Веселий пустун Ярило
І неугамовно щедрий.
Купатись Боги любили
В його променевих нетрях.
Лиш горда красуня Дана
Соромилась мрій дівочих
І під крижану сутану
Ховала бездонні очі.
У синь тих очей Ярило
Заглянув пекучим зором -
І очі поголубіли,
І в них засіяли зорі,
Аж зайчики заграли
І кров голубу зігріли -
І Дана пожартувала
Віддавши себе Ярилу..
О, Дано, пречиста Дано,
Богине моя кохана! -
О, мій сонцеликий Боже,
Чи так жартувати гоже?..
Щоранку встає жаданий
І кличе, і пестить милу.
І, мліючи, лине Дана
Хмаринкою до Ярила,
Щоб цвіт золотий зірвати,
У променях оновитись
І в пустці голубуватій
Ярилові постелитись.
Веселкою понад гаєм
З'являлась йому Богиня,
Сльозами Дніпра-Дунаю
Стікаючи в море синє.
А він цілував нестямно,
Красу її пив жагучу,-
Аж поки запліднив Дану
На хвилях Десни та Збруча.
О, сонцеликий Ярило,
Пекуче твоє світило!
О, Дано - Богине води,
Пречистою будь завжди!
А Дана після пологів
Сина в Дніпрі обмила
Й назвала його Дажбогом -
Богом нашої сили
І слави
Української держави.
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira