Чудотворна вода

Ой, у селі на Поділлі
Дзвонять дзвони у неділю,
Дзвонять дзвони, аж гудуть,
Люди в церкву щось не йдуть.

Піп Варлампій з тої скуки
Кадильницю бере в руки
Та по церкві з нею шарить,
Як той шуляк в небі парить.

По всіх кутках заглядає,
Ніби мухи виганяє.
Повернув він свою пику
На жінок купку невелику.

І кивнув він бородою,
Як кінь від мух головою.
Та й подався до вівтарю,
Як віл у свою кошару.

Треба було б починати,
І пора б уже кінчати.
Та діло це не годиться,
Бо з дяком нічим ділиться.

Та й задумав ухитриться,
Чудотворцем претвориться.
Вломив воску він кусок,
Здійняв з стіни образок,

Умить скрутив грубу свічку
Й заніс ніччю у криничку.
Повернувся сам додому
І не каже це нікому.

Та й до ліжка — роздягнувся,
Ліг, закашлявсь, осміхнувся.
«Чудеса твої, о, боже,
Тут напевно допоможуть».

От і рано чуть на зірку
Батя будить свою дівку:
— Встань, Олено,
Та й не спи-но

В діжку воду наноси-но!
Дівка встала, захиталась,
Взяла відра та й подалась
І приходить до криниці,

Щоб набрати тут водиці.
Над криницей нахилилась,
З переляку чуть не вбилась
Відра падають додолу,

А сама бігом додому.
Та й прибігла до попа
З переляку чуть жива:
— Ой. ти, матінко моя!

Чудо боже є у нас!
— Що з тобою, ти небоже?
Яке чудо бути може?
Що ти, п'яна та чи що же?..

— Ой, не п'яна і ніщо же,
А плаває образ божий!!!
Піп з повагою встає,
Архимудію бере,

За дзвонарем посилає
До криниці поспішає.
Задзвонили усі дзвони,
Позбирались сгарі жони,

Ліплять свічки до криниці,
Піп звелів зробить каплицю...
повістили архірея,
Зібралася попів зграя,

Всі читають і співають
І це чудо вихваляють.
Нарід став туди товпиться,
об води тої напиться.

Сліпих, кривих обмивають,
Та чогось не помагає,
Лише батюшка Варлампій
Все кишеню набиває.