Був лісостеп. Лани поміж ярів.
На берегах ковбань, колись бездонних,
Де випасали ми рябих корів,
Відкіль смерком верталися додому,
Міцні дуби зростали мов святі,
Що все на світі вміли сотворити.
І кожен кущ не стільки шелестів,
Як і співати вмів. І говорити.
Біліша лебединого пера
Удосвіта імла в ярах бродила.
Була така ж язичеська пора,
Як в давнину — за праотця Ярила.
Давно мене в далеку далину
Знесла доба, неначе звіра повінь.
Та я до вас, дозвольте, поверну,
Moi' яри, хоч на останню сповідь.
До вас, яри бо вже дубів нема, —
Ростуть між пнями самосійні клени.
Що ні війна не взяла, ні чума,
Упень тупі покрали бізнесмени.
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira