Є мудрість рідна і чужа

Є мудрість рідна і чужа.
Чужа — шматує душу й тіло
І треба гострого ножа,
Щоб ним орудувати вміло.

Чужі думки — отрута, їдь.
Поглянеш: це вино прекрасне —
В нім золото горить і мідь,
А в нім — загибель передчасна.

Чужі думки, мов павуки,
Ссуть з нас останню кров і соки.
Прокляті ті чужі думки,
Що убивають нам пророків!

Все наше — то ніщо'та, тлінь,
А ми ж жили тисячоліття!
Вони ж співають нам „амінь"
І нам плюють в святе обличчя.

Чужі думки — це смерть, це бич,
Що нищать нас на кроці кожнім:
З історії створили ніч,
З культури — гріб страшний, порожній.

Рубай думок зміїний сплет.
Чужих думок, що нас обсіли,
І стане перед нами світ
Новий, наш рідний і красивий!

Історія не буде — дим,
В якій лише самі поразки.
Воскресне все геройство в ній
І перемог безсмертних казка!

Вітчизно, серця не вбивай,
Що ти — ніхто, що ти недавня, —
Старий твій кімерійський край —
Твоє Трипілля дуже славне!

Хай оживуть звичаї всі,
Які вбивали ми віками,
Засяє дух наш у красі,
Надхненний нашими думками!

Тоді побачимо ми світ
В новій і творчій перспективі
І будемо стрічати світ
Надхненно, радісно й щасливо!