Рідним законом

Ми простаки. І що найпоганіше —
Від надміру кебети не помрем,
Хоч ворог в нашій споконвічній ніші
Вже зайвим нас вважає тягарем.

І в нашій хаті нас не добачає,
За "тьху" грунти та надра забира,
І генофонд, і мову, і звичаї
Ковтає прірви вражої нора.

А ми ждемо добробуту та росту,
Вважаючи правдивою брехню, —
Згадаймо хоч би трастову коросту,
Що в душах нам залишила стерню.

Згадаймо, як духовним героїном
Труїли нас служителі церков,
Коли закликав ОЛБІ-Українам
Здавати гроші Льоня Голубков.

Ми — простаки. І в цьому вся причина.
Ні мстивості, ні гніву в нас нема,
Тому глобальна наволоч злочинна
Між нами розповзлася мов чума.

Один одному ми не довіряєм,
Зате здобутки радо віддаєм
Усякому, хто шкіру нам здирає,
Бажаєм щастя й за здоров'я п'єм.

За безголів'я небо нас карає, —
Чорнобиль насилає та потоп,
В повії найкращих дочок забирає,
Синів — рабами жадібних Європ.

Наш розум затуманений Сіоном,
І Біблія нам Бога затуля...
Та тільки Рідним оживе Законом
І нація козацька і Земля.

1999