Білий кінь, як лебідь по землі летить, –
Обганяє віте? доганяє мить?
Вершник ясночолий ніби вріс в коня, –
І не поганяє, і не зупиня…
Мчить крізь гори-доли, крізь ліси-поля,
Під копита стогне, горнеться земля,
Небо пада зорями вершнику до віч, –
Мчить, не спочиває, ані вдень, ні в ніч.
Понад рідним краєм вихором неси,
Вистачить в нас, коню, і снаги, і сил,
Щоб не залишили й клаптика землі,
Де б ми не зібрали лиха всі й жалі
Раптом кінь і вершник вдарились об мур,
І кривавий вибух світом сколихнув, –
Лиш на мить коротку зупинився біг:
Не спіткнувся коник, вершник не поліг!
Тільки вже не білий – як зоря, багряний
Мчить по Україні коник полум’яний!
…Вершник по краплині в землю витіка, –
Кожна крапля крові злочин випіка!
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira