Ми хазяї у нашій хаті

Коли нацмени зневажають мову
Держави, що їм прихисток дала,
Коли плюють в криницю знову й знову,
Беруть найкраще з міста і села.

Колись ми їм дозволили удома
Хазяйнувати в серці і в душі -
То вийде ніби приказка відома -
Дружину - дядьку, сам - у торгаші.

Своє віддав і никаєш по світу,
А зайди в хаті хазяйнують вже,
Витоптують ліси, поля і квіти.
То хто твоє, прадавнє збереже?

Онук, що вже націлився в Європу?
Заробітчанам зроблено безвіз,
Щоби втікали не заради шопу -
Від безробіття, безгрошів'я, сліз.

Нацмени оком на оцю земельку
Накинули давно. Голодомор
Створили тут. Собі напхали пельку,
А нам усім зробили форс-мажор.

І як із того всього вибиратись,
Куди народу в темряві іти?
Усім вернутись до своєї хати,
Своє забрати, мову зберегти!

І хай тоді лунає колискова,
Над кожним дорогим для нас малям.
Не до душі нацменам наше слово -
У кожного з них є своя земля.