Розгнівано полян

"Тако речемо, що маємо
красне вінце віри нашої
і не мусимо чужої добиратися. ”
Велесова Книга 7—3

Розгнівано Полян. Вирує грізне Віче.
— Невірна кров! Приблуда! Лиходій!
— Йому б церкви! Камінні, та все вищі!
— Нас голяком пустити захотів!
— Кривий сатрап! Лазутчик половецький!
Так лає люд, заповнивши майдан,
Правителя. Палають головешки,
Освітлюють розгойданий туман.
З недобрими усмішками урвища.
Дожовують осінній мокрий мох;
Волхви віщують людям правду віщу,
На тему дня співає скоморох:

Гей приїлась Ярославу
Староруська страва.
Забажалось Ярославу
Грецької приправи.

Сідай, княже в кадубочок,
В кадубок дубовий,
Тай пливи до Візантії
По хвилі Дніпровій.

Хай хрестаті візантійці
Князя почастують,
Та ладану церковного
Князю приготують.

Хай небесна сила з неба
Сипле князю манни.
А ми собі обійдемось
Без хрестатих храмів!

Вже чути вигуки: "А нумо до хоромів!"
Печерські ченчики задкують до Дніпра,
Пояснюючи іменем христовим
Провізантійську лінію двора.
Ченцям не ймуть... Ченці давно набридли.
Ось гурт гуляк. Гулякам — тринь-трава,
Видовисько. "А що то за гармидер?
Язичники згадали про права!?"
— Хе-хе! Хе-хе! Нема на них дружини!
Ось і вона на карих жеребцях
Оточує майдан. І, в пошуках причини,
Князівський гридень гордого лиця
Суворим басом у юрбу кидає:
— Очистити майдан! Та не трощи тинів!
Обурених дружина вже хапає, —
Народ завмер! Народ пополотнів!
—Дурні кати, — їм коле очі Віче!.
І голіруч на кривдників... Гай-гай!..
А думали, що Віче буде вічно!
Воно ж услід потопленим Богам
Пішло під прес так званого прогресу!
Втікати — зась! До Січі — літ п'ятсот!
...Муруй церкви. Минуле перекреслюй.
Сирим яйцем розколоти пісок,
Аби міцніш. Вивершуй акуратно,
Щоб недруги дізнатись не могли,
Чому ти, Русь, церквами вельми вдатна,
З імли рушаєш знову до імли.