Із книги «Білий лебідь – лебідь Чорний»

«Я не зраджую Віру своїх Предків»
Святослав

«Дивіться – тінь… Тарас буремний
Благословляє вже олтар…»

«Самотнє вогнище…», М.Данько, автор «Дневник туриста»

«Коли Господь, Бог твій, уведе тебе до того краю, куди ти входиш, щоб заволодіти ним, то Він вижене численні поганські народи…- сім народів численніших та міцніших за тебе. …ти їх понищиш… жертовники їхні порозбиваєте, а їхні стовпи поламаєте, святі їхні дерева постинаєте, а бовванів їхніх попалите в огні».

П’ята книга Мойсея, 7.1-5.

Я буду так довго до Тебе іти
Крізь товщу пожарищ –
жертовник народу, —
Ламаючи крила об гострі хрести,
П’ючи із криниць закривавлену воду.

Впиватись, співати і вперто іти,
І Сонця стовпи підіймати з руїни.
Продихаю стежку крізь чад від кадил
Для Слова Тараса, для Світу Вкраїни!

За тисячу літ на ранковій зорі
Мій Світ на колінах закляк у поклоні…
Топили Богів і людей у Дніпрі,
Стинали Дубам, наче голови, крони!

Стинали, топили, палили в огні,
З душі виривали Боянові струни.
Я довго збирала у волю свій гнів:
На берег Дніпровий  «Видибуй, Перуне!»

Гей, христоволюбці, хваліте Сіон,
Якщо Україна чужа вам, не рідна.
Шевченковий киньте Кобзар у вогонь,
Якщо вам святе те  «писання» огидне.

Тарасове Слово поганське єси! –
Дивуєтесь? Що ж – ви погано читали.
А як же його –  «не хрестись, не молись*»,
І без «автодафе й ножа «закували?!

Єлей  «алілуя»** розплавив мізки,
(Дажбожичам  «Ти наробив, Христе, лиха».)
«Розп’яттям добили «себе на віки
«Невольничі діти «чужим на потіху.

«Мов звір дикий «стали, зробились брати:
Живуть по законах –  «кати їх писали».
О дочко Сіону***, возрадуйся ти –
Нема українців, є лиш християни****.

Тарасе, Тарасе! Ці думи гіркі…
Не маєш Ти спокою й досі…
І досі
Ми мови не знаєм, лише язики,
І жито зеленеє косим і косим.

Свій Рай розтоптали,  «полізли в церкви «:
Чи  «луччими » стали, скажіте, панове?
Прокинься, мій Світе, вертайте, Волхви,
Свою Україну підіймемо Нову!

Даждьбоже знамено, над Руссю цвіти!
У кожній хвилині падіння і злету
Твій Промінь духовний, як меч золотий,
Не випаде з рук моїх каменем в Лету.

За мною, мов зграя, очиська-хрести.
Не знають вони: я зростила знов крила…
Я чую – вже кличуть:  «Ти, доню, лети!»
…Я довго-предовго, як Вічність, летіла.

* Тут і далі в лапки взяті слова з поезій Т.Шевченка.
** Алілуя – (із др.євр. – хваліте Бога, або славте Єгову) урочистий вигук у піснях християнського богослужіння.
*** «Місто Господнє, Сіон Святого Ізраїлевого!..о дочко Сіону… вчиню тебе славою вічною, радістю з роду в рід! І будеш ти ссати молоко із народів…». (Іс.60, 14-16).
**** «…де нема ані геллєна, ані юдея, обрізання та не обрізання, варвара, скита, раба, вільного, — але все та в усьому Христос!», (Кол.3,11).