Осіннє листя гойдалось на сонці,
Кружляло в вальсі в скверику малім.
Тримала Леся лист в малій долоньці,
І не могла читати, що ж там в нім?
Сльоза гаряча по щоці скотилась,
Мамуcю, мамочко, як мені жить?
Сьогодні знову в школу я спізнилась,
А татко п'яний на дивані спить...
А, пам'ятаєш, як раніше жили:
На риболовлі завше були втрьох...
Ой, приїжджай, немає більше сили,
Не стало бабці, навіть Барсик здох...
Повір, що я не хочу вже долярів,
Не мрію вже про університет,
В квартирі дим від татових "дзигарів",-
З сусідкою палив він тет-а -тет...
З-за океану мама шле вітання,-
Про свою пані, що дуже нудна,
Що ще немає грошей на навчання,
Що вже її не радує й весна.
Що сняться їй садки наші вишневі,
І на подвір'ї наш старий горіх.
Колодязь із відром на "журавлеві",
Та незабутній батьківський поріг.
Молюсь за вас ночами, знай, я, доню,
Приїду, певно, я аж восени.
В кінці листа – змальована долоня.
І наші – українські – ясени.
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira