Інквізиція

Палили інквізитори «Кобзар».
І він горів яскравою зорею,
Палахкотів, як сонячний пожар
Живим вогнем титана Прометея.

«Кобзар» палили виродки-ченці,
Звірячі пики блискітки вкривали,
Бісилися у мантіях людці,
Від сорому кущі й дерева в’яли.

Палив святиню ситий Ватикан
На чорній площі у старому Римі.
Горіли Залізняк і Гонта Йван,
Шевченкового серця світлі рими.

Метавсь Ярема з крицевим ножем,
І Катерина, й наймичка ридали,
Ян Гус, на ватрі палений живцем,
Катам в обличчя посміхавсь зухвало.

Казились кардинали і ченці,
Бо розуміли – «Кобзаря» не вбити!
Він квіткою крізь товщу камінців
Проб’ється і в століттях буде жити.

...З’явились інквізитори нові
І повеліли: «Нє пущать Шевченка!»
О Моринці! Чи ви там ще живі?
Чи не спалили вас яничаренки?

Якбичогоневийшлист озвірів –
«Великий льох» заборонив читати...
Тебе родила череда вовків,
Чи українські батечко і мати?

Ти за посаду продаси і їх –
Кар’єра очі-вирла застелила.
Ведеш себе як юродивий псих,
Непомнящий Іване очманілий!

Імперська крига на Дніпрі скреса –
Зніми пошвидше із очей полуду!
Тебе зариють, як чужого пса,
А наш Шевченко й Україна будуть!