Стою, палю, когось-чогось чекаю,
Поринувши у мрії чи думки.
Зненацька помічаю ока краєм:
Крокують хвацько двоє парубків.
Одягнені у білі вишиванки –
Митцям писати би картини з них.
Ховайтеся, красунечки-панянки –
Такі умить введуть в спокуси гріх.
А втім, не про кохання піде мова
І не про зовнішність тих парубків,
Що виглядали вельми гонорово
І враження справляли козаків.
На відстані лише у кілька кроків,
Почув балачку їхню мимохіть –
І як розчарувався я жорстоко
У «козаках» в одну-єдину мить –
Паплюжать мову солов’їну рідну:
Із вуст летять московські матюки.
І раптом так зробилося огидно,
Що зацідив би в пику залюбки!
Хто ж прищепив їм ті потворні мати,
Що хлопці лаються, мов москалі?
Чи так їх виховали мама з татом?
Чи так навчали в школі вчителі?
Мораль проста, і в цьому її сила –
Вдягайте вишиванку хоч щодня,
За одягом не приховати рила:
Свиня – вона і в Африці свиня!
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira