Той самий світ, ті самі зорі
І мальовничий сонця схід,
З дитинства любий краєвид.
От тільки ти – смертельно хвора.
В кутку згасає тихо свічка –
Так само, як твоє життя.
У вічність спогади летять,
І мрії відлетіли в вічність.
Вже не красуня, а потвора –
Де щастя, молодість, весна?
Тепер хіба лише у снах,
Бо ти безпомічна і хвора.
І сил уже не має встати,
Бодай всміхнутись, як колись…
Та де ж ти, синку? Повернись:
Це ж помирає рідна мати!
Куди ж усі поділись діти?
Де доньки, де твої сини?
Нема – роз’їхались вони
І розбрелись по всьому світі.
І кожен у своїй коморі
Вирішує свої діла –
Живе життям, що ти дала,
І байдуже, що мати хвора.
Не дорогих заморських ліків –
Любові щирої тепла́ –
Одужала б і розцвіла!..
Стуляєш стомлено повіки…
В твоїх очах лише покора –
Ні болю, ні образ. Лежиш
Десь між світами на межі
Приречена, самотня, хвора…
Але не йди, зажди хвилину –
Несе новітній Прометей
Вогонь для всіх твоїх дітей –
Вогонь любові в серце сина –
Одужуй, мати-Україно!
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira