Відлуння віків

"Ходімо до степу нашого і борімося
за життя наше, як герої,
а не як худоба безсловесна... ”
Велесова Книга 8(2)

Не торкнувши струни, не продовжити Пісню Бояна,
Не здобути звитяг в бойовищах за Тмуторокань,
Не загоїти ран, не пробитись крізь терни обману;
Не торкнувши струни, не здолати гірких нарікань.

Не торкнувши струни, не навчитися величі духу,
А минувши біду, — не вловити могугності мить;
Не торкнувши струни, не відчути всесильності руху;
Не торкнувши струни, Пам'ять роду в душі не збудить.

Бо стадам новоліть — затуляють минуле легенди,
І біблійна брехня скаламучує розуму суть,
Бо на тисячу літ Коляду закувавши в календи,
Біля нових голгоф українців хозари пасуть.

А навколо розп'ять у кадильному димі попівство
Алілуйний дурман проповідує вдень і вночі,
І затьмарює світ звичайнісіньке шулерське дійство,
І юдей-олігарх викрада у Фортуни ключі.

Як в наперстковій грі, простака обдеруть до сорочки –
Тут немає добра, а лише примітивний обман...
І змовкають пісні про весняні сади та ставочки —
Чи ж почнемо з нуля, як заведено здавна в слов'ян?

Ні! Продовжим себе у Сварожому Колі могутнім,
Де орійська луна Слава месників-захисників,
Де, як струни, слова між минулим напнуті й майбутнім
Не торкнувши струни, не збагнути відлуння віків!

Хай орійська луна, подолавши облуду ворожу,
Відвойовує світ у примар, заморочень і снів!
І прокинеться Честь розіп'ятого племені Божа —
Та Перунова міць української Слави синів!