Мов зібрав Ярило сонця скалки
І весни душею наділив.
І зліпив божественну Русалку,
Дарував мені це диво з див.
Кожна зустріч – знову все незвично,
Ллються коси ніжні із чола.
Так, немовби статуя антична
Враз на постаменті ожила.
І усі розвіюють печалі,
Додають натхнення і снаги
Форми фантастично досконалі –
Добре потрудилися Боги.
Наче відблиск сонячного німбу –
Музика цих пестощів жива.
Всемогутнім Богом із Олімпу
Я себе із нею почував.
12.04.7525 р. (Від Трипілля) (2017)