Зоря красна іде до нас, як жона благая,
і молока дає нам у силу нашу
і кріпость двожилу.
Бо ти, Зориня, Сонцю вістяща.
А вже чуємо, як вісники на конях
скачуть до заходу Сонця,
аби управити його човен золотий до ночі,
аби Віз із Волами сумирними
провести по степу синьому.
Там бо ляже Сонце спати на ніч.
А коли день прийде до вечора,
вдруге скакатиме вісник у Яві
перед вечором
і так говорить Сонцю,
що Віз і Воли вже там
і ждуть його на Молочній Стежці,
що Зоря в степу пролила,
Прозвана Матір'ю, аби Сва поспішала.
(ВК, 7-Ж)
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira