Прогулянка під водою

Відкриваю тебе, срібний світ – життєдайна глибінь,
проростаю в солоне і чисте коріння твоє...
Кожна рибка грайлива промінчиком срібним стає,
а медузи ледь видимі сонце ховають в собі...

Я обіймаю п’янку прохолоду,
вітер у дюнах – мій шепіт і подих,
чайки – то мрій моїх білі вітрила,
серце – кораблик у радості хвилях...

Лину, лечу – і немає кордонів!
В пісню вплітаються зоряні грона,
Небо безмежне, і сонце, і роси...
Хочеш – струну мою море попросить?

вільно дихають груди твої прохолодою снів,
коливаються камені білі на хвилях тугих...
Я торкаю твій простір, де часу нема і ваги,
юна мить синьоока дарує століття земні.

І несе мене безмір – прамудрої тиші блакить!
Я промінчик і хвиля, я крапля у водах святих!
віриш – берег далекий в дорогу мене відпустив?
Чуєш – казка про море у серці моєму бринить?

Балаклава, мис Айя