— Браття мої! Друзі мої!
Стежки-дороги стеле-вистелює кожному дівчина-доля…
Руки її, ноги її —
Сила стокрила, і горе стозоре,
І смертонька люта, і воля у чистому полі…
Хочеш — іди! Хочеш — сиди!
Та не втечеш, не надійся, бо доля таки тебе стріне-зустріне,
Як собі знаєш — жди чи не жди,
А заспіває вона тобі пісню свою журавлину!
Тільки хороброму скаже вона:
— Любе ладо! Я тобі рада, буду з тобою довіку!
А боягуза вона обмина:
То вже не доля — бур'ян серед поля на стежці того чоловіка!
Браття мої! Други мої!
Див ясноокий з Поля Високого кличе нас до походу!
Гусли мої, віщії струни мої
Долю велику, стозору прохають козацького роду!
Хто зберігає душу свою —
Тому навіки і ріки, і море і гори закриють таємні дороги…
Хто за Родину загине в бою —
Піде до Рада, до Лади і Слави, в світлицю Великого Бога!
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira