Я знову в селі, де в колисці гойдався
І перші слова до матусі сказав.

Тепер на вітання ніхто не озвався,
Лиш ясен сердечно гіллям похитав.

Цей ясен в уяві я бачив нерідко,
Як друга веселих дитячих забав,
А поряд і грушу, мов добру сусідку,
Що вийшла спочити в буянні отав.

О ясене любий, розлогий, як море,
Як ти поживаєш у ріднім краю?
Лем ти пам’ятаєш про біди і горе,
Що лемківську долю спіткали мою.

„Тужу я за вами, – шепнув мені ясен, –
Я вас виглядаю, за вас я молюсь:
Надія моя із роками не гасне,
Бо вірю, що лемків з вигнання діждусь”.

На серці зробилось і сумно, і славно,
Немов промайнуле дитинство зустрів.
А поруч стояв у задумі печально
Той ясен, що прадід колись посадив…

Теги:

Схожі статті

  • 28.03.2016
    1311

    Десь, не пам'ятаю вже в якому лісі, жила собі добра Чаклунка. І була вона страшенно злою.

    ...
  • 28.03.2016
    1449

    В сиву-сиву давнину
    Козаки йшли на війну,
    Бо на рідну Україну

 

Медіа