Математика

Сиджу в поліклініці. Навпроти на рипучих стільцях - дві сопливих кандидатки математичних наук. Натхненно шмаркають і фотки дітей одна другій на Айфонах показують в перервах між видуванням носів і обміном рецептами народної медицини від всіляких, прогресуючих в арифметичній прогресії болячок.

- Мої Дімка і Саша так схудли, відколи виїхали. Бачиш: оце вони в чотирнадцятому - кров з молоком. А оце зараз. Лиця нема на дітях. 
- Бо при мамі були, доглянуті. Мої теж на тому заводі змарніли. А були які хлопці! Спортом займались, на карате ходили. Юра чемпіоном з біатлону був.
- А мої ж на військовій кафедрі, там навантаження - не зрівняти зі спортом.
- Та так. Мого Влада в збірну брали. Сильним був, витривалим. А зараз прозорий від роботи.
- То все та війна.
- Ой, не кажіть. Не буде толку з тої України. Війна, злочинність, корупція, тарифи, реформи. Все, як рівняння з багатьма невідомими.
- Точно. І розв`язки немає.
- А армія - то взагалі жах! Рускоязичні манкурти, наші галицькі невдахи і кримінал.
- Мої думали іти в армію, але я відговорила. По-перше - війна, по-друге - не пасує внукам районового провідника і командира УПА служити в рускоязичній армії.
- Як двічі по два - не пасує!
В цьому місці в мене в голові активізувались дрібні інтеграли, а під лопаткою встрелило десятковим дробом. І захотілось немилосердно пригріти обох гіпотенузою поперек катетів так, щоб аж косинус в очах заблимав і на котангенс ще довго не присіли.
- Перепрошую, - кажу. - Я пам`ятаю, що від перестановки доданків сума не міняється. Але мені здається, якщо один з доданків систематично збільшувати кількісно за рахунок натуральних чисел, то загальна сума виглядатиме якісно іншою і зберігатиме плюсову динаміку.
Витріщились на мене професійно кубічними очима і зміряли лінійними поглядами.
- Що ви хочете сказати?
- Нічого, відповідаю. - Окрім того, що оце у вас по двоє синів, в сумі це - чотири бойових одиниці. Україномовних, страшенно патріотичних, з військовою кафедрою за плечима, медалями з біатлону і з повстанським родоводом. Але уникаючих громадянських обов`язків. І таких багато. Якщо сумарно скласти з них військо, то, мені здається, що новоявлену Трою буде зруйновано. А майбутні математики ламатимуть голови над вселенським рівнянням з одним невідомим. І пофіг, що воно було на 1/6 земної суші і називало себе константою.. 
- Ви хочете, щоб наші діти позакінчували престижні ВУЗи і бабрались за копійки в окопах?
- Ні, - кажу. - Я хочу, щоб служити в армії було настільки престижно і виплатно, щоб в Україні сформувалась каста кшатріїв.
- Ну, аякже! Закінчити прикладну математику, точні науки і рити окопи! 
- У вас синів нема, тому ви так говорите.
- Та є, - кажу. - Мої, просто, гуманітарії. З точних наук лише паралелепіпеди окопів, точку G у ворога, наведення та коректування вогню і радіус ймовірного враження вивчали. А так - то лише вирахували похідну на Схід, обчислили координати сектору, зупинились на "зеро", відсипали по той бік натуральних дробів скільки змогли, поділили кілька членів на многочлени, помножили на нуль, кого дістали.
- То вони що - воювали?
- Ні, - посміхаюсь. - Вони ж - гуманітарії в мене. То в них практична робота була з новітньої історії . Гуманітарна місія. Готували грунт для закопування новітньої Трої. Щоб її в перспективі жоден Шліман не відкопав.
- Та й що із того? Не буде толку з тої армії!
- Буде! Побачите! Ще ваші сини будуть проситися до неї окопи копати.