волзі, то головною функцією цього «скопища людей і тва­рин» було збирання данини, її розподіл і переварення. Т як осідла орда, воно швидко деградувало і розпалось на окремі підорди, хан­ства - царства, які часто ворогували і воювали між собою. Цей розпад відбувався по територіально - бригадному принципу: підорди-бри- гади осідали там, де вони промишляли. Зрозуміло, що про жодні інші принципи (етнічні, релігійні), за якими розпадалась Золота Орда, і говорити абсурдно, тому що вся та маса «людей і тварин» була перемішана і постійно поповнювалась новими полоненими.

Тільки з часом, протягом століть, осідлі бригади набували певних етнічних рис і відповідних назв (Москва, Казань, Астрахань). Най­більш вигідне поле діяльності дісталось бригадам, що промишляли на території Кавуйї і Новгорода. Територія Кавуйї користувалась статусом великоханського улусу і була захищена від інших ординсь­ких побратимів центром адміністративно і географічно. Крім того, вона з двох сторін (Півночі і Сходу) була недоступна для зовнішніх набігів, бо там не було агресивних народностей взагалі. Тому Кавуйя була зручним і надійним місцем, де бригадири золотоординських збирачів данини, могли приховувати від «начальства» частину на­грабованого і залишати там для охорони своїх каптьорщиків - каца­пів. Концентрація в кавуйських поселеннях матеріальних цінностей сприяла їх розбудові і поповненню різним людом, як з орди так і но­вими полоненими і бродягами. Так протягом століть розросталась в Кавуйї ця пухлина. Ось де і коли сформувались визначальні етнічні риси москалів. В процесі кацапизації Кавуйї угро - фінські поселення втрачали свою етнічну визначеність, деградували і зникали як такі. Так на цьому угро - фінському цвинтарі з кацапотворної суміші про­тягом 13-16 століть сформувались Москва - етнос і Москва - держав­ність. Ці назви Московії збереглись аж до 18 століття. Таким чином, Москва як народність і Москва, як державність виникли внаслідок і після нашестя монголо - татарських орд з Азії, а не до цього, як ду­рять світ галімоти. І виникли вони не стихійним процесом розвитку Кавуйї, а започатковані - привнесені золотоординцями - кацапами. Москва - Рассся чи не єдина у світі нація, яка не те, щоб прикрасила, як це часто буває, свою біографію. Вони повністю відмовились від своєї історії - біографії, прийнявши на озброєння надумані історич­ні версії, які нерідко корегувались на замовлення хан -цар - генсеків.

При цьому, все «ісконнорусскоє», тобто кавуйо — монгольське за­мовчується і винищується. Замінялось воно сказаніями, билінами та іншими «фількиними грамотами» про варязьке, чи слов'янське , чи гібридне походження москалів. І тим не менше навіть крізь ці завали фальсифікацій і брехні, і навіть з їхнього стану виривались визнан­ня фальшивості «нині діючої» московської історії - біографії. І такі визнання виривались навіть з найвищих московських авторитетів. Ось декілька таких перлин. Царський двір Романових - творець Рас­сєї і русскіх: «...Русскіє і словянє іздавна враждовалі мєжду собой...». Творець совєтської Рассєї Ульянов - Ленін: «Русскіє любят часто на­зивать сєбя славянами...єдінствєнноє, что связиваєт їх со словянами ето то, что нігдє в мірє словян так не угнєталі как в Рассєї...». Верши­на русскої науки (Гранат): «...протягом 13-15 століть в Московії було ворено безліч билін, сказаній, повсстсй з метою довести причетність московських царів до Київського престолу. На жаль ця фальш лягла в основу офіційної російської історії»'. І далі: «...Русскіє, як етнос ви­никли від зустрічі угрофінських племен Московії із слов'янами Нов­города...». Бог з ними «русскімі» вченими, що забули про монголе - кацапів. А що то за «зустріч» москалів із новгородцями відомо: двічі монголо - кацапи нападали на Новгородську державу, вирізали все живе, а полонених звозили в Московію, що тоді лише формувалась, як орда кацапів. Як бачимо «зустріч» - типова ординська технологія: загарбання - пограбування - винищення. Полонених, живих від «зу­стрічі», звозили в Москву і таврували «москалями». Визнань фаль­шивості «діючої» російської історії зустрічається чимало і в різні періоди. І тим не менше, «брешуть про своє слов'янство, знають що брешуть, але брешуть далі і навіть вірять в свою брехню». Кожен на­род, в тому числі і москалі, має право називати себе як йому подо­бається; облагороджувати свою біографію тощо. Але при одній умові має таке право: якщо ця їхня історія не використовується ними для обгрунтування і створення приводів для етнічної експансії проти інших народів. Власне тут і «зарита собака» московських історичних фальшивок. їх призначення створювати історичні обгрунтування для рассєянія Москви - Рассєї на сусідні країни і народи. Власне в агресивних намірах, а не в сором'язливості русскіх за своє монголо - кацапське зачатіє. Про яку їх сором'язливість за це можна гово­рити, коли русскою матерщиною, винесеною з монголо - татарської орди, вони гордяться і хваляться як своєю етнічною рисою, а не со­ромляться її. Так що справа не в сором'язливості. В Кавуйю осідала, перш за все, ординська суміш людей, в яких не було і бути не могло духовної любові до Золотої Орди, як своєї етнічної батьківщини. Всі вони були мутантами чи невільниками орди, яка сприймалася всіма народами, як зло і біда. Тоді що ж об'єднувало цю ординську суміш, яка започаткувала москалів? А об'єднувало тоді цю кацапотворну суміш те, що звичайно об'єднує злочинний світ. Це ненависть до свого вихідного суспільства (золотоординського і угро-фінського) і всіх людей як таких. А основною мораллю цієї суміші було: злодій­ство, розбій, жорстокість тощо. Згадати лише, з якою жорстокістю москалі винищували чужий їм слов'янський Новгород; або руйну­вали і вирізали братні їм постординські Казань, Астрахань та інші. Власне в таких кровавих завойовницьких оргіях створювалась Мо­сковщина і її суспільство, як злочинне середовище. Відомо, що в та­ких злочинних середовищах формуються і випливають на поверхню цього суспільства, стають лідерами і нав'язують йому свою волю, найбільш організовані злочинні групи, завдячуючи своїй нахаб­ності, жорстокості, брехні тощо. Однією з таких організованих банд в Кавуйї - Московщині в той час було московське попівство. Власне це попівство занесло в Московію церковно - слов'янську писемність, якою можливо і була витіснена угро-фінська писемність, чи декіль­ка їх. В середовищі московських попів фабрикувалась основна маса тих історичних фальшивок у вигляді билін, сказаній, про які йшло­ся вище. Недаремно московське попівство (МОПИ) самі ж російські вожді називають мало не творцями Москви - Рассєї. Але скільки б бібліотек билін, сказаній та інших «фільчиних грамот» не плодили галімоти, ординотворного походження чи кацапотворного зачатія, Москві не перебрехати, не перекричати: «шило з мішка завжди ви­лазить». Підводячи підсумки розглянутого про походження каца­пизму, можна констатувати таке:

• Москва як етнос і як державність - є продуктом нашестя монголо - татарських орд з Азії;
• формувались на угро-фінській території Кавуйї;
• засновані вихідцями із Золотої Орди - збирачами данини і її каптьорщиками - кацапами;
• з самого початку формувались на моральних принципах, привне­сених кацапами з монголо - татарської Золотої Орди.

Ідеологічні принципи кацапизму

Всі московські державності живились і перероджувались в рамках своєї етнічної ідеології, яку часто самі не визнавали чи не усвідом­лювали або понижували її рівень до політичних категорій. Нагадаю, що ідеологія - це принципи буття етносу, суспільства, державності. А методи реалізації цих принципів - це політика.

Кацапизм - це широке різноманітне ідеологічне явище, в якому є, як свої родові і свої похідні, так і запозичені ззовні принципи. Каца­пизм пристосовувався до і під інші ідеології чи, навпаки, пристосо­вував під себе інші ідеології. Тому створювалось враження, немов би в Москви - Рассєї немає своєї етнічної ідеології.

А діючі в той чи інший період в Московії офіційні ідеологічні прин­ципи, видавались чи сприймались як головні. Ні, в Москви - Рассєї верховенство завжди мала і має одна й та ж ідеологія - кацапизм. Хоча кацапизм не раз схрещувався чи одружувався з іншими ідео­логіями. Наприклад, з християнством чи комунізмом. Але всі такі шлюби чи позашлюбні ідеологічні зв'язки були підпорядковані чи діяли в рамках кацапизму, в крайньому разі, його базових прин­ципів. В ідеологічній системі кацапизму слід виділити декілька груп принципів, які відрізняються і походженням, і масштабністю впли­ву на буття Москви - Рассєї, а саме: родові чи етнозачатні, мутантські - похідні та запозичені - супутні.

Перша група. - Це ті родові ідеологічні принципи, які кацапи винес­ли з монголо - татарської орди, і на яких була зачата Москва.

Перший родовий принцип кацапизму - це принцип жеттєдайності рассєянія, який ще зветься Законом Орди. Цей принцип визначає, що експансія - загарбання (рассєяніє) в усіх формах проти інших народів і країн є необхідною умовою самого існування Москви - Рассєї. Справа не тільки в прагматичних цілях: піднімати «русский дух» в москалів, чи в пошуках нових джерел «жратви і стойла». Рас­сєяніє - це форма і умова самого існування московських держав­ностей. Припинення рассєянія - це застій, розвал і смерть орди як такої. А московські державності завжди були ординськими і по суті, і по структурі державного устрою. Ще і ще раз підкреслимо: агресія проти інших країн і народів, тобто рассєяніє на інші країни і наро­ди - це найперша і найголовніша умова самого існування Москви - Рассєї. Невеличка азійська орда покотилась з басейну р. Амур, за­войовуючи все нові і нові країни і народи, збільшуючись, як сніж­ний вал. І поки вона котилась - рассєївалась, вона була сильною, єдиною і неподільною. Осівши на р.Волзі і, припинивши рассєяніє, в ній почався застій і розпад, що закінчився загибеллю цієї гігантської імперії дикого азійського зла. Так само і совдепія, московська Кровава Орда, розповсюджувалась - рассєївалась по світу комуністичним мотором. І успішно, поки не заглох цей комуністичний мотор в створеному ним гігантському цвинтарі і не припинилося розширення її територіального ареалу. І знову така ж невловима дія Закону Орди, застій - занепад - перестройка, а потім і розвал вели­чезної московської імперії комуністичного зла. Керманичі Кровавої Орди розуміли першопричину наближення краху і шукали способи оживити рассєяніє як всередині ареалу так і зовні його. В останню мить вони навіть розпочали жорстоку і абсурдну війну проти Аф­ганістану . Москва програла цю війну і рассєяніє на Афганістан не відбулося. В результаті московська Кровава Орда прискорено поко­тилась до прірви. Ідеологічний рівень рассєянія усвідомлювався чи відчувався верховодами всіх московських орд. Так перші професійні галімоти, МОПИ, направляли московську орду на слов'ян, ще в го­резвісній «Пасхалії», використовуючи православну карту. (Раз турки зайняли Візантію, то її права вони перебирають собі. І не тільки в себе, але і на всіх слов'янських землях, і не тільки слов'янських). При цьому привласнили собі звання патріархату, а Московії - Третього Риму. Не більше і не менше!? Правда, кацапотворні москалі не стали римлянами; і тільки значно пізніше обізвались русскімі. Ця, на пер­ший погляд, примітивна авантюра московського попівського жулья послужила своєрідною віхою в їхній історії.

По - перше, почалось масове обрізання монголо - татарських атри­бутів Московії: кацапейкіни переназвались - перехрестились в романових. Так виникла царська родина Романових. Московія обізвалась государством; а московські притони - московським - патріархатом.

По - друге, і головне, почалися систематичні агресії проти слов'ян­ських народів на православній основі. Новоявлений двір Рома­нових пізніше продовжив і розвинув ідеї галімотів - пасхалійців, створивши «Заповіт Пйотра», в якому масштаби рассєянія Москви не обмежувались слов'янськими народами. Як пізніше напишуть вчені - галімоти «продолжилось расширєніє імперії під прєдлогом округлєнія граніц до єстсствєнних прєдєлов...». Округляти можна всю планету. Слід відмітити те, що хоча офіційна Москва замовчує «Пасхалію», а «Заповіт Пйотра» навіть заперечує, настанови обох талмудів кацапизму були і зараз залишаються гімном московських державностей і цитатниками в кабінетах правителів Москви - Рас­сєї всіх мастей. А зовсім недавно московська Кровава Орда наділяла себе званням «родіни мірового пролетаріата». Тут, як бачимо, вже всій планеті Земля готувалась участь - доля «всесвітньої рассєї». При цьому рассєяніє Москви обґрунтовувалось, як «боротьба за установ- лєніє диктатури пролетаріата во всьом мірє...». От і приїхали! Весь світ і не менше! Як бачимо найперший родовий базовий принцип кацапизму, принцип життєдайності рассєянія на інші країни і на­роди пройшов випробування різними виконавцями і показав свою ефективність.

Другий родовий принцип кацапизму - це принцип тотального ет­нічного злодійства. Стимулом рассєянія для Москви - Рассєї, завжди було пограбування і привласнення чужого: людей, територій, ма­теріальних і духовних цінностей. І навіть радощів і сліз жертв рас­сєянія. Задайтесь простим питанням: що в Москви - Рассєї є свого природного, а не крадене чи загарбане, одним словом, не трофейне?

Територія? Формувалась - народжувалась Москва - Рассєя на тери­торії угро - фінських народів, тобто на чужій для нинішнього їх табе­лю лжеслов'янства. А подальше територіальне розширення - це зем­лі загарбані москалями у інших народів, яких «влівалі, воссоєдінялі, входілі і т.д.» в Москву - Рассєю.

Народ, або як вони люблять обзивати інших населення? Як ми ба­чили етнос москалів - русскіх зачатий вихідцями з Золотої Орди, в подальшому множений ординською технологією: підкорених вли­вають в свою орду і таврують тавром «москва - русскіє».

Мова? У них вона зветься «язик». Сучасна мова Москви - Рассєї - це не мова, що розвивалась на монголотатарській чи угро-фінській основі, хоча використовується багато чого з них. Але формувалась вона на чужій тим людям (в той період) «кирилиці», привнесеній в Московію МОПАМИ. Ще століття тому всього за 50 - 100 км від Мо­скви - столиці місцевий люд, обізваний русскім народом, не знав і не користувався «русскім язиком». Це чужа для корінних москалів мова.

Культура? Ця величезна маса культурної продукції створювалась на замовлення держави переважно найманими спецами з різних країн і народів. Колись їхній вождь жалівся, що «...в русскій народній творчості нічого немає із життя до бородінської битви...». Придвор­ною імперською мовою і такою ж культурою витіснялися із життя культури і мови поневолених Москвою народів, це знаряддя вбив­ства народів. Колись маленьке азійське плем'я, завойовуючи одне за одним інші народи, поповнювало жертвами свою орду. І в Європу принеслось вже гігантське скопище людей і тварин з єдиним тав­ром «монголи». Хоча серед цього скопища на той час можливо не залишилось ісконних чи етнічних монгол. Так само ординський бай­стрюк Москва рассєївалась з невеликого і бідного улуса на мордовсь­кій землі, винищуючи і грабуючи всіх і вся, поглинула і привласни­ла величезну територію і десятки мільйонів людей з різних народів - жертв, тавруючи здобич тавром московскоє», а пізніше «русскоє».

Чи могла б монголо - татарська орда так успішно котитись по Азії, а московська орда кацапів расссїватись, якби вони не викрадали і не переварювали в самих себе жертви - трофеї свого рассєянія? Так орди зализували свої рани і нарощували м'язи. Характерне і тери­торіальне злодійство Москви - Рассєї. Маленька Московія загарбала величезні простори шостої частини планети, збільшивши територію рассєянія в тисячі разів. І це тому, що загарбницькі війни Московщи­на вела і веде, перш за все, щоб розширити свою етнічну територію негайно чи в перспективі переварити її. Ця особливість московсько­го колоніалізму давно відома, але не було усвідомлено її ідеологічне коріння. Справа не в колоніалізмі як такому, бо колоніальні загар­бання вели й інші країни. Розширення етнічної території Москви - Рассєї - це визначальна мета російського колоніалізму, яка витікає з їх іделогічного принципу тотального етнічного злодійства. Якщо монголо - татарська орда котилась по світу разом із своїм центром, то московські орди рассєївались з нерухомого географічного центру — Москви. При цьому, загарбуючи і привласнюючи землі інших на­родів, винищуючи ці народи. Москва перетворює їх спочатку в так звані «русско - язичні», а потім видає їх за «ісконнорусскіє». Таке ж масштабне етнічне злодійство Москви - Рассєї і в сфері культури. На­приклад, російські царі створювали спеціальні програми викраден­ня культурних пам'яток шляхом їх депортації в Московію. Так роз­бирались і перевозились в Московію українські храми. А спеціальні команди - експедиції обшарювали українські церкви і монастирі, забирали в них все «писане», перекладали (звісно із своїми корек­ціями) на їх мову. При цьому першоджерела, як правило, знищува­лись. Московські «комуністи» древнєукраїнські письмові пам'ятки просто спалювали поштучно чи цілими бібліотеками. А українські пісні перекладались на «язик комунізма». Після цього вони зника­ли, а нові совєтські ставали «народними». Навіть слово Русь москалі викрали в українців, спотворили його значення, і цей продукт нав'я­зали світу. Як кумедно і цинічно виглядає, наприклад, коли якийсь Лейба чи Альоша з московських трибун заявляють щось в дусі «...от раньше, у нас, на Русі...». «У них на Русі?!». Добре відомо, що ніколи Московщина вся чи частинами не була у складі нашої Київської Русі і не обзивалась з використанням слова Русь. Як бачимо і принцип тотального етнічного злодійства святий для москалів. Недаремно поняття москаль чи русскій вважається синонімом не тільки дурня, але і злодія: добре відоме крилате: «...как дєла в Рассєє? - питають у царя, «Воруют» - відповідає цар. Тотальний характер «русского злодійства» відома річ, як і відома його ефективність в розвалі на­ціональних держав і суспільств із їх середини. І цей принцип тоталь­ного злодійства не просто хвороба чи збоченість москалів - русскіх. Це один з базових етнозачатних ідеологічних принципів кацапизму, принципу тотального етнічного злодійства.

Третій родовий принцип кацапизму - це принцип тотального вини­щення жертв рассєянія і пограбувань. Справа не тільки в знищенні свідків і свідчень злочинів кацапизму. Як проголошують їх поперед­ні родові і принципи, рассєяніє Москви з самого початку її зачатія вихідцями із Золотої Орди носило характер розширення території Московщини, життєвго простору і її етнічного арешту. А для за­безпечення незворотності цього необхідно, найперше, звільнити ці території від законного етносу. Тоді легше включити їх в процес москалізації і перетворення в «ісконнорусскіє». При реалізації цих планів геноциду і етноциду кацапизмом використовуються різні технології. Найперше - це негайне масове знищення корінного на­селення. Рассєюючись по Волзі, москалі вирізали Казань, Астрахань, Мокшинь, Ерзань та інші народи поголівно. Рассєюючись на Північ, двічі вирізали «під чисту» Новгород.

Рассєюючись в Сибір, вирізали там все живе, обзиваючи їх татарами. І так скрізь в давнину «за царів». А за «комуністів» в період Кровавої Орди русскіє винищували десятки мільйонів українців, казахів, че­ченців, татар, прибалтів та інших народів. Широкомасштабно використовувались і технології етноциду шляхом перемішування людей і денаціоналізації територій. Згадати лише такі масові «комуністич­ні» прийоми етноциду як: «гарнізони СА», «оргнабори», «новосели», «комунбуди» та інше.

Перемішуванням людей різних етносів формувались також «п'яті колони». Ці вибухові міни і зміїні гнізда кацапизму, які по їхній ко­манді вибухають і жалять народи. Для закріплення і незворотності рассєянія кацапизмом винищувались не тільки люди, але й істо­ричні та культурні пам'ятки і національні традиції, і взагалі, все те, що представляє і живить народи і нації, що є їх національними фортецями. Згадати лише як Москва «комуністична» викорінювала національні свята в Україні (різдвяні, великодні тощо); як замазу­вали національні фрески в грузинських церквах, як спалювались бібліотеки національної літератури в Україні та Прибалтиці після їх «визволення». Як спеціальні команди «русскіх вчених» нишпо­рили по бібліотеках Європи, Америки, Австралії, щоб виявити у них небажані Москві українські книги для їх викрадення, і так далі, аж до нескінченності злочинності Москви - Рассєї в період Крова­вої Орди та і до неї. Етноцид шляхом заборони національних мов, винищення пам'яток культури і національних традицій завжди прикривався і обставлявся різними «класовими», релігійними чи виробничими фальшивками. Так страшний Голодомор 33 русскіє, комуністи» прикривали колективізацією. Захоронення марійців і мордовців живими в «русскіх ямах» русскіє МОПИ виставляли, як боротьбу за православ'я. Монголо - татари, здобуваючи європейсь­кі міста - фортеці, не винищували спеціально людей: їх головною здобиччю тут була данина, а для цього потрібно, щоб ці землі були заселені тими ж народами. Для Москви - Рассєї головною здобиччю є територія для перетворення її в Рассєю. А для цього корінні етно­си там небезпечні.

Технологій геноциду і етноциду кацапизм наплодив чи запозичив велику кількість. Конкретні методи, масштаби і графіки нищен­ня народів визначались не тільки бажанням Москви (воно відоме: нищити всіх і негайно), але її реальними можливостями. А вони на щастя народів - жертв, не завжди відповідали московським планам і бажанням. Наприклад, знищити українську націю Москва - Рассєя не змогла ні голодоморами, ні терором, ні масовими вивозами україн­ців, ні завозом в Україну інших етносів, ні москалізацією - русифіка­цією. Причина невиконання цих «комуністичних» планів в тому, що Україна не по зубах Москві - Рассєї. В українській нації збереглись ще національні фортеці, які русскіє не змогли знищити. Хоча одну з таких українських фортець, українське село, Кровава Орда жорстоко понищила голодоморами і колгоспами. Страшно навіть уявити, де б зараз були кордони Москви - Рассєї, якби русскіє знищили Україну. Це одна з причин особливої ненависті русскіх проводирів до Украї­ни і українців.

Розглянуті принципи кацапизму: принцип життєдайності рассєянія, принцип етнічного злодійства, і принцип знищення жертв - це ті ідеологічні принципи, що визначають їх етнічну мораль незалежно від часу. Це ті три кити, на яких «стояла, і стоїть, і хоче стояти рассєюшка».

Друга група. Це похідні мутантські принципи, що народились чи за­позичались Москвою - Рассєєю в процесі їх становлення - мутації з московської орди кацапів до Кровавої Орди і даті. Москва, як мі­сто і державність, завжди була «маліною» - бандитським постоялим двором всіх рівнів: від бандитської шантрапи до бандитського «Ін­тернаціоналу». Спочатку, що таке «маліна», таке поширене і омрія­не поняття москалями - русскімі. «Жізнь - маліна» - мрія москалів. Можливо на самому початку виникнення Московщини, коли на те­риторії Кавуйї створювались ті склади краденої данини каптьорщиками - кацапами, вони по іншому називались, в азійській а не цер­ковно - слов'янській транскрипції.

Але по суті своїй вони збереглись і понині. Прості «маліни» - це місце (дім, квартира тощо) де збирається бандитська «сім'я» чи «ко­оператив» і куди звозять крадене, де воно прожигаеться і звідкіля бандити йдуть на нові «діла»: Відомо, яка «мораль» панує в таких «малінах» - не п'янь, матерщина, шулерство, розбірки, демагогія тощо. Такими «малінами» заповнялась Кавуйя протягом століть. В «маліни» стікались бродячі по світу авантюристи, приносячи в них досвід бандитизму різних країн. І разом з ісконно - московськими «малінами» формували свої бандитські принципи, своє доповнен­ня до родових принципів кацапизму. Розглянемо декілька найбільш визначних мутантських принципів, що входять до ідеологічної си­стеми кацапизму.

Перший мутантський принцип кацапизму. Це принцип етнічної не­нависті москалів - русскіх до всього не їхнього. Як уже згадувалось, бандитські «колективи» об'єднує і цементує ненависть до людського суспільства, до суспільства, в якому вони промишляють і особливо до тих, куди їх не приймають, до всіх людей не бандитів. Чому і кого ненавидять москалі - русскіє? Тому і тих, хто не хоче русифікува­тись чи заважає Москві - Рассєї рассєїватись!!!

Так, етнічна ненависть москалів - русскіх до України і українців, що тягнеться ще з часів московської орди кацапів, обумовлена тією ж причиною. Україна завжди чинила опір москалізації і є непрохідним бар'єром для подальшого рассєянія Москви в Європу. Згадайте лише з якою жорстокістю і підступністю москалі руйнували Запорізьку Січ, вирізали все живе в Батурині, розстрілювали з суворовських гар­мат Турбаї, вирізали і вивозили в Сибір гайдамацькі та бандерівські села, вбивали голодоморами мільйони українців на Правобережжі, на Лівобережжі, на Дону і на Кубані. Слід відмітити етнічний, а не політичнй характер такої ненависті. І не треба дивуватись, коли злочини «білих» москалів приховують «червоні» москалі. А з якою ненавистю зараз більшість «русского» народу відноситься до неза­лежності України! Така ж всенародна ненависть русскіх демонстру­валась до поляків і прибалтів, не кажучи вже про народи Кавказу. Чому чи звідкіля така ненависть у русскіх? Так велить їх ідеологіч­ний принцип!

В Азії непрохідним бар'єром є Китай. Яких тільки дружніх спекта­клів не ставила совдепія на китайській сцені?

Пам'ятаєте: «...русскій з китайцем - братья навєк...», але досить було китайцям (тоді комуністам) не послухати московської вказівки (те ж тоді комуністичної), як русскіє «комуністи» залпами з катюш і землеснарядами стерли з лиця землі маленький острівок на Амурі ра­зом з китайськими комуністами. Це яскравий приклад верховенства етнічної ненависті москалів над пролетарським Інтернаціоналом, навіть в період Кровавої Орди. Або з якою «любов'ю» до китайців русскіє курсанти у військових училищах вирішували класне завдан­ня: «скільки китайців можна вбити з однієї заправки калашнікова». А приклад сучасної Європи, коли чешські комуністи захотіли випе­редити «русскую перестройку», то були роздавлені русскімі танками на очах всього сучасного світу! З якою жорстокістю і ненавистю рус­скіє «демократи» винищують невеликий, але гордий чеченський на­род та інших кавказців. Таких ілюстрацій московської ненависті до інших народів безліч - вся їхня біографія. Москалів - русскіх об'єднує і згуртовує ненависть до інших народів і тому їх вожді завжди ви­шукують засоби підтримувати цей «русский дух» - дух ненависті до непокірних їм народів.

Другий мутантський принцип кацапизму. Це їхній етнічнй параз­итизм. В золотоординському обозі каптьорщики - кацапи були па­разитуючим для тих умов, прошарком, бо і тоді каптьорство було школою злодійства. А вже в кавуйських складах прихованої від ор­динського начальства данини, кацапи отримали повну злодійську освіту: що охороняли те й прожигали. Цей принцип етнічного па­разитизму поглиблювався в процесі мутації московських орд. Хто проїзджає через Рассєю може без пояснень зрозуміти, де живуть «істинно русскіє», а де люди інших етносів. Так по культурі побуту чи господарських атрибутах можна побачити два різні світи. В од­ному акуратні хати, оброблені городи і сади; в іншому, часто через вулицю, хати - розвалюхи, а навколо них «ні кола - ні двора». «У нас нічєго нє хочєт радіть...». Коли вивозили українців, кримчан, при- балтів, то на їх місце, в їх квартири, привозили русскіх. А вже че­рез рік - два колись квітучі господарства перетворювались в руїни. Згадати лише, в яку руїну перетворили русскіє «лапті», Крим, куди їх поселили замість вивезених кримчан. В період Голодомору 33 в українських селян відбирали все їстивне, яке потім продавали за «валюту» або вивозили в Рассєю для підкормки русского народу.

А в період застою, в 70 - ті роки минулого століття, до українських областей були офіційно (рішенням ЦК КПРС) прикріплені русскіє області (РСФСР) на предмет забезпечення останніх продуктами. І не дай боже, щоб в якійсь українській області, в магазинах з'я­вилась ковбаса чи масло, наприклад, а в прикріпленій русскій об­ласті таких не було в даний момент, то «українське» керівництво, як мінімум, знімалось, а то і каралось більш жорстко. Або приклад з області культури в ті ж часи. Якщо національний співак чи ком­позитор хотіли «виходити в люди», то в якості плати за дозвіл на національні твори, вони мусили виконувати чи створювати русскіє пісні. Тобто платили культурну данину Кровавій Орді. Зараз Рассєя паразитує на всьому, що напрацьовано сотнями мільйонів невіль­ників Кровавої Орди.

Вона привласнила і паразитує особливо на продажу сировинних ресурсів (газ, нафта тощо) ісконно нерусскіх територій Сибіру, Пів­ночі, Далекого Сходу. Там на нерусскій території руками десятків мільйонів українців, кавказців, прибалтів та інших нерусскіх, на їх кістках в болотах і вічній мерзлоті, створювалась життєздатна інфраструктура і добувна промисловість «комунізму». Місцеві на­роди Сибіру і Півночі, справжні господарі цих земель, практично знищені, або доведені до грані знищення. Ні русскіє «комуністи», ні русскіє «демократи» і не подумали хоч якось компенсувати на­віть тим, хто вижив після ГУЛАГів, як це роблять німці. Зате русскіє «капіталісти» поют і пляшут за кошти від продажу нафти, газу, що добуваються на могилах десятків мільйонів невільників. Як бачи­мо етнічний паразитизм москалів - русскіх не політичного, а ідео­логічного рівня, він у них в крові.

Третій мутантський принцип кацапизму - це принцип стадності. Ця схильність москалів - русскіх те ж загальновідома. Тому розгля­немо лише декілька ілюстрацій його дії. В давнину, в ординозача- тому московському суспільстві банда московських попів перекри­чала мусульман, буддистів та інших віруючих і не віруючих: «долой татар, дайош православ'я і слов'ян». І вся маса ординських мутантів побігла за МОПАМИ. В Расссяній Орді з'явились нові провідники, ще більше крикливі і організовані: «...долой царсй і попов, дайош всемірний комунізм...». І бувший православний русскій народ побіг за ними в антихристи. Навіть МОПИ пішли в партію «комуністів» - антихристів. Не пройшло й століття, як московське суспільство під керівництвом «комуністів» - антихристів, кинулись на церков­ні святі та грішні базари. І знову московські попи - енкаведисти в сутанах в передових загонах расссївателів женуть свою паству на підрив і поневолення незалежних держав - бувших республік. Не менш яскраві прояви стадності москалів - русскіх і в соціально - політичній сфері. Чи то за наказом царів, чи під проводом «комуно- робочих», москалі - русскіє завжди і всім народом лізуть освоюва­ти завойовані нові країни і поневолювати ті народи. А як дружньо і масово, всім народом восхваляли і молились за царів, а потім всім суспільством топтали їх щоб до хрипоти молитись на Леніна - Сталіна. А потім дружньо плюватися на них і викидати з мавзолею. Зараз абсолютна більшість русскіх колоністів тупо слідують вказів­кам московських штабів по підриву країн, де вони живуть. Колись недобиті «білі» русскіє, що осіли в Україні, абсолютною більшістю кинулись в «комунізм» і разом з комуножидами стали головними носіями кровавого більшовизму в Україні. Як бачимо стадність мо­скалів - русскіх - це не тільки позакласова етнічна риса, а це їх іде­ологічний принцип топтати і бігати всім стадом. В стаді простіше організувати масштабні злочини від імені і руками народу. А за­чинателям надійніше уникати відповідальності і кари за злочини.

Четвертий мутантський принцип кацапизму - це ординство. Ор- динство охоплює схильності москалів - русскіх до централізму і вожделізму. Як відомо слово орда в первинному перекладі означає центр. Як і всяка орда Москва — Рассєя не може ефективно рассєїва- тись без жорсткої централізації і культу вождів. Це теж добре відо­мо. Тому лише дві ілюстрації дії принципу ординства. В совдепії більшість побутового імпорту, особливо капіталістичного, завози­лось спочатку у Москву, а вже звідти роздавалось і розподілялось по імперії в залежності від заслуг і зв'язків в центрі Кровавої Орди. Типова золотоординська технологія товарообігу; данина звозилась в центр, а з нього вже в низи. Вся величезна імперія була жорстко централізованою у всіх життєвих сферах: виробничих, економічних, політичних, культурних тощо. Навіть в такій сфері, як інформація. Так в совдепії всі мали право говорити чи писати лише те, що дозво­ляв - спускав центр - Москва. Наприклад, при зборі статистичних да­них в Дніпропетровську чи Одесі, відповідні служби пересилали не- оброблену інформацію (скільки зібрали зерна, виплавили сталі і т.д.) по своїй «вертикалі» в Москву. Там її «обробляли» і спускали вниз. Тільки після цього і тільки спущені з Москви дані, місцеві керівники розказували людям. Зараз ці та подібні централізаційні принципи більшовизму викликають сміх чи навіть недовіру. Це мовляв абсурд, непотріб і таке подібне. Так, вони абсурдні з погляду нормального суспільства. Але тоді це був надзвичайно ефективний ідеологічний інструментарій совстської Москви - Рассєї. В рамках принципу ординства надзвичайно дієвим і живучим є вожделізм москалів - рус­скіх. В них центр і вождь несуть майже однакове функціональне навантаження. Вождь чи центр - всьому голова, а Іванушка - дура- чок чи Альоша - подлец - чернь, яка за жодних обставин ні за що не відповідає: «кажуть хвалити -хвалимо і молимось за них» кажуть плювати - плюємо...». Та ще й як моляться, та ще й як обгаджують! Який культ Леніну, Сталіну, Нікіткє, Льонькє творили москалі - рус­скіє! Молились на них, а потім всім народом плювали. Як бачимо, ординство в усіх його проявах те ж не нав'язане москалям - русскім, а є складовою їх етнічної ідеології.

Третя група це запозичені ззовні ідеології

Найчастіше в таких ідеологічних шлюбах Москва - Рассєя виступала в ролі «малінної» шлюхи. Розглянемо два найбільш плодотворні для них шлюби кацапизму з іншими ідеологіями. ХРИСТИЯНСТВО, як відомо, це вірування, започатковане (організоване) юдеями для неюдеїв, щоб в такий спосіб виділити юдеїв (жидів - євреїв) в окремий народ, і відділити його від інших народів. Не будемо торкатись тут ні християнства, ні юдеїзму. Це вічні теми, на які написано і пишуться бібліотеки книг. В даному випадку нас цікавить лише факт шлюбної зустрічі цих ідеологій з кацапизмом. Християнство, не дивлячись на всі неоднозначності його виникнення і негативи його політич­ного використання, відіграло і відіграє величезну позитивну роль в розвитку людського суспільства. А від шлюбу християнства з каца­пизмом народився антихрист в особі московського попівства (мо­сковський патріархат, русская православна церква тощо). Можливо на ранній стадії проникнення християнства в Кавуйю, створені там церковні осередки мали християнський божий зміст. Але з прихо­дом в Кавуйю золотоординських бригадирів (бояр) і каптьорщиків (кацапів), ці церковні осередки перетворились в «маліни», де правив не божий дух, а матерщина, жорстокість, злодійство тощо. З цього часу московське попівство трансформувалось у один з ординських підрозділів, а пізніше в структуру московської державності. Як носій писемності (кирилиці) московське попівство стало основним вико­навцем політико - ідеологічних функцій як при фальсифікації історії Москви, так і при визначенні та обгрунтуванні агресій московських державностей.

Цей самозваний патріархат став і залишається щось на зразок спеціального міністерства. Власне московське попівство створило основну масу історичних фальшивок у вигляді билін, сказаній, повєстей та інше. Це вони, московські попи, організували і благословля­ли воивства і захоронення десятків тисяч угро-фінів в «русскіє пра­вославні етили- траншеї». Тисячами живих угро- фінів, що не хотіли ставати москалями, закопували живими, а МОПИ підкидали в ці ще живі могили свої «християнські» предмети. А через десятиліття, інше покоління МОПів, розкопувало ці могили і знаходило «докази» руського походження цих народів.

Як схоже це з ямами - могилами польських полонених, розстріля­них «московськими комуністами» в 1940 році під Смоленськом чи розстрілами українців у Вінниці 1938 - 1939 роках та інших. З та­кою ж метою МОПИ «знаходили» елементи «православ'я» в корей­ців, бухарців і навіть в аравійців, що послужило прикриттям ві­домих військових авантюр російської імперії. Жива ще в пам'яті українців роль московського попівства в агресіях Москви - Рассєї проти української козацької держави та проти УНР; в придушен­ні гайдамацьких повстань, визвольної боротьби ОУН - УПА. Яку ж злочинну і ганебну роль виконував московський патріархат у складі московської більшовицької Кровавої Орди, коли московські попи виконували роботу експертів при розробці списків і першочерго­вості знищення українських церквів і священників, яких московські більшовики - антихристи потім вбивали і нищили в ім'я «земного царства комунізму». У співпраці московських попів і московських більшовиків немає нічого неочікуваного. І ті й інші виконували ко­жен свою професійну «роботу» в московській Кровавій Орді. Не се­крет, що майже весь склад професіоналів московського патріархату був агентами чи навіть офіцерами НКВД - КДБ. Також відомо, що підбір кадрів для московського патріархату виконували згадані ор­гани. А призначення на високі пости в московський патріархат був прерогативою виключно ЦК КПСС. В навчальних центрах і мона­стирях московського патріархату проходили спецпідготовку чи реа­білітацію шпигуни, диверсанти і кіллсри, орієнтовані як на зовніш­ні, так і внутрішні фронти. Адвокати московського патріархату, щоб зменшити роль чи приховати його участь в злочинах Кровавої Орди, посилаються на те, що більшовики вбивали і грабували МОПів, і їх храми. Дійсно і таке було в московській Кровавій Орді. В Орді як в орді. І нічого дивного тут не має. Але воно мало зовсім іншу при­роду. І не треба дурити людей. В рамках всіх орд, особливо в стадії мутації неминучі «розбірки», як у звичайному злочинному світі при перерозподілі здобичі. В Рассєяній Орді московський патріархат ви­конував злочинні державні функції і окремі «проекти». Про це відо­мо всім, як і про те, які величезні скарби і капітали накрали МОПИ. Тому нові клієнти «малінушки» не тільки відтісняли від хазяюшки старих збанкрутілих галімотів - московських попів, але й приватизу­вали їх добро. Комуністи - жиди знали, скільки добра нажили МОПИ на спекуляції «опіумом для народу». Тому не втрачали можливості перебрати власність торгашів «опіумом для народу» в свої кишені. А розкручене ними комуністами - жидами: «грабуй - награбоване», полегшило їм роботу, включивши в неї християнську чернь.

Яку ж злочинну антиукраїнську війну веде московський патріархат, користуючись зрадою наших перевертнів. Тут весь діапазон діяль­ності московських попів: антиукраїнська і промосковська пропа­ганда, контрабандна торгівля, відмивання брудних грошей, розкра­дання державної власності, підготовка терористів для російських спецоперацій як в Україні, так і в інших країнах, в тому числі і проти національно - визвольної боротьби народів нинішньої московської імперії. На своїх божих проповідях МОПИ не соромляться клясти українських патріотів і молитися за антиукраїнських перевертнів.

Як бачимо, шлюб кацапизму з християнством породив антихриста в особі московського патріархату, антихриста - злочинця з церковним інвентарем.

Такий і не менш злочинний приплід дав шлюб кацапизму з КО­МУНІЗМОМ, ще одним товаром юдеїв. Комунізм блукав, як говори­ли його служаки по світу, але ніде не зміг прижитися. Ніде! І тільки в Москві - Рассєї комунізм знайшов придатний грунт і сприятливі умови. Проте не для реалізації комуністичних постулатів: вони придатні лише для фанатичної віри чи фанатичної брехні. Власне остання, фанатична брехня, заглушила все живе і розумне на знач­ній частині планети майже на століття. Там, на руїнах Рассєяної Орди, запанувала Кровава Орда московських більшовиків. Про зло­чини московського більшовизму світу відомо багато, дуже багато. Але й те, що відомо, це лише мізерна частка дійсних злочинів мо­сковського більшовизму. Для нас, і не тільки українців, московський більшовизм - це дійсно пришестя диявола на нашу землю; диявола, що плюндрував Україну і обезлюднював нашу землю. Лише Голодомором 33 «комуністичний» кацапизм вбив 12 — 15 мільйонів українців. Вбивали найкращих в світі хліборобів, вбивали на найкращих чорноземах. За часи совдепії українська на­ція втратила понад 50 мільйонів чоловік; з них понад 35 мільйонів вбили фізично, а близько 15 мільйонів переробили - переписали в русскіх. В результаті геноциду і етноциду проти України, українська нація була доведена до краю загибелі. Тому і досі ще не могла підня­тися 3 колін. Не тільки українці, але усі народи, що були під Крова- вою Ордою, понесли страшні втрати і людські, і духовні, і матеріаль­ні. Це вони, «русскіє комуністи» підготували і спровокували Другу Світову війну, що забрала ЗО - 40 млн. людей совдепії, з них близько 10 млн. українців. Це вони, «русскіє комуністи», під час свого прав­ління, знищили 70 - 80 млн. людей в совдепії.

А іншу частину «совєтського народу» довели до стану безликих совків. І так, далі і далі, в безодню злочинності московського біль­шовизму. То чому такий злочинець проти народів і людяності до цих пір не засуджений і не покараний? Проклинають і засуджують: сталінізм, комунізм, більшовизм і навіть жидів. Про свої злочини пишуть навіть самі русскіє «сталіністи», «комуністи», «більшови­ки». Одні спеціально відводять меч правосуддя від злочинця - ка­цапизму. Так русскіє «комуністи» жертвують комунізмом, щоб ви­городити кацапизм. І роблять це свідомо. «Комуністи» вони лише по потребі, а по природі вони кацаписти. Інші, навіть жертви мо­сковського більшовизму, чомусь опускають прізвище злочинця. В совдепії правив диявольщиною не просто більшовизм, а мо­сковський більшовизм, що крутив і голодомори, і вивози, ГУЛАГи та іншу московську диявольщину. Лише русскіє не страждали і не нищились в совдепії за те, що вони русскіє, як це робила їх московська влада з усіма іншими народами. Не Йосип Джугашвілі створив Сталіна, а кацапизм породив і Сталіна, і Леніна, і їм подіб­них злочинців. Антикомуністи, коли їм зараз доводять, що в сов­депії не було комунізму, твердять: ні «в совдепії комунізм був, то були комуністичні методи й іншого комунізму не буває...». З цим твердженням можна погодитись, але при одній умові: додавати до імені злочинця, ще і його прізвище. Тобто злочинця звуть «русскій комунізм», «московський більшовизм».

І щоб не було сумніву, задайтесь питанням: які з комуністичних злочинів Кровавої Орди не мали таких же по суті злочинів - попе­редників в Московській чи Рассєяній Ордах? Чи може зараз в Орді Язичників немає продовження цієї злочинності? Змінюються ме­тоди, масштаби та інструментарій злочинів. Але це такі ж «ісконнорусскіє» чи «етнічно-русскіє»: агресивність, народовбивство, не­нависництво, тотальне злодійство тощо! Комуністична догма про земний рай безплідна і люмпенізуюча, це віра неробів і злодіїв. Але вона, ця догма, була і залишається ефективним мітинговим транспорантом в руках демагогів. Ось чого, власне в Московському цар­стві, на благодатному болоті кацапизму прижився комунізм. Часто посилаються на «комуністичні» режими в інших країнах (В'єтнам, Кампучія, Корея та інші), щоб відвести звинувачення від Рассєї. Ві­домо, що в усі «комуністичні» країни «комунізм» був завезений з совєтської Рассєї зом з підготовленими кадрами. В Україну більшо­визм привезли з Москви, в бронепоїздах і на багнетах розповсюд­жували його. Кровава Орда спробувала рассєїватись всюди у світі, але приземлилась лише там, де народи і країни були ослаблені і деморалізовані. Навіть в ослаблених Першою Світовою війною Угорщині і Німеччині комунізм не прижився, бо тоді не було ще «експортера комунізму».

А от після Другої Світової війни в совєтській зоні окупації, та й в ряді інших країн, Москва організувала «комунізм», від якого ще не одне покоління тих народів буде виліковуватись.

Часто, особливо з Рассєї, зараз продуктується версія, що більшо­визм і всі його злочини - це справа рук жидів. Дійсно, жиди чи євреї, в Кровавій Орді грали провідну роль протягом значного часу. Але давайте:»котлети окремо, а мухи окремо»! Жиди - народ тор­говельний, тоді у нас особливо, добре розумілись, де і який «товар» потрібний і має покупця. Крім того, жиди, як на той час, народ у вигнанні і народ без батьківщини, для свого збереження виробили і перейняли весь спектр ідеологій і політичних методів, що прак­тикувались по всьому світу. Кацапизм в стані чергової мутації був невимогливим і вигідним споживачем всілякої диявольщини. І жиди скористались цією можливістю. Вони за місце біля імперсь­кого корита допомогли кацапизму уникнути розгрому і розплати за злодіяння московської Рассєяної Орди. Жиди завжди пристава­ли до більш сильного й агресивнішого і були ворогами національ­них держав. Вони були і залишились прихильниками денаціоналіованих імперських утворень. Бо власне в такому перемішаному суспільстві, тим більше ординському, всесвітньо організоване жидівство має переваги над іншими народами. Це відомі і загально­визнані речі. А Рассєяна Орда була не тільки «тюрмою народів», але і ординською «маліною», яка була на грані розвалу. Взявши в напарники Іванушку - дурачка і створивши з ним "земне пекло", жиди, як етнос, піднялись з рівня вуличних торговців і корчмарів до керівництва імперських і республіканських структур, фінансо­вих, наукових, культурних установ та інших елітних і дохідних міс­ць (партія, профсоюз, комсомол тощо).

На будь - які їх агресивні дії відповідати адекватними ударами. Пам'я­таймо, тільки так їх, кацапів - москалів - вслікоросів - русскіх - язичників, можна змусити бути «мирними» і поважати інші народи.

Перший, і поки що основний, це традиційний православно-слов'янський варіант. В ньому Москва - Рассєя об'являє себе наступником давньоукраїнської держави Київської Русі, а перейменовані москалі об'єднують всіх і вся в «єдиний великий русский народ» і таке інше творіння галіотів.

Подібні явища в «республіках» не проходили.

В Латвії (Рига) ситуація була принципово іншою. Там ще відчувалась вища побутова і етнічна культура, ніж у «русскіх». І всі, крім про­фесійних кацапистів, старались говорити з «нсрусскім» акцентом, щоб їх не приймали за окупантів.

Серед моїх колег по роботі були і діти тих «латишських стрільців», яких московські більшовики спочатку використали як найбільш надійну «убойну силу», а потім як зайців перестріляли.

Правда, перед цим їх оженили на «русскіх», щоб використати їх дітей в майбутньому для русифікації Латвії. Після окупації Москва завез­ла цих дітей в Латвію. Але всі ті, кого я з них зустрічав, стали патріо­тами Латвії, а не перевертнями. В цьому був не тільки «генний» фак­тор. В Латвії Москва - Рассєя ще не встигла понищити національну інтелігенцію.

В Ризі більш чутливіше сприймались прояви кацапизму і на віддалі. Це стосується навіть таких «далеких» речей, як видача видатного ро­звідника Зорге чи московські авантюри на Кубі тощо.

Не впевнений, що в Саранську чи Ярославлі так би сприйнялось при­людне «чолобітіє» перед всесоюзним збіговиськом галімотів одного з кровожерливих «комуністів»:

«... я хоч єврей за походженням, але я русскій за світоглядом...». Тоді вже десь відклалось: «що є русскій світогляд?»

Ось так в моїй пам'яті з'явився і такий поширений термін як «жидо- кацапи».

Жидокацапи - це перевертні - свідомі кацаписти, але з формальними приписами до інших націй.

Тому жидокацапами є кацаписти не тільки єврейського походження. І не стільки.

Навіть на прикладі Риги відчув ефективність «русскої зброї»': матер- щини, тотального злодійства і п'янства.

Коли в 1987 р, востаннє був у Ризі, то з гіркотою відмітив, що і там вже стояли черги за «водкой» і русскій язик - мат - перемат.

І все таки, тоді вже на вулицях Риги зустрічались люди з латишськи- ми прапорцями на плечах чи на головних уборах. Ставало веселіше: Латвія живе, Латвія бореться.

І пригадались 20 - річні плачі вищих чинів Прибалтійського війсь­кового округу (штаб ПВО був у Ризі, і мені доводилось бувати в їх середовищі):

... ця лиса ер -а (Хрущов) думає, що латиші дурні і повірять, що все Стачін робив. Не треба нічого розкривати, бо якщо так піде, то нас витурять звідсіля....

Мужні латиші, як і всі прибалти, таки витурили Москву - Рассєю. Я радий за них, честь і слава їм!

В Києві я зустрів принципово гіршу ситуацію, більш глибоку руїну, про що в «Кацапизмі» відмічається.

Тут хочу згадати про одне Київське явище, яке запам'яталось під на­звою «Трагедія Шульженків».

Так сталося, що протягом короткого часу до мене звернулись троє чо­ловіків з прізвищем Шульженко, таким українським.

Двоє з них були кияни і з ними велись переговори про роботу в Кі­бернетиці.

Третій Шульженко тоді жив в Москві і приїхав у Київ, щоб отримати від мене рецензію на його дисертаційну роботу в галузі мікроелектроніки.

І от всі троє за походженням українці, а в їх паспортах записано «рус­скіє».

Чому так? їх відповіді - це ілюстрація технологічних схем русифіка­ції, що практикувались кацапизмом.

Перший Шульженко (прекрасно говорив українською):

«...я приїхав з Кубані, а там тільки такі видають...«

Другий Шульженко (батьки українці - військові, служили в Грузії):

«...я не грузин. Для гарнізонних паспортистів - всі були русскімі».

Третій Шульженко: «...мої батьки з яїцьких козаків, ось московська прописка...»

Ця «Трагедія Шульженків» - це типова українська трагедія - це наша Біда, породжена злочинним кацапизмом.

Злочинність Москви - Рассєї нескінченна у всіх вимірах: просторі, часі, методах тощо.

Про злочини москалів - русскіх і їх посібників могли б розповісти:

-   і ще ненароджені немовлята, що задихались в утробі матерів, яких русскіє комуністи спалювали живими;

-   і цвіт нації, який русскіє комуністи розстрілювали в «честь» своїх свят;

-   і цілі села чи регіони, які русскіє всіх мастей вивозили чи обезлюднювали голодоморами, щоб звільнити для себе нашу землю; і так до нескінченості.

Тому і в цьому виданні «Кацапизму» немає ненависті. Це лише ко­ротка розмова про добро і зло. І не наша вина, що останнє, таке кон­кретне і велике. Тому йому і приділено більше уваги, як найбільшій небезпеці.

На закінчення хочу подякувати всім моїм однодумцям, які були ра­зом і в небезпечній совдепівській темряві і на обнадійливих київсь­ких майданах.

Спасибі тобі, брате (Кардащук Микола) за те, що ти став колись на місце батька, який не повернувся з війни; ти був братом і другом в нашій боротьбі. Тобі присвячую це видання «Кацапизму». Тому про­сти, якщо щось не так.