Рядки з ведійського епосу «БГАҐАВАД-ҐІТА»

Божественна пісня

Тут витязь, щоб дух укріпити, взяв мушлю велику -
І голос полинув, сильніший левиного рику.

І бубни, і сурми, й литаври лунали потому,
Луна навкруги розляглася, сильніша від грому.

Вже стріли метнули в повітря два стани ворожі.
В пандавів на стягу знак Мавпи стоїть на сторожі.

А роду загибель — найбільше у світі нещастя,
Невже нам уникнути злочину свого не вдасться?!

Як рід розпадеться, то зникнуть законів кордони,
Свавілля й злочинство творитимуть власні закони.

А де беззаконня, там будуть вбивати і красти,
Там жони повіями стануть, змішаються касти.

А касти порушені — в пеклі опиниться кожний,
Забудуться предки, жертовники згаснуть порожні.

Хто рід загубив, одступився од віри святої,
Зневажив закони й сім'ї предковічні устої,

Хто касти змішав, тим нема на землі покаяння,
Ті підуть у пекло — так мовить священне писання.

"Той, хто у нещасті здригнувся душею, — не воїн.
Арієць такий лиш ганьби і зневаги достоїн.

Геть слабість із серця — вона воякові не личить!
Геть сумнів — до битви священний обов'язок кличе!"

Минущі тіла, але вічності дух — незнищенний.
До бою ставай без вагань під знамена священні.

Хто вбити боїться чи в битві кривавій умерти,
Не відає того, що він не убивця й не жертва.

Народження й смерть не властиві могутньому духу,
Він — вічний, живе і тоді, коли тіло без руху.