Роль народних замовлянь у зціленні недугів

Українці споконвіку вбачали цілющу силу в навколишній природі.

Місце фармакології займали тоді лікувальні трави та сила слова. Слово, звернене до навколишнього світу – неба, зірок, місяця, сонця, тварин, рослин – наповнювалось чудодійною силою та ніби обростало могутністю. Наші предки ще здавна усвідомлювали величезну силу слова і вправно цим користувались.

Один із таких методів – замовляння.

Ті, хто знав замовляння, передавав ці знання з одного покоління в інше, і тим самим оберігав свій рід та інших людей від хвороб і напастей. А ефект від того все-таки був (принаймні, віра в нього), інакше не збереглися б вони досі, ці замовляння. Люди продовжують у них вірити, а, отже, ці слова мають силу.

Багато замовлянь було адресовано Місяцю, адже вважалось, що він закумулював у собі силу як живих, так і тих, хто відійшов, але сила яких все ж відчутна:

“Місяць на небі, заєць у дебрі, а струг у воді. Коли всі вони втрьох зійдуться, то аби тоді мала моці хвороба лише”.

“Молодиче-молодиче, поздоровляю тебе з нове, а мені щастя і здоров’я”.

“Твої ріжки вгору, а мені здоров’я в руки й ноги”.

З молодиком та його магічною астральною силою  пов’язували свої очікування не лише на здоров’я, а й на фінансову удачу:

“Щоб гроші були – побачиш молодика, побрязкай в кишені, а ще й поплюй на копійку, та й у кишеню, щоб зав’язувалося, як в’яжеться місяць, щоб гроші зав’язувались, прибували…”

Загалом у ті дні, коли зароджувався новий місяць, намагалися не ходити з порожнім гаманцем – бо весь місяць порожнім буде.

У замовляннях навіть підкреслюється царственість Місяця: “Місяцю молодий! Було вас три царі: один цар земний, другий – небесний, третій – водяний…”.

“Місяцю-Адаме, ім’я тобі Авраме! Дай тіла на ті кості; а як не даси, то прийми мощі!”.

Українські замовляння – це, як зараз би сказали, справжній сторітелінг: йдеться про розповідання яскравих метафоричних історій з виведенням в головні дійові особи того ж місяця, звірів, птахів. Приклад – замовляння від зубного болю:

«Місяцю молодий, зубарю золотий,

Ти по небу ходиш, ти увесь світ бачиш.

Чи бачив ти мертвого у землі?

Був я на небі, бачив я мертвих —

Сплять, і їм зуби не болять.

Місяцю-молодче, ти на небі,

Дикий кабан у лузі, камінь у морі.

Як зійдетеся всі брати докупи,

Тоді в мене заболять зуби».

Також у замовляннях особливе місце посідали зорі, особливо до них зверталися при безсонні:

“Зоря зарниця, красная дівиця: зоря рання, зоря пізня, візьми мої крикливці і мої сонливці, понеси у чисте поле, у темні ліса. Там вам не гуляти і розкошувати, новорожденному, хрещеному і молитвенному младенцю (ім’я) спати”.

Особливою магічною силою наділяли наші предки ще й воду. Тобто свої «феншуї» були і в українців:

“Помагаєш ти, вода явленая, очищаєш ти, вода явленая, і луги, берега і середину! Очищай ти, вода явленая, народженого від призору продуманого, погаданого, встрічного, водяного, вітряного, жіноцького, парубоцького, дівоцького!”

Чільне місце у замовляннях посідали птахи й тварини: “Пливи, раче, за водою, бери трясцю за собою” (це так хворі на лихоманку намагались віддати її ракам у річці).

Часто-густо в замовляннях фігурують і міфологічні персонажі:

“Крикливиці, плаксивиці денні, ношні і полуношні! Ідіть ви за димами, за буйними вітрами, відкіль сонце не сходить і людський глас не доходить”.

Тож  замовляння – той пласт українських традицій, який свідчить радше не про забобонність наших предків, а про осмислене усвідомлення ними сили слова та намагання використати це в життєво необхідних ситуаціях.