На Чернечій горі

Не плач мені, чайко, не плач мені, мила,
У чорнеє небо лети навмання!
Скажи мені, чайко, чи видно могили,
Чи сивий Дніпро течії не спиня?

Удариш у бубон — і він забалака.
Удариш бандуру — застогне в душі.
Чи втямити вам, що я сам гайдамака —
Слова роздавав, як свячені ножі?!

І вже я не тут, бо лежати несила.
Оновлений вітер жене каламуть.
Скажи мені, чайко, скажи, сизокрила,
Чи досі жандарми труну стережуть?

Чи досі довкола суцільна руїна?
Лети, моя чайко, але не квили.
За те, що я душу поклав за Вкраїну,
Мене покарали свої ж...
Бо коли

Всіма тлумачами щербили звичаї,
Всіма сурмачами заслинили суть,
Я бачив минуле, яке не минає,
Я бачив майбутнє, якого не ждуть.
Сини мої!

Йдіть не прощатись до мене.
Із вами у лавах пройду через все.
Скажи мені, чайко, чи видно знамена,
Чи вражої крові Дніпро не несе?!