Поклик Роду

Не раз бува й не два вночі, посеред міста,
Кривавий зойк степів і гір гримучий гул
Ввірвуться в суть мою і стоголосим свистом
Повстане на вітрах тисячолітній Гун,

Суперник Гота. Ген — упевнено та грізно
Давно зотліла плоть з минулого виходь!
Бо стати до борні живим ніяк не пізно.
— Чи смілий ти, як Муж, — мене питає Вождь, —
Чи гордий духом ти? Але настільки гордий,
Щоб каяття не мав за вдачу і талант?

Ген-Ген! — Зоря Віків. Там загребущі орди
Стрічає для борні мій кревний предок Ант.

Він Змієві Вали споруджує ретельно,
Він підлим ворогам перепини путі,
Він тисячі разів стає на прю смертельну,
Щоб зберегти мій рід у чистоті.

1977