Туман тече між гори над рікою,
Ніхто ніде, і птахи нічичирк.
Замріявшись картиною акою,
Застигли хвилі. Раптом сонця лик,
Здійнявши промінь, вдарив ним у небо,
І разом світ весь тихий спалахнув,
Птахи крізь горло рвуться геть із себе,
І берег від напруги аж загув,
Тримаючи в руках могутню річку –
Зміїне тіло, що звивається під ним.
Дорога під горою кудись кличе,
А дуб здаля милується всім тим.
Я здійму руки, вдарю ними в небо –
Хай гинуть в світлі блискавок хохли!
Я Світовид, кумир, і мені треба,
Щоб були сильні і стрункі батьки
У немовляти, що народиться сьогодні
І понесе у серці Сонця лик,
І вирве душі мокрі та холодні
З очей рабів. Його дитячий крик
Розбудить силу, сховану у грудях,
Покличе хмари вмити ясний день,
І знов кумири прийдуть поміж люди,
Щоб заспівати русичів пісень.
2001
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira