Лопатин

І знову дороги ведуть у Лопатин!
Ти пробач, мій Львове, ти пробач.
Вже немає батьківської хати,
Але в сні так пахне ще калач

Й ті пухкі бабки з старої печі,
(То тобі не дріжджі чи пепсин)…
Мама випікала нам малечі
Паляниці з чорниць та ожин.

І було за щастя сісти в трактор,
Коли тато брав нас до млина.
Потім зойк- Чорнобильський реактор
І АТО так зване, і війна…

Хліб погірк присмачений сльозою,-
Йшли від нас найкращі із синів.
Час настав пекельного двобою,-
Розвінтив всі міфи про « братів».

Так ми вже навчилися терпіти,
Тільки б мир та хліб нам на столі.
Тільки б із села втікали діти,-
Житимуть тоді, як королі…

Бідний мій, загнузданий народе,
Та невже не встанеш із колін?
Глянь, як нас наказує природа,-
Все тепер поставлено на кін:

І земля, і воля, мова й віра!
Не стинай, не скошуй рідне ти!
Гнучкошийство скинь й свою зневіру
Своє рідне мусиш вберегти!

Ти ще руки простягаєш до Сіону-
Молишся на Рим та Вифлеєм?
Чи спостерігаєш з-за кордону,
Як ми тут, знедолені, живем?!

Киснеш, що причини є вагомі?
А ти просто у майбутнє зазирни!
Якщо так погано в нашім домі,
То почни із себе вже, почни!

Голос не давай за кіло гречки,
Розмовляй щодня не "язиком",
Вигод не шукай в грошах та « течках»,-
Діячем будь,- не представником!