Духовні системи формування українського народу

В народу є три мови й усі вони глибинні та священні. Найперше - це рідна мова, яка дана від Бога для спілкування межи кревними людьми усним словом, піснею, письмом. Є образотворча мова, яка своїми мальованими чи прокресленими символами оповідає про зв'язок зі світом та його явищами.

Його основними образами як в історичних культурах, так і в українському народному мистецтві є сонце як джерело світла й тепла; ромб як родюча основа світу; хрест як його духовна сила; дерево житт я як ознака росту й розвитку. Трет я мова - це мова звичаю. Вона об'єднує і слово як мову й молитву, і символ як ритуал та дійство. Вони також втілені у звичай. Всі ці мови підтримують зв'язок часів, ведуть етноісторичну лінію розвитку та єднають нині сущих людей із предками й пращурами. Тут мова звичаю виступає етно-історичним чинником, що дає можливість взнати не тільки час його побутування, а й вік народу.

Вчений Вадим Щербаківський, читаючи лекції по археології в інституті у Празі, в Українському Вільному Університет і в Мюнхені, наголошував студентам, що археолог повинен добре вивчати й етнологію, «інакше мимо нього пройдуть багато даних і зникнуть повз його увагу». Тоді перед ними відкриється те, що заховане часом і навіть психологія народу. Як зразок, вчений вказував на археологів Володимира Антоновича та Федора Вовка, котрі водночас були прекрасними етнологами. Отже , через співставлення археологічних даних із образами духовного житт я українського народу постараємося розкрити його етно- історичне буття.

Звернемося до походження слова Укра - їна. Дехто вбачає в ньому край, окраїну, тобто слова похідні. Проте ніхто не вказує, на її основну сутність, яка виходить із самого значення слова. Адже слово Україна має священний корінь «РА», а це - назва Бога Сонця. Заперечують, що це Бог давніх єгиптян. Безперечно. Але його культ був привнесеним, оскільки після смерті Амо- на-Ра, який утверджува в сонячний культ, чотирибічну скульптуру Ра, святилище і палац правител я єгиптяни зруйнували. Основою орнаментальних композицій трипільців-хліборобів усіх трьох етапів розвитку є образ Сонця на чотири боки як образ сонячного світу. Чотиричастинними є декоративні композиції у творах українського мистецтва, народних піснях, особливо колядках. Хата українська також збудована на чотири сторони.

Одначе в українській мові дуже багато слів із цим коренем, особливо в тих, які мають сакральне значення. По-Ра, коли сходить сонце, це - Ра-нок. Воно проходить крізь небесну б-Ра-му, а в людей починається Ро(а)-бота і Ра-дість. Ра-да дає лад у житті, а Ра-ло, як символ сонячного променя, допомагає у п-Ра-ці. Ві-Ра сповідується у х-Ра-мі. Ра-йдуга єднає небо і землю. Сторона, де живут ь Боги і Боже світило, називається Ра-й, а де живут ь люди - к-Ра-й, тобто сонячна сторо-на. Люди в ньому чинять п-Ра-ведно і по п-Ра-вді. Історична к-Ра-їна трипільців хліборобів відома як А-Ра-тт а (за Ю. Шиловим), а наша сонячна жержав а - Ук-Ра-їна. Її дерево- тотем, яке вершиною тягнеться до Сонця, Ра-їна (тополя пірамідальна), а птаха, яка єднає Небо і Землю, називається Рарог. Образи раїни змальовані на багатьох двоконічних горщиках, а зображення рарога є на мисці із трипільського праміста Томашівка (Уманщина). Отже , наш к-Рай є стороною Божої, Сонячної благодаті.

Основний символ України - калина також має в собі сонячну основу. Адже назви сонячних свят - Ко-ляда, Ка-лит а походять від невгасного світила, основним означенням якого було коло. Зауважимо, що у трипільців-хліборобів коло було священним і все вони робили й творили по колу. Даний звичай є в основі духовного житт я українців. Хліби наші, як основний хліборобський здобуток краю, також походять від сонця-кола. Це - і колосок, і колобок, і колач, і коровай, і коливо (поминальна каша). Навіть слова «с-оло-ма», «п-оло-ва» створені на коловій основі. Слово «колосок» є двокореневим і має священне значення: коло - сонце, а сок живильність землі. В декоративних композиціях трипільського посуду триєдиний колосок виростає із сонця. Колоскове дерево від землі тягнеться до неба. Зернина пшениці має планетарний зміст: вона трима є Небо і Землю. Такої образної сили нема в жоднму із видів мистецтва. Схематичним зображенням Сонця в трипільців-хліборобів, самої Світобудови є коло з навскісним чи прямим хрестом. Обрядові хліби українців, з якими вершаться священні ритуали, за формою круглі й оздоблені прямими чи навскісними хрестами. У волхвів-старійшин як чинників вишнього неба, бляха має навскісний хрест, а на статуетках це відтворюють перехрещені лінії. Такими вони зображуютьс я і в народних іграшках з с. Громів (Уманщина). Свати на українському весіллі здійснюють небесну місію священного шлюбу і на означення цього їх пов'язують навхрест двома рушниками.

У нас є важлив а етнічна спільність. Це - наша духовність. Народні свята, обряди, творчість українського народу у всіх її виявах мають благородну мету: возвеличити людину, подію, піднести її до світлоносних вершин. Здійснюється за допомогою символів, ритуальних дій, які становлять спільну образотворчу мову душі українського народу. Дії в обрядах, символиах, сюже т в народному мистецтві взає - мозв'язані і несуть однакове художньо-смислове навантаження. Основна ідея у святах та обрядах, словесній творчості та народному мистецтві - утвердження росту й розвитку. Досягається це чере з уславлення триєдиних джере л життя , без яких вони неможливі: сонця, води і землі.

На терені всієї України, як в історичні часи, так і в нинішні, найосновнішим символом є сонце. Як художній образ він широко побутований ще в прадавній хліборобській культурі, нині широко відомій як Трипільській. Вона започаткувалас я ще 6500 років тому. Саме трипільці-орії відкрили і художньо відтворили чотириєдиність світу. Образно дана мірність відтворювалася невпинним колорухом сонця у чотирьох фазах. Це ми бачимо на посуді у ранньому Трипіллі, на горщиках і мисках з найдавніших міст Європи, що поблизу сіл Майданецького, Таллянок, Глибочка, Піщаної, на гончарних виробах пізнього Трипілля. Власне, упродовж усього 2500-літньої життєдіяльності культури. Ці чотири сонця як чотири пори року або чотири сторони світу, є на посуді черняхівської культури, на виробах Київської Русі. Вони є не тільки історичним образом, а й світовидною і стильовою ознакою в українській народній творчості та мистецтві. Зображення сонця є центральним в орнаменті українських писанок, настінному розписі та малюванні на дереві, в килимарстві, вишиванні, різьбленні. В українських обрядових піснях сонце оспівано як найосновніша божа благодать, яка створюює для людей життєдайний «світ білий». Тому Сонце вважалося Богом, а його ясне-красне світло - даром Божим. Поняття «світ-світло» в українців є тотожними. Із колообігом орнаменту трипільців-хліборобів пов'язана образна і композиційна структура колядок українців, що вказує на давність їхнього походження:

У перше віконце - ісходе сонце,
У друге віконце - в обіди сонце,
У третє віконце - в полудни сонце,
А й у четверте віконце заходе сонце.

Українці, як оспівано в найдавніших народних піснях, мають небесне походження. У колядках батько є ясним місяцем, мати - красним сонцем, а діти - ясними зірками. Українська сім'я - це космічне сузір'я:

У мене батенько - ясний місячик,
У мене матінка - ясна зоронька,
У мене братик - яснеє сонце,
У мене сестронька - ясная звіздонька.

Створюючи багатозмістовний образ в орнаменті, трипільці-орії, очевидно, знали будову Сонця. В основі воно триєдине. В центрі його - ядро, а від нього йде сфера переносу енергії. За ними - конвективна сфера, де змішуються потоки речовини й потоки енергії. Графічне зображення бачимо в розписах посуду: цятка посередині, а від неї відходять два кола. Святилища давніх русичів мали два вали, а в центрі горіло вогнище.

Наші пращури трипільці-орії, ще понад шість тисяч років тому, селища, а згодом і міста споруджували за коловорадіальним, цебто, сонячним, принципом. Вікна в оселях трипільців були круглими, а в центрах житл а завжди створювався жертовник, у вигляді сонця-круга або округлого хреста. У «Велесовій книзі» записано як заповіт, що міста треба ставити по колу так, як це робили батьки. Святилища мали в собі сонячну основу від правічності і до прийняття християнства. Хата наша біла - чотирибічна і ставиться вікнами до сонця. Найсвятіше у ній місце - покутя, яке було в тому куті, що до сходу сонця. Відтворенyня розвитку також іде на чотири боки. Це наглядно бачимо в орнаменті українського народного мистецтва: вишиванні, писанках, в настінному малюванні, в килимах, в розписах на дереві - саней, мисників, полиць, скринь.

Сонцю як могутньому Богу, рушію Життя і подателю Благ наші предки присвятили чотири найосновніші свята на кожну пору року - Коляда, Великдень, Купайло, Калита. Їх є чотири - на кожну пору, як і зображень сонця на посуді трипільців. Свята ці є визначальними в трудівничому житт і хлібороба. Ще є три присвятки при переході однієї пори в іншу: із зими на весну - Колодій, із весни на літо - Зелене Вір'я (Трійця), із літа на осінь - Весілля Свічки. Пошана Сонцю тут втілена в ритуальних дійствах, у світославних піснях. І сімейних обрядів у нас є три - родини, вtсілля, похорони. Весілля було священним шлюбом космічних світил Місяця та Зорі- Сонця, а в святі Купайла - Сонця (вогню) і Води. Цей шлюб оспіваний у весільних піснях:

Ой йшов-перейшов Місяць по небу
Та стрівся Місяць із Зорею.
Та зійшлися разом Божим часом,
Освітили Небо і Землю,
Звеселили отця й неньку
І родину всеньку.

В народному світогляді Володарем Неба, його царем є Сонце. Воно ходить Небом і «в дорозі не спіткнеться». В розумінні українців воно сприймається як лице, або Око Боже чи Світу. Пошана до Сонця як вишньої святості, висловлена в українських приказках: «Зо світа до ночі сонце не стуляє очі», «Сонце, як мати, усіх прила - скає», «Усі ми під сонцем ходимо», «Чим вище сонце, тим більше тепла», «Найвищий Бог - Сонце». Ромб також є історичним образом світу, його творящої й родючої суті. Статуетки палеоліту, браслет з бивня мамута оздоблені ромбами. Від нього, як від Сонця, йдуть хвилі-промені. Ними орнаментовані й жіночі статуетки раннього Трипілля, чим підсилюють образ жінки-матері як родючої сили світового буття.

Ромбами в різноманітних поєднаннях оздоблено посуд бронзового віку. Ті ромбічні ланцюжки є основою орнаменту писанок, чоловічих та жіночих сорочок українців різної пори їхнього життя. Таких паралелей сповнене все мистецьке виображення на землях Уrраїни. Модель житл а з трипільського селища в Попудні орнаментована ромбами, як і статуетки давньокам'яного віку. Ромбами оздоблена лиштва українських хат, веранди, ґанки, цегляні стіни жител, огорожі. Ромб має чотири сторони. Якщо всередині він перехрещений навскісним хрестом, то не тільки уподібнюється Сонцю, а й умножує світ, оскільки з одного утворюється чотири. Як із ведичного Пуруші відокремлюється кілька менших пуруш. Всередині ромбу зображується знак Сварги - образ вишнього Світу, що відтворює його рухову чинність. На чотирьох сторонах ромбу ще малюють по три лінії, таким чином виображуючи семипроявну творящу сутність Світу. Помноживши три на чотири матимемо дванадцять, цебто річне календарне коло для житт я на Землі. Додавши три й чотири отримаємо в сумі сім або семичинність як творящу мірність Світу. Орнаментальний образ триєдиності у семичинності було геніальним відкриттям трипільцями-хліборобами основ Світобудови. Воно стало не тільки духовним утвердженням Життя, а й дало поштовх для піднесеного розвитку хліборобства, мистецтва, архітектури. За цим принципом творилися скульптури Київської Русі: Світовид - чотирибічний, а по вертикалі триярусний; а також українські колядки. Господар як хлібороб, працює у святих мірностях Світоладу - триєдиності та чотиричастинності:

Міряє жито у три переруби,
Яру пшеницю та у чотири.

Ромб є символом життєтворчого Світу в образотворчому мисленні трипільців-хліборобів. На етапі СІ-СІІ на горщиках, якщо дивитися зверху, бачимо прокреслене або мальоване зображення ромбу, а отвір - коло - є його центром, від якого йде розвиток. Це схематична модель Вишнього Світу, від якого подається Божа сила й благодать для руху й росту. На мисках в епоху роpвиненого Трипілля малювався ромб, а посередині його - круг Сонця. Цей образ Вишнього Світу в літературі й усній традиції названий Оком Світу, Всевидящим Оком.

Ромби як художні символи життєвої проявності Світу сповна втілені в технічно складному жанрі народного мистецтва - ткацтві. Наші предки Були настільки творчими й винахідливими, що ввели у дерев'яний верстат, мов у сучасний комп'ютер, образотворчу програму змістовного космологічного звучання. На ряднах, скатерках, рушника х створюютьс я рельєфні зображення ромба різних модифікацій із цяткою посередині. Отже , від Сонця у ромбічній сфері Світу до мініатюрної цятки у ромбові на ткацьких виробах українців - таке багатотисячолітнє й різноманітне побутування цього образотворчого символу житт я у Світі.

Сонце, ромб, почасти навскісний хрест, - митці Трипілля зображували із цяткою посередині. Даний образ уособлював процес творення Світу від центру до периферії. Орнаментальні композиції також створювалися від центру посудини.

Третім космогенним образом є символ Дерева Житт я як зростаючої проявності Світу, його триєдиної сутності. Із духовною повнотою волхви та митці Трипільської культури використали його для сакралізації найважливішої життєвої галузі - хліборобства. Триєдиний колосок виростає із Сонця, колоскове Дерево тягнеться до небес, зернина тримає Небо і Землю. Єдність цих величин склала основу життя і світогляду людей, які обжили найродючіші грунти на Землі в міжріччі Дунаю-Дніпра. Образ Дерева Житт я є основним елементом в українському народному мистецтві, святах й обрядах: Дідух на Коляду, деревце на Великдень та Зелене е Вір'я, купайлиця, обжинкова квітка, гільце на весіллі, квітка з барвінку й калини на родини.

Колорух Сонця (образ Колодія в народній творчості) є основою орнаменту посуду Трипільської культури - біжуча спіраль, чим відтворюєтьтся рухова невпинність сил та енергій. На основі цього створено універсальний образ струмування життя у Світі - безкінечник. За таким зразком створені хмелики, бігунці в усіх жанра х українського народного мистецтва, хвиле - подібні ходи-хороводи під час співу обрядових пісень - веснянок, русальних, купальських.

Найвищою пошаною Сонцю і вишнім силам є ритуал, коли над головою несуть священну їжу, витвори. Так, на жанрових статуетках із ранньотрипільського селища Лука Врубливецька (етап А) чотири жінки тримають над собою велику посудину. Таким дійством в українському весілля коровайниці пошановують діжу при випіканні короваю, тричі піднімаючи вгору під співпісень: «Піч наша на сохах, А діжу носять на руках». На одній статуетці (етап А) людина тримає велику чашу, на іншій - горщик із стравою (Гумельниця, IV тис. до н.е.) Звичай від трипільців-оріїв проходить чере з добу сколотів і є нині основним у святах Коляди, Ярила, Калити та обрядах весілля, родин, коли над головою обрядові чини виносять кутю, кашу, калиту, коровай.

Отже, археологічні й етнографічні дані розкривають не просто спадковість культури, а й етногненетичний розвиток народу, який жив е на Богом відведеній землі від давнини й до сьогодні. Оглядаючи творчість давніх і сучасних хліборобів української землі, знову пошлемося на визначення археолога і етнографа Вадима Щер - баківського: «Наші трипільці мусять нарешті одержати по заслугах те, чого вони варті. Вони створили тут, на Україні, першу тривалу хліборобську осілість, громадянство малоазійсько-еламського типу, матріархального устрою і магічного (може тотемічного) світогляду. Вони побудували ще в ІІІ тисячолітті городи-держави і оточили їх могутніми валами, деякі з городів безперервно процвітали аж до князівської доби й охороняли їх доброю зброєю. Вони, власне склали весь фольклор, який маємо, всі народні обряди, вірування і інше, майже всю усну словесну творчість».

ЛІТЕРАТУРА:

Братко-Кутинський О. Феномен України. - К., 1996.
Велесова книга. - К., 2003.
Гнатюк В. Колядки і щедрівки. - Львів, 1914.
Даниленко В. Космология первобытного общества. - Экатеринбург-Москва, 1999.
Круц В. К вопросу населения Трипольской культуры в междуречь е Южного Буга и Днестра // Первобытная культура. - К., 1989.
Маркевич В. Позднетрипольские племена Северной Молдавии. - Кишинев, 1981.
Мицик В. Міста Сонця. - Тальне, 1993.
Мицик В. Священна країна хліборобів. - К., 2005
Мицик В. За законом Світового ладу. - К., 2007
Третьяков П. Восточнославянские племена. - М., 1948
Хвойка В. Каменный век Среднего Приднепровья. - Труды ХЫ Археологического съезда в Киеве в 1899 году. - М., 1901. - Т. I. Черныш Э. Энеолит СРСР. - М., 1982.
Черняков І. Місце Трипільської культури в стародавній історії Європи // Археологія. - 1993. - №3.
Шмаглій М. Великі трипільські поселення і проблеми ранніх форм урбанізації. - К., 2001.