Мова

Ти розумієш мою мову?!
Це шепіт рун бринить морозним вітром у словах.
Це сила духу вільного народу,
Що сонця знак несе на хоругвах

Ця мова – серп, яким стинають колос,
Що згодом перетвориться на хліб.
Вона – з глибин віків священний голос,
Рожденний в сивині тисячоліть.

У ній і сварги промені огненні,
I блиск води гірського джерела
Нетлінна мудрість, молитви священні,
Що мати з молоком своїм дала.

Спинися та прислухайся, приблудо,
Ця мова – меч для тих, хто йде з мечем.
Вертайся у своє болотисте нікуди,
Тебе ніхто сюди не кликав калачем.

Яке ти маєш право тут сичати
Про те, що «ущємляют твой язик»?
Прийшовши до чужої, гостем, хати
Свої права торочити ти звик?!

Москальська погань, угро-фінський послід,
Паршивий пес, заблудший в реп’яхах,
Не будеш ти ділити мою землю
«Введєнієм іного язика»!