Даждьбожі сини

З плачем з рук пісня вмить зірветься.
Здійметься чорних круків зграя,
Подивись, ген у гаю...
Подивись, бачиш, ген у гаю

Волхв стоїть, з Богом розмовляє,
Пісня з вуст славних воїв ллється,
Крає серце.

Тож святіть мечі, Даждьбожі сини,
Нехай сивий вогонь сміється,
Най луною відізвуться Холодні Яри,
І наш прапор по вітру в’ється.

Русь лежить ой тай під курганом.
Всюди лиш її дітки п’яні –
Груди їй пробили хрестами,
Орють спину нагаями.

Неба схил Сонцем пломеніє,
Славою земля вагітніє,
На своїх Яр-Турів чекає,
Знемагає...

Ой як станемо разом над курганами
Та як вдаримо лавами!
Захитаємо світом-Явою
І руками своїми жилавими

Піднімемо з колін нашу матінку,
Нашу матінку – Батьківщиноньку,
І прекрасною панною стане знов,
Лиш обличчя водою умиємо.

Заквітчаємо, заспіваємо їй нових пісень –
Помагай нам Бог!
Гучним криком її привітаємо,
Най всміхнеться старий дідусь Сварог.