Українські замовляння

Боляче і гірко читати  , як перлини української духовності, культури, магії, іудохристиянство перетворило в  якісь неймовірно  спотворені  покручі. Тут не лише насильно впихнули чужі, іудохристиянські персонажі, а й змінили напрямок мислення, накинули чужорідне бачення світу і природи речей. Такі замовляння, з сусами христосами, дівами маріями,петрами і павлами,  рабами божими, та іншим  рясним і недоумкуватим чужовірним сміттям ніколи не будуть дієвими. Справді Відаюча людина не включає  ту  бридоту в суть замовлянь, і навіть використовуючи якісь чужі імена, вона насправді замовляє образами Триглава, залишаючи біблійну наліпку десь далеко від суті замовляння і власної уваги, концентруючись на головних, прадавньоязичницьких образах і мислеформах. Автор -упорядник збірки, шановна М.Н. Москаленко , та шановна М.О. Новикова зробимли титанічну, глибокоосмислену і надзвичайно важливу працю, зберігши і опублікувавши українські замовляння, в яких збережена форма і алгоритм. Подальша робота , суть якої полягає в очищенні замовлянь від юдобіблійних персонажів і відновлення світоглядної суті , характерної саме для української магії, повернення на своє законне місце в замовляннях рідних українських  Богів і персонажів української демонології чекає на своїх високодуховних і глибокоінтелектуальних магів...

Живу в Києві на горах, кладу хрест у головах: з ким вінчатися, з ким заручатися, з тим і за руки держатися!

Добрий день тобі, сонечко яснеє! Ти святе, ти ясне-прекрасне, ти чисте, величне й поважне, ти освіщаєш гори і долини, і високії могили, — освіти мене, рабу Божу, перед усім миром: перед панами, перед попами, перед царями, перед усім миром християнським — добротою, красотою, любощами й милощами, щоб не було ні любішої, ні милішої од раби Божої нарожденної, хрещеної, молитвяної Марії. Яке ти ясне, величне, прекрасне, щоб і я така була ясна, велична, прекрасна перед усім миром християнським. На віки віків, амінь.

Сонечко, ясне, красне, освіщаєш гори, долини, освіти моє личко, щоби моє личко було ясне-красне, як сонечко. — «Позбавлю я росу, а збавлю з жінок, з панів повагу, з попів пиху, з парубків гордість, а з дівок красу».

Місяцю Владимиру, ти високо літаєш, ти все бачиш, ти все чуєш, як невольники й невольниці плачуть за батьком та за матір’ю, за дітками маленькими, як корова за телям, як лошиця за лошам, як ослиця за ослям, як море за морем. Даруй же, Господи, щоб так за мною нарожденною, хрещеною і молитвяною рабою Божою Іван плакав.

Усі перед тобою, місяцю, і я, нарожденна, хрещена, молитвяна раба Божа Марія. Саме голо зерно пшениці, сонце мені у вічі, місяць мені у плечі. Матір Божа попереду мене. Як од Бога, так і од тебе, Іване, уся ласка, доброта на мене. Я проти тебе з ласкою, ти до мене з добротою і з ласкою. У мені очі соколині, а брови соболині, а у тебе добра ласка на мене, нарожденну, хрещену і молитвяну рабу Божу Марію. Я до тебе на соколі йду, ти ж глянь на мене соколиними очима і привернися до мене своїм добрим серцем до нарожденної, хрещеної і молитвяної раби Божої Марії.

Зірочко вечірняя і світовая! Позичте мені того кубочка, що Сус Христос руки миє, а я вам тоді верну, як хрещеного, нарожденного і молитвяного козака Івана до себе приверну.

Ви, зорі-зоряниці, вас на небі три сестриці: одна нудна, друга привітна, а третя печальна. Беріть голки і шпильки, горове каміння, бийте його і печіть, паліть і нудіть, не дайте йому ні спать, ні лежать, ні їсти, ні пить других любить. Тягніть до мене нарожденного, хрещеного і молитвяного козака Івана до нарожденної, хрещеної, молитвяної раби Божої Марії.

Зорі, зірниці, єсть вас на небі три рідні сестриці, четверта хрещена нарожденна Марія. Ідіть ви, зберіть ви красу, покладіть на хрещену нарожденну Марію. Як ви ясні, красні межи зірками, щоби була така красна межи дівками.

«Добривечір тобі, огненний бугало!» — «Здорова, хрещена, нарожденна, молитвяна раба Божая дівчино!» — «Куди ти летиш?» — «Полечу ліса палить, а землі сушить, а трави в’ялить». — «Не лети ж ти, огненний бугало, ліса палить, землі сушить, а трави в’ялить! Полети ж ти, огненний бугало, до козака у двір. Де ти його спобіжиш, де ти його заскочиш: чи в лузі, чи в дорозі, чи в наїдках, чи у вечері, чи у постелі. — учепися ти йому за серце, затоми ти його, запали ти його: щоб він трясся і трепетався душею і тілом за мною, нарожденною, хрещеною, молитвяною дівчиною Марією, щоб він мене не запив, не заїв і з іншими не загуляв, усе мене на помислах мав. Тягніть до мене, нарожденної, хрещеної і молитвяної дівчини Марії нарожденного, хрещеного і молитвяного козака Івана!».

«Добрий вечір тобі на вечорино». — «Здорова, нарожденна, молитвенна, хрещена». «У тебе кінь Халамин, у мене син Саламин. Візьми коня Халамина та посади Саламина, меч йому дай у руки, пошли його на села, на города та на болота, на усякі міста, де його спобіжиш, де його заскочиш, там його січи, там його нуди, там йому не дай ні спать, ні лежать, ні пити, ні їсти, ні пить, ні інших любить. Щоб в цей час і минуту до мене прибув нарожденний, хрещений і молитвований Іван до дівчини Марії».

Отець домовий! Скоч додолу, та принеси мого Івана до мого дому, неси його душу, неси його кості, неси його живіт, і біле лице, і щире серце, якнайскоріше, якнайпрудчіше, в цей час, у цю годину. Біжи прудко, біжи хутко, як цей дим біжить угору щоб ти так прудко та хутко приніс нарожденного, хрещеного і молитвяного раба Божого козака Івана.

Стою на порозі, вижу сволок, а зо сволока на клямку, а з клямки на Марію. Як мати моя за мною побивається, так би за мною убивалась Марія.

Як голубу без очей, так би тобі, раба Божа Марія, за мною без ночей.

Щоб тебе за мною так пекло, як пече вогонь той віск! Щоб твоє серце за мною так топилось, як топиться той віск, і щоб ти мене тогді покинув, коли найдеш той віск!

Трясу, трясу кладкою, кладка водою, а вода купиною, а купина чортами, а чорти козаком Іваном, щоб його трясли, трясли та й до мене принесли до нарожденної, хрещеної, молитвяної раби Божої дівчини Марії.

Понеділок з вівторком, середа з четвергом, п’ятниця з суботою, неділенька — удовиця — який сон мені присниться? Дай мені, Боже, того повидать з ким мені вік вікувать.

Щоби ся мав, як свята земля. Щоби вас Бог не опускав: Щоб тебе щастя ся тримало. Най вас Бог споможе. Най вас Бог благословить. Дай, Боже, здоров’я. Дай, Боже, щастя. На щастя, на здоров’я, на щасливу долю.

Во ім’я Отця і Сина одступися, нечиста сило, та вселися Дух святий і возлюби нас так, як нас Бог возлюбляв, як ми возлюбленно під вінцем стояли, і як нас батюшка благословляв і на нас вінці надівав, щоб так ми й віку доживали у радості, веселості, благословенно, неосужденно.

В неділю рано Пречиста Діва плугом небо орала, небо орала, руту сіяла. Рута не зійшла, щоб кров не йшла.

Іван Богослов, не однослов, море потоптав, рожу посадив, рожа не прийнялась — у нарожденного, хрещеного раба Божого Івана кров уйнялась!

Йшов Ісус Христос через море, загнав собі дерево в ноги. Став він дерево виймати та й став кров замовляти: «Кров не вода, рікою не біжить».

Там на горі тури орали, красну рожу сіяли, красна рожа не зійшла, там стояла дівка, коло синього моря безребра овечка стояла, край червоного моря червоний камінь лежить. Де сонце ходить, там кров знімається, де сонце заходить, там кров запікається.

Ішла Пречиста понад синім морем і золотим ціпком підпиралася. Назустріч їй святий Петро. «Куди ти, Пречиста, йдеш?» — «Іду туди, де бились три брата, іду кров замовляти». Рана стулилась, кров повернулась, Пречиста назад вернулась. Амінь!

Пресвятая Богородице, просим собі в поміч. Замовляю кров буйную, трав’яную і водяную!

Калиновим мостом ішло три сестри: Калина, Малина і Шипшина. Не вміли вони ні шити, ні прясти, тільки вміли сікти-рубати, ріки пропускати: одна ріка водяная, друга ріка огняная, третя ріка кров’яная. Водяною огонь заливати, кров’яною кров унімати.

Їхав Ілля на коні, тяг ноги по землі, ноги підняв, кров уняв. Ішла Пречиста: одна з Києва, друга з Чернігова, третя з Ніжина, несли срібну голочку, шовкову ниточку, рану зашивали, кров замовляли: «Кров з буйної голови, з рум’яного лиця, з ретивого серця, з живота, з костей, з мозгів, з чорних кіс, з карих очей!»

Було собі красне море. Їхав чоловік красним возом, красними волами, красні колеса, красне ярмо, красна війя, красні притики, красне море рубати, хрещеному, нарожденному, молитвенному Іванові кров замовляти.

Бігли три дівчини, вирвали три очеретини та заткнули три жерели рабу Божому Івану. Амінь.

Летів орел через море, спустив крило, заткнув жерло. Злетів півень на камінь, крилами махає: чорний камінь, не движись, християнська кров, остановись у нарожденного, молитвенного, хрещеного Івана!

Їхали три брати: Петро, Павло і святий Юрій, ще їде сам Господь на сивій кобилі. Бог кобилу мечем січе, кров не тече, — так і ти, руда, не йди. Запікайся, кров, заговорюйся, кров, замовляю тебе не сам своїми духами — Господніми науками!

Ішло три каліки через три ріки, рубали рожу, саджали рожу, рожа не зійшла, кров червона не пішла.

Їхав святий Петро на білім коні: кінь біжить, аж камінь січе, да буде проклята кров, котра потече!

На синьому морі лютий змій реве. — «Чого ти, лютий змію, ревеш?» — «Бо нема мені чим дітей годувати». «Іди, лютий змію, в Іванів двір і візьми од раба Божого Івана, молитвенного і хрещеного, люту кров, і будеш мати чим дітей годувати!»

На Осіянській горі, там стояв колодязь кам’яний, туди йшла дівка кам’яна, кам’яні й відра, кам’яний коромисел, кам’яна коса, кам’яна вона вся, коли вона відтіля води принесе, тоді з рожденного, хрещеного раба Божого Івана кров потече.

Воспоминаніє Господнє, Господи помилуй! Господь поміч і я з рукою. Ішла кістяна баба з кам’яної гори, з кам’яною дійницею до кістяної корови. Коли з кам’яної корови молоко потече, тоді раба Божого кров потече.

Місяцю-князю! Вас три у світі: один на небі, другий на землі, а третій в морі камінь білий. Як вони всі не можуть докупи зійтися, так не можуть у мене, раба Божого Івана, зуби боліти! Нехай тобі золота корона, а мені щастя й здоров’я!

Місяць у небі, мертвець у гробі, камінь у морі: як: три брати докупи зберуться і будуть бенкет робити, тоді у мене зуби будуть боліти.

Місяць у небі, кит-риба в окіяні, дуб на землі. Як оці три брати зійдуться, то тоді у раба Божого Івана зуби будуть боліти.

Місяцю, молодий княже! Чи бував ти в старого? Чи питав ти його, чи боліли в його зуби? Щоб у мене вік віком і суд судом зуби не боліли. Заєць у полі, а риба в морі, місяць на небі: коли будуть три брати вкупі гуляти, то тоді в мене будуть зуби боліти.

Первий княжич місяць на небі Адав’євич, другий черв’як у дубі, третій медвідь у лігві, четвертий камінь у полі, п’ятий щука у воді. Коли тії п’ять братів, докупи зійшовшись, будуть за одним столом сидіти, пити, їсти, гуляти, добрії мислі мати, суди судити, пересуди брати, тоді і в раба Божого Івана зубная кость, жовтая і білая, буде боліти, і моєму слову ключ і замок. Амінь, амінь, амінь!

«Ти, місяцю Адаме, молодик! Питай ти мертвих і живих, у мертвого зуби не болять?» «У мертвого зуби ніколи не болять: кості задубіли, зуби заніміли, ніколи не будуть боліть». — «Даруй, Господи, щоб і у мене, раба Божого нарожденного, молитвяного, хрещеного Івана зуби заніміли, ніколи не боліли!»

«Місяцю, місяцю! У тебе роги золотії, чи був ти на тім світі? Чи бачив ти мертвих людей?» «Бачив!» — «Чув же ти, чи болять у мертвих людей зуби?» — «Хто скаже, щоб мертвих людей зуби боліли!» — «Дай же, Боже, щоб і в мене, раба Божого Івана, хрещеного, нарожденного й молитвяного зуби ніколи не боліли! Тобі на підповня, а мені на здоров’я!»

«Архангел Михаїл, місяць праведний, був на тому світі?» — «Був!» — Бачив мертвих людей?» — «Бачив». — «Не болять їх зуби, не болить їх жовта кость?» — «Не болить і чорная кров Івана, раба Божого: щоб же зуби не боліли й не щеміли у хрещеного, нарожденного, молитвяного!»

Місяцю молодий, на тобі хрест золотий! Питається син батька: «Чи болять зуби у неживого?» — «Ні, не болять!» — Нехай же і в хрещеного, рожденного раба Божого Івана не болять!

«Місяцю-Маю, чогось я тебе спитаю: чи болять у мерця зуби?» — «Ні, не болять, не щемлять». — «Щоб же не боліли і не щеміли у рожденного, хрещеного раба Божого Івана!»

Молодик, молодик! В тебе роги золоті: твоїм рогам не стоять, моїм зубам не боліть!

Місяцеві золотії роги, а нам щастя і здоров’я. Місяцеві на підповня, нам на щастя й на здоров’я!

Тобі, місяцю, сповні, мені на здоров’я. Тобі, місяцю, насвітитися, мені по світу надивитися, добре находитися!

Ішов святий Аврам путем, зустрічав він сімдесят сім трясовиць. «Куди ви йдете, сімдесят сім трясовиць?» — «Ідемо ж ми на Білу Русь людей мордувати, і тілом труждати, і кості ламати, і кров морити». — «Сину мій Самсоне, побіжи, візьми залізну шину, та розпечи і розжени тих сімдесят сім трясовиць, нехай вони тіла не труждають, костей не ламають, кров не морять». — «Святий Авраме, не бий нас, не лай нас і не печи нас, нехай же ми будем кров морити, тіло тру ждати, кості ламати, людей мордувати, а хто буде твою святу заповідь знати, то ми його не будем нападати і двір його будемо минати». — «Я від вас знаю, одо всіх одмовляю, молитву читаю, не мучте бідних християн: трясіть купами, очеретами і болотами, я одмовляю од раба Божого Івана!»

Ішли Іродові дочки на світ охрещений, зустрічає їх Божая Мати й питає: «Куди ви йдете, Іродові дочки?» — «На світ охрещений». — «А чого ж ви йдете?» — «Тіла в’ялити, серця сушити, червону кров збавляти й жовтую кость ламати раба Божого Івана». — «Авраме, Авраме, візьми ти сих Іродових дочок, зачини їх залізними дверима й замкни залізними замками, щоб вони на світ охрещений не ходили, тіла не в’ялили, серця не сушили, червоної, крові не збавляли й жовтої кості не ламали».

Добридень, пропасниці! Єсть вас сімдесят сім, а я принесла вам снідання всім!

Помагаєш ти, вода явленая, очищаєш ти, вода явленая, і луги, і береги, і середину. Очищаєш ти, вода явленая, нарожденного од прозору: надуманого, погаданого, встрічного, водяного, вітряного, жіноцького, мужицького, парубоцького, дівоцького. Підіте, уроки, на сороки, на луги, на очерети, на болота, на моря.

Як навідліг рукою не робити, так моєму лицю і тілу від нікого не боліти: як неба й землі нам не міряти, так і мені не наврокувати.

В лісі росло дерево, убирало си в кору, в краки, в лист, у цвіт. Стяли його. Як не має воно тепер сили рости, цвісти, так аби не мали сили уроки панські, циганські, діточі, жидівські, парубоцькі, дівоцькі, жаб’ячі і гадячі. Аби так щезли, пропали, як пропадає сіль від води і віск від огню!

У моря калина, під калиною дівчина, вона не знала ні шити, ні, прясти, ні золотом гаптувати: тільки уміла і знала од раба Божого Івана уроки і презори викликати й визивати, на сухії ліси посилати. Уроки урочища, чоловічі й жіночі, дитячі, вам, уроки, урочища, у раба Божого Івана не стояти, жовтої кості не ламати, червоної крові не пити, серця його не нудити, білого тіла, не сушити, вам іти на мохи, на темні луги, на густі очерети, на сухі ліси!

Ішов святий Петро і Павел з Пресвятою Богородицею високих гір ворочати, вниз води спускати, з раба Божого Івана уроків, примовок знімати, чоловічих і жіночих, парубочих і дівочих, дитячих, вітряних, водяних, подуманих і примовлених, з очей карих, очей синіх, з очей красних, з очей білих. Ви, зорі-зоряниці, Божі помічниці, я річчю, а ви поміччю!

Уроки-урочища, підіть собі на луги, на ліси дрімучії, на степи степучії, де глас чоловічий не заходить, де півні не співають, піди собі, болість очная.

Ішов святий Авраам по крутих горах, по мохах, болотах, по ницих лозах, замочився, заросився, нігде йому спочить, прийшов, сів, спочив на сірім коні, устав і пішов, за собою перелоги, уроки, примовки поніс.

Ішов святий Петро і святий Павло: святий Петро ніс рукавиці, а святий Павло ногавиці. Йшли вони і говорили: «Ції уроки й перелоги чортові між ноги».

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь. На морі на океані, на червонім камені, там сиділи два брати: снідали, обідали, мед-вино пили, а ти, чорте, говно!

На морі на окіяні стояло дванадцять дубів, на тих дванадцяти дубах сиділо дванадцять соколів, крилами розмахали, хвостами перелоги розмітали.

Єсть Господь на небі жив, Ордан ріка хрищаниця, земля мати, вода Уліяна! Плюну я на землю: як слина на землі пропадає, так все зле-лихе в воді потопає. Сохрани, Господи, од напою, од перелогів, од крові!

Дубе, дубе! Ти чорний: у тебе, дубе, білая береза, у тебе дубочки синочки, а у березочки дочки. Тобі, дуб і березо, шуміть та густи, а рожденному, хрещеному рабу Божому Івану спать та рости!

Кури, кури рябенькі! В вас голови маленькі, а у рожденного і хрещеного раба Божого Івана велика голова. Скрикніть ви сон із усіх сторон на рожденного, хрещеного раба Божого Івана!

За морем два дуба, давайте побратаємся, давайте посватаємся: у мене син, у вас дочка — нате вашій дочці крикливці, а моєму нарожденному сину Івану дайте сонливці! Дим димище, сволок сволочище, слиж слижище, — нате вам крикливці, а дайте нарожденному Івану сонливці! Уроки урочища водянії, вихровії, прозорнії! Поки вас не знав, від уроків не шептав, а як став знати, то став всіх святих споминати.

Гора з горою, камінь з травою, риба з водою! Як камінь закаменів, так щоб крикливці заніміли!

Ви, сухоти сухотищі, чи ви подумані, чи ви погадані, чи ви помислені, чи ви стрічні, чи ви чоловічі, чи ви жіночі, чи ви парубочі, чи ви дівчачі, чи ви дитячі, чи ви які на світі! Ви, сухоти сухущі, болющі, палющі, розійдіться від младенця Івана, та підіть собі за огнем, за полум’ям, як дим з димаря розлітається і розкочується, то так і ви, сухоти, сухотищі, розійдіться, розкотіться за огнем, за димом, за вітром, за полум’ям, тихенько, легенько, маковим дробовим хмелем, і дайте спати, спочивати младенцеві Івану!

Боже з високості, дай тіло на ції кості!

Пристріче, пристріче, добрий чоловіче! Сядь собі на містечку, на золотім кріслечку, тут тобі не бушувать, не воювать і костей не ломить. Іди собі на море, на тім морі камінь, на камені зруб стояв там сам бог по імені називав, а тобі, мій малий Іване, щоб пристріч більш не упоминавсь».

Ішло два планітники, два пристрітники, дві планітниці, дві пристрітниці, і здибає їх Діва Марія, матінка Христова. — «А де ж ви йдете, два планітники, два пристрітники, дві планітниці, дві пристрітниці?» — «Ідем до хрещеного, миром помазаного Івана, вступимо в голову, в зуби, в сімдесят суставів, костів». — «Не йдіть ви, бо я буду визивати, я буду чесний хрест прикладати в голову, в зуби, в сімдесят суставів. Амінь».

На синьому морі, на камені ворон сидить, лапами розгрібає, хвостом розмітає, од хрещеного раба Божого Івана всякий пристріт одганяє.

Піду я на пустую ниву, де не сіяно, не орано, там уродила пшениця он яка лопушна, колосна! Як стала та пшениця посихать, став той опух опадать от нарожденного раба Божого Івана.

Бешиха бешишище колюча, шпигуча, пекуча, сверблюча, нудюча, вітряна, водяна, кров’яна, пожарна, пристрітна, подумана, погадана, помислена, розійшлась і сему слові амінь!

Бешишнику, я тебе прошу, відступися від молитвенного, нарожденного Івана, бо ти тут укорінився і пустив парості по всіх суставах, і по семидесяти семи жилах, і поки я тебе не знала, поти я тебе і не зганяла, тепер я стала знати, стала Матері Божої прохати, стала Матір Божа мені в помочі стояти. Розійдися і по полям, і по морям, і по лісам, де люди не ходять, де вітер не віє, де собаки не брешуть, по лугам, по очеретам, де хати пусті і де замки пусті.

Огні, ангели і архангели: і палаєш, і потухаєш, потуши нарожденному, хрещеному, молитвенному рабу Божому Івану бех і бешиху, і пожарну, і пристрітну.

Переляк, перелячище! Я ж тебе яйцем викочую, а водою виливаю і на пущі і на сухий ліс відсилаю, тут тобі не бувати, червоної крові не спивати, синіх жил не потягати, жовтої кості не ламати!

Зорі-зоряниці, візьміть раба Божого Івана жовтяниці — ранні й півранні, денні й південні, вечірні й піввечірні, нічнії й північнії!

Був собі чоловік жовна, мав він дев’ять жінок: з дев’ятої — восьму, з восьмої — сьому, з сьомої — шосту, з шостої — п’яту, з п’ятої — четверту, з четвертої — третю, з третьої — другу, з другої — одну, з одної — жодну.

Ішла баба чорною дорогою. Сама баба чорна, чорна плахта, чорна запаска. Та не руба ні дуба, ні явора, ні берези, тільки руба огник.

Їхала баба лісом. Чорна запаска, чорна сорочка — чорний ліс рубати, вугілля палити, вогник затоптувати.

Їхав Юрій на білім коні, білі губи, білі зуби, сам білий, в біле одягся, білим підперезався, веде за собою три хорти: один білий, другий сірий, третій червоний. Білий більмо злиже, сірий сльозу, а червоний кров.

Поміч моя од Господа, сотворившого небо і землю. Їхав святий Юрій на вороних конях, на чотирьох колесах, коні розбіглись, колеса розкотились по синьому морю, по чистому полю. Я ізгоняю більмо од хрещеного раба Божого Івана, виговорюю з костей, з мощей, з тісних плечей, з синіх печеней, із буйної голови, з чутких ушей, із щирого живота, із ретивого серця, з гарячої крові, з жовтих костей, з солодкого мозгу: у раба Божого Івана сльоза із ока, і більмо із ока!

Волосний волосниче, в тебе син Максим, в мене дочка Марія, будь мені сватом. Їхав чоловік пустою дорогою пустими волами на пусту нивку пустого жита жати,у пусті копи класти. У пусті копи клав, на пустий віз клав, пустою дорогою віз на пустий тік, пусті молотники молотили, у пустий млин молоти носили, пуста перепічайка у пустій діжі учиняла і в пустій печі пекла, пусті люди пустий хліб їли і з пустої молитвенної Марії волос з’їли. Як пусто я говорю, так пусто з молитвенної, нарожденної Марії волос зійде.

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, амінь. Пречистая Мати Божа і всі святії, станьте мні днесь на помощі улуканя залічити раба Божого Івана. Стоїть чорная гора, на тій горі лежить чорний камінь, на тім чорнім камені сидить камінная жена, держить она кам’яную дитину. Одсилаю я к тій горі чорній і к тому чорному каменеві, і к тій кам’яній жені, і к тій кам’яній дитині, одсилаю віди і видята, вітерниці і вітерники, і упирі, і упирята. Я вас тамо одсилаю, аби улукали кам’яную жену і кам’яную дитину, а рабу Божому Івану дали покой, аби був здоров днесь і заутра і на віки вічнії. Амінь.

Як ці береги не стрічаються, так щоб нарожденний молитвенний Іван не стрічався з хмільним вином.

Препав нічний, північний, препав з роботи, з сухоти, з ядання, з пиття, з гуляння, з буяння, з поклику, з помислу, з погляду, препав з хмари, з вітру і з сонця. Нічний, північний, полудневий, сходовий, нудяний і сердечний: я ж тебе вимовляю, водою виливаю, яйцем викочую, на пущі і на сухий ліс відсилаю. Там тобі гуляти і буяти, гнилі колоди вивертати, жовті піски пожирати, синє море попивати. Щоб тут тобі червоної крові не спивати, синіх жил не потягати, жовтої кості не ламати!

Золотниче, золотниче, добрий чоловіче! Ти тут не уживай, червону кров не спивай! Іди на Чорне море, там, де ніхто не ходить, де кури не запівають, де люди по зачувають, де дзвони не задзвонюють, де голос не заносять. Там для тебе чорні столи чорними скатертями застелені, чорні миски, чорні ложки накладені, чорна страва насиплена. Там то уживай, та й сюди до Івана не вертай! Бо тут сидить Михаїл на воротях у червоних чоботях.

Ластівко, ластівко! На тобі веснянки, дай мені білянки!

«Гикавко, гикавко, де була?» — «У Києві!» — «Що їла?» — «Кобилину». — «Де діла?» — «Покинула!» — «Покинь і мене!»

Водо Єлено! Очищаєш луги і береги, очисть мене від усього злого, болісті й слабості.

Водичко-йорданичко! Вмиваєш луги, береги, коріння, біле каміння, умий сего хрещеного, чисто вчиненого від гніву, ненависті і від усякого лиха.

Топчу, топчу ряст: дай, Боже, потоптати і того року діждати!

Пресвятая Богородиця на престолі стояла. Господа Бога просила і всіх святих споминала. Всі святії Божії угодники, скорії помощники, поможіте уроки зігнать і здоров’я дать Червоної (або іншої) масті! Зорі-зірниці, вас на небі три сестриці: одна вечірня, друга полунощна, третя світова, станьте мені в помочі од всякої немочі! Ти, місяцю ясний, ти на небі красний, ти високо ходиш, ти багато світа бачиш, багато питаєш, очищаєш луга і берега, коріння і креміння, долини і могили, ріки і моря, колодязі і озера, очисть і наповни червону масть молоком і збором в черхах і вимені. Добридень, колодязю Іване і зрубе Авраме, а водо Уляно, а земле Тетяно! Я не прийшов води брать, я прийшов помочі прохать. Наповняйте луга і берега, креміння і коріння наповняйте червоної масті збором в черхах і в вимені.

Ішов красний пан, ніс води збан, пан повалився, збан розбився, вода розлилася, у сірого коня кров уйнялася. Текло три ріки під калиновий міст: перва водяна, друга молочна, третя кровава, я водяну ізоп’ю, а молочну споживу, а кроваву іспиню, із сірого коня кров ізгоню. Летів чорний ворон із-за крутої гори, сів у сірого коня на крижі, з крижа на спину, а з спини на гриву, а з гриви додолу!

Летів орел сизокрилий та й сів на колючій груші. Як тую грушу не можна без сокири зрубати, без огню спалити, щоб так не можна перелогам жовтої кості, червоної крові, (такої-то) шерсті ломити.

Ішов Господь Бог морем, золотим мостом, стрів мару-покусу: «Згинь, маро-покусо». Став Господь Бог суди судити: Господу Богу ногавиці, суддям рукавиці, а чорту перелоги. Через Боже розказання візьми ти, чорте, свої перелоги од рижої, од білої кості і піди на мхи, на болота, де і голос християнський не заходить.

Господи, благослови мені, рабу Божому Івану, сіє слово говорити і в добрий кінець привести! Першим разом, добрим часом: «Йшла святая Пречистая золотим мостом, і стріла на золотім мості тридев’ять пахолів, стала їх стрічати, стала їх питати: «Тридев’ять пахолів, де бували? Що ви чували?». — «Ми бували за синім морем, і там чували і видали: кінь коня законив, віл вола заволив, баран барана забаранив, козел козла закозив, гусак гусака загусив, півень півня запівнив, селех селеха заселехив». — «Брешете ви, тридев’ять пахолів! Неправда се єсть ваша!»

Тин залізний, гора кам’яна, моя рука святая, жди, кобило (така-то), до пори.

Господу Богу помолюся, і святому Духу, і святому Миколаю, святому Михаїлу і святій Пречистій, святому Вознесінню, святій Покрові, і святому Юрію, і тебе прошу, краснеє сонце, і тебе прошу, ясний місяцю, і вас прошу, зорі-зорениці. Божі помічниці, і тебе прошу, галочко, одверни злих собак од мого скота, і тебе прошу, царя Давида і кротості твоєї: стань ти мені во помощі!

Святії архангели і ангели, Михаїл, Гавриїл, Уриїл і Сарафаїл, ізідіте на святую гору і затрубіте во святую трубу, ізберіте своя слуги і замовте їм губи і зуби, щоки і пащоки, леву й левиці, ведмедю і ведмедиці, вовку і вовчиці, росомаху і росомасі. Як бояться лева й левиці ті звірі, так щоб боялись моєго скоту (мастю такою-то)!

Молюся Богу, Матері Божій, всім Святим його. Святому Георгію, хортів припинающому. Як сім сучка́м не розвиватися, так і хортам моєї скотини (такої-то масті) не чіпати!

Помолімся Богу і Матері Божій. Пречистій Святій, і всім святим, преподобним. Під сонцем під жорстоким і під лісом, під чорним, під високим, там стоїть верба: під тією вербою сімсот коренів, і на тій вербі сімсот канатів, і на тих канатах сидить цар Хан і цариця Ханиця, і прощу я царя Хана, і царицю Ханицю, і власників їх, і допоможіте, і вийміте три зуби лихих з рижого коня, з крові чорної, з кості жовтої, з шерсті рижої!

Господи, благослови мені, рабу Божому Івану, сіє слово говорити і в добрий кінець привести. На полі, полі, на степі, степі стоїть грушка, під тією грушкою золота кровать, і на тій кроваті лежить змія. Прийшов я до тебе, змія-кропиня, Бога прохати і твоєї милості: сталася мені шкода в коня (такої-то масті), у жовтій кості, в червоній крові, у рижім м’ясі, в вороній шерсті. Ізбери ти всіх своїх царів, генералів, князів, гетьманів, полковників, сотників, отаманів, осавулів, хорунжих, рядових, усіх козаків і всіх домових служителів, земляних, гноєвих, трав’яних, кам’яних, водяних, погрібних, підкупних, і покарай винного дубовим києм, і зажени його на тридесять саженів у сиру землю, в жовтий пісок!

На морі, на лукомор’ї стоїть дуб розложистий, барзо хороший, на тому дубі цариця-Яриця. Будь же ти милосердна, будь милостива: посилай ти три сестри: Марію-Полумарію, Анну-Полуанну, Лукер’ю-Полулукер’ю, нехай виймуть зуб від гадини рябої, від польової, від трав’яної, від земляної, від водяної, від жовто-пузої, від жовтобрюхої, від хатньої!

На морі на Діяні на острові на Кияні там стояв дуб, а в дубі дупло, а в дуплі гніздо, а в гнізді цариці: одна Киліяна, друга Іліяна, а третя цариця Веретениця. Ти, цариця Веретениця, ти вийди, вигукни, висвисни на своє військо — на польовеє, на лісовеє, на водянеє, на гноєвеє, на домовеє! Закажи ти йому, царице Веретенице, нехай воно так не робить, де не треба, не кусає, зубів своїх не пускає, бо зубам тим не бувати і на землю випадати, з нарожденного, хрещеного раба Божого Івана.

На Сіянських горах, на морських плитах стояв дуб, на тім дубі Семенове гніздо, у Семеновім гнізді Олена змія. Приходжу я до ясного сонця: «Олена-змія! Збери всіх лютих змій, збери, розпитай котора люта змія упустила жало, нехай вона вийме жало, рану залиже, опух потушить».

На морі, на окіяні, на ріці на Ордані дуб золотокорий, а в тім дубі три гнізді, цар Савул, і цариця Олена, і царенко. Посилав цар Савул і цариця Олена, і царенко — Хіврю по всіх городах, по всіх полях, по всіх лісах, по всіх домах гаду скликати, із молитвенного, нарожденного раба Божого Івана зуби виймати.

А в полі море, а в тім морі золотий камінь, а на тому камені золота яблуня, а на тій яблуні золоте гніздо, а в тім гнізді цар Гадюн сидить. Ти, цар Гадюн, склич свій гад лісовий, луговий, степовий, водяний, гноєвий, погрібний, загатній, хатній! Через море калиновий міст, а під тим мостом Дубіян стоїть, а під тим Дубіяном гадина Яселуха лежить. Ти, гадина Яселуха, склич свій гад та вийми зуб до землі од жовтої кості, од білого тіла нарожденного, хрещеного раба Божого Івана.

Посилала Пречиста черницю на Сіонську гору, на тій горі Вавілон-город, у Вавілоні-городі цариця Вольга. «Царице Вольга, чому ти не учиш, щоб Івана, раба Божого гадюка не кусала?» — «Не тільки свій потомок повчу, а й сама перед Господом Богом крижем паду».

Ішов святий Єгор із Осіянських гор і ніс гадючі імена, і приложив ік нарожденному, молитвенному Івану, і опуху нема.

Ой чи не в того лукомор’я зелена лоза! Зелену лозу вітер сушить, вітер сушить, листи розносить: один листочок у море впав, другий листочок до сердечка припав, третьому листочку рану лічити, рану керовати!

На морі, на лукомор’ї стоїть купа, а на тій купі лежить гадюка: я тую гадюку посічу, порубаю і щиреє серце Івана замовляю.

На морі, на окіяні, на острові на Буяні стояв дуб дубнястий, під тим дубом сиділа черепаха, всім гадинам старшаха. Гадино ти, гадино, научай ти своїх племенят, а то я найду такого чоловіка, Середу і П’ятницю їсть, та й тебе з’їсть.

Гад, гад, земля горить, тебе спалить, і я горю, тебе спалю! Гад, гад, вода горить, тебе спалить, і я горю, тебе спалю! Гад, гад, камінь (трава: пісок) горить, тебе спалить, і я горю, тебе спалю!

На морі, на лукомор’ї стоїть дуб, під тим дубом камінь, на камені лежить кров. Хто тую кров лизатиме, той мене, раба Божого Івана, скушатиме.

Йшло собі трьох братів, балакали, встеклого собаки питали: «Іди правою дорогою через Орданську ріку, на Висолянську гору: там ходить баран з великими рогами, вистрижи йому вовну межи ногами звернись назад. Орданської води набери, білого каменя зо скали влупи, і да поможуть мені всі святії хранителі замовляти, заклинати від встеклого собаки!»

Сей сук коли буде розвиватись, листям сюю хату покривати, тоді буде в сій хаті цвіркунище кричати. Цур тобі, пек тобі! Йди до гончарів!

Господи. Творче неба й землі і всіх тварей видимих і невидимих, яко послал єси архангела свого Гавриїла благовістити Діві Марії зачатіє, і Духом Святим во чреві Господа нашого Ісуса Христа і полні суть небеса і земля слави його: Господи, пошли бджолам моїм зачати густії меди, жовтії воски, частії рої. Господу Богу на хвалу, а мені, господареві вашому, на пожиток, манну од роси небесния і од влаги земния, і од всіх зелій цвітущих і дерев по землі. Божією поміччю і всіми святими небесними силами і дійством святого Зосима!

Як тоє жито наповнюється од влаги земної і од роси небесної, і як той квіт добровільно одпадає од своєї ниви, при своєму корені, так би од моїх бжділ во врем’я своє вільно рої одходили і сідали в моїй пасіці, раба Божого Івана, при своєму корені сідали, у своїх ульях і з новими матками і зо всіми пожитками.

Як тієї води ніхто не може обернути на свій обичай, так щоб мої бджоли жодний уречи не міг.

Як тоє бидло було прип’яте, не могло піти від того міста ніде, так би мої матки не могли вийти із пасіки від мене, раба Божого Івана.

Як ся обращають сонце, місяць і звізди повеленієм твоїм Господнім, як ся навернув голуб до ковчега, так би ся мої пчоли навернулися і радовалися, до моєї пасіки ідучи, до мене, раба Божого Івана.

Як сего каменя ніхто не може вкусити, так би і моїх пчіл злий чоловік, або злая жена, або чужая пчола не могла нічого злого вчинить, силою Божою і дійствієм святого Духа і преблагословенного отця нашого Зосима і всіх святих. Амінь.

Водо Йорданко, омиваєш луги, береги, бервіння, коріння, — омий моєї пчоли од прозору жіночого, парубочого, дівочого — головки, крильця, утроби, ніжки.

Здорова була, вода Оляна, од Бога создана, ти, земля Тетяна, і новії ключі трутовії. Ти ж, вода Оляна, проходила землями, новими ключами, і входила ти в море, очищала ти море, піски, і креміння, і коріння, то я прошу тебе, благослови мені сії води морської набрати для помочі моєї і для пчоли окропленія. Я словом, а Бог з поміччю.

Морозе, морозе! Іди до нас вечеряти, та не морозь ні ягнятка, ні телятка, жита і пшениці, і всякої пашниці.

Ой вилинь, вилинь, гоголю! Винеси літо з собою, винеси літо, літечко, і зеленеє житечко, хрещатенький барвіночок і запашний васильочок!

Зійди, зійди, сонечко, на попове полечко, на бабине зіллячко, на наше подвір’ячко!

Іди, іди, дощику, зварю тобі борщику! Чи на дощ, чи на сонечко, одчини. Боже, віконечко! Дай, Боже, дощик цебром, відром, дійницею!

Святий Адам орав, Ісус Христос насіння давав, а Господь сіяв, а Мати Божа поливала, та всім православним на поміч давала.

Бий, дзвоне, бий, хмару розбий! Нехай хмара на татара, сонечко на християне! Бий, дзвоне, бий, хмару розбий!

Туче, туче, туче, красная дівице, слише глаголи сія і вопрошеніє моє! Тебе тепер прошу, Маріє, в навечеріє, при моїй вечері. Прийди к мені скоро от востока і запада, сядь зо мною за єдним столом вечеряти, із єдної миси і єдною ложкою, і край єдного хліба, і пий єдину чашу, і єдину бесіду зо мнов бесідуй!. Господу помолімося. Туче, туче, туче, звалем тя к моїй вечері, а ти не прийшла, мнов єсь і згорділа. Про то ж я тебе заклинаю Богом живим і всіми святими угодники Божими от усіх стран. Яко єсь ту тепер не прийшла до мене к моїй вечері, так же тучі не можуть прийти до нас во віки віков. Амінь.

Роди, Боже, на всякого долю!

Роди, Боже, овес, ячмінь і гречку, хоч всього потрошечку, роди, Боже, льон і коноплю на весь християнський мир!

Поможи, Боже, зжати жито, пшеницю і всяку пашницю!

Спасибі Богу за помогу! Дай, Боже, діждати і на той рік жати!

Нехай же йде грек з винами, з пивами, та в нашу квашу!

Кам’яні сіни, кам’яні стіни, кам’яні столи, кам’яні пани, кам’яне вино п’ють. Коли вони будуть те вино пожирати, тоді на мене будуть роти роззявляти і очі витріщати.

Ви, стіни, не будьте німі, ви, сволоки, підіймітесь, лихі речі, лихі мислі, на добре перевернітесь, бо Іван їде чорним волом, щоб став моїм ворогам язик колом.

Господь помощь і я з рукою. Каменія вам на язик, каменія вам на язик, каменія вам на губи, зуби і уста, каменійте ви самі!

Не пішком йде мій ворог, а на вовку їде, жабою осідлався, а гадиною поганявся, не дорогою йде, а здвижжем та болотом. Здвижже та болото обходять, а на вовка тюкають, а на жабу плюють, а гадину б’ють: щоб так на його весь мир хрякав і плював і до своєї ласки не приймав!

Жив чоловік Іван у панів, не схотів панам служити, та пішов по чужих землях блудити, та прийшов до зеленого гаю, а до тихого Дунаю, глянув на море: на синьому морі стоїть острів, на тім острові стоїть три кроваті синіх, на тих кроватях сидить три пани сивих, думали, гадали, Івана суд розбирали і ключі в море попускали. Хто сі ключі достане, тоді на нарожденного, молитвенного, хрещеного Івана суд устане.

Я до начальства (громади) йду по Божому сліду. Господніми стопами, нехай начальству стануть очі стовпами, щоб на мене, на рожденного, на молитвяного рота не роззявляли, очей не витріщали, язика не піднімали. Як радуються пани лисицям та куницям, щоб так радуватись моїми словами. Як тихо та смирно лежать мертві во гробі, щоб так тихо та смирно до мене начальство говорило. Як радується весь мир хрещений по дар Божий ідучи, щоб так радувалось мною все начальство!

Не сам я йду, чорним волом іду, сухою гадиною поганяю, правою ногою на поріг ступаю, своїм ворогам язик одвертаю: щоб вони губами не плямкали і зубами не клацали надо мною, рабою Божою Марією.

На коні їду, а гадюкою поганяю, усім, усім моїм неприятелям і супостатам роти затикаю. Гадючий хвіст, а жаб’ячо черево, як приїду я між пани, то щоб стали вони, як сухе дерево.

Як не можна із цього маку нікому щоту знімати, так би не можна людям на мене, раба Божого Івана, гніва класти до суду судного, до віку вічного і до гробу Божого.

Ніч темна, ніч тишна, сидиш ти на коні буланому, на сідлі соколиному, замикаєш ти комори, дворці і хлівці, церкви й монастирі і київські престоли: замкни моїм ворогам губи і губища, щоки й пращоки, очі й праочі, щоб вони на мене, нарожденну, хрещену і молитвяну рабу Божу Марію, зубів і очей не витріщали, гніва в серці не мали, щоб усе поважали і в добрих мислях мали.

Смерку, смерку! Замикаєш засіки і башти, — замкни моїм ворогам роти, щоб проти мене, новорожденного, молитвенного і хрещеного, раба Божого Івана, рота не роззявляли і язика не обернули, худого слова не проговорили.

За горами, за ріками там ми спать лягали. Матір Божа в головах, Ісус Христос у ногах, ангели хранителі по боках — хранять мою душу до самого ранку од ножа, од меча, од лихого чоловіка.

Іду я з хати, за мною Сус Христос і Божая Мати, Миколай на порозі — помага мені в дорозі.