Я хреста не ношу, не цілую ікон

Я хреста не ношу, не цілую ікон,
не чекаю на сон із ремаркою Бога,
в суєті доброти не шукаю вагон,
аби в’їхати в Рай у кінці епілогу.

Просто сонце своє зігріваю теплом
нелукавого серця, що має боліти
моїм світом: посіяний в землю геном
простоти поколінь, що, як зламані віти,

по собі не залишили квіту, та все ж,
таємничім зерном із підґрунтя країни,
розгинаючи роги баранячих меж
і рівняючи спини, росте крізь тканини

огрубілих долонь і вертає у мир
чисті хвилі Любові у руслах артерій,
щоб серця, між камінням затерті до дір,
карбували її у земній Ноосфері.

***
Моє сонце так лагідно гріє мені
мої дні щиросерді й недоспані ночі -
і Любові й Кохання зоріють вогні,
в Ноосферу кодуючи щастя жіноче…