Перш ніж дати відповідь на запитання, що таке календар у звичаєвій культурі, варто знайти відповідь на питання «що ж таке культура»? За Е. Кассірером, культура – це діяння Духу. За Іоганном Гердером – це результат космогенезу і біогенезу. За К. Г. Доусоном – синтез знань (науки) – мудрості (філософії), віри (релігії).
Українська народна культура в основі своїй успадкувала найдавнішу міфоритуальну систему переводу «зернини світового духу» – кванту життя – з космічного витка у земний. Канони для забезпечення виконання ритуальної системи поступово оформились у традицію культури, і відомі сьогодні як Звичай українського народу (народження; весілля; похорон; хата як Храм-дім; річне обрядове коло; народний календар).
Культура набула стрункого ритму. Людина знала, що порушення цього ритму може призвести до знищення. Канони культури були засновані на незмінних константах духовності, які забезпечували освоєння людиною у Всесвіті межі Буття – Небуття. Універсальні константи духовності (А. Кифішин 1998) ґрунтовані на знаннях про джерело життя у Всесвіті (Найвище їство, Творець, Бог), таїну народження – переродження нового життя (Праматір Всього Сущого або матерію), принципи переводу кванту життя з одного витка в інший (вшанування жінки-матері) (Саннікова 2005).
Знання первинної культури, починаючи щонайменше від 40 тис. років, представляли собою систему, що працювала у галактичних масштабах Всесвіту, забезпечуючи узгодження планетарних циклів Землі та інших планет із гармонійною матрицею всезагальної програми. Подібні знання, узгоджені з галактичною системою відліку, невід’ємно пов’язані з тим, що ми називаємо міфами, мистецтвом і релігією, оскільки загальногалактичні світогляди спрямовані на єдність, а не на розділення. Феномен галактичної синхронізації є універсальним принципом синхронного порядку, який забезпечував формування структур всіх матеріальних форм, у тому числі і життя людини у Всесвіті, який постає єдиною енергетичною подією, що проявляє себе у множині форм. Цей всезані) обумовлюється містеріями свята Воведення (Введення у храмGдім Пресвятої Діви Марії), якому так само передують інші свята (Андрія з Калетою; Варвари та ін.).
Міфоритуальний текст річного обрядового кола розгортається живими символограмами: співами (колядки; гаївки; маївки; русальні, купальські, зажинкові, жнивні, обжинкові пісні); рухами (типу «топчу-топчу ряст», «водіння куста» або хороводи типу «Ворота», «Кривий танок», «Вийся горошку», «А ми просо сіяли»); святковою атрибутикою (дідух, їжак, павук, кутя, повісма, обрядові хліби, трава або солома на долівці хати, деревця-купайлиці, вінки, зажинковий залом збіжжя на полі). Такий спосіб запису інформації відповідає високоорганізованій системі освоєння людиною патернів інформації та її диференціації (Є. Режабек, 2003). Психічний процес сприйняття і обробки патернів інформації на ранніх ступенях родоісторичної когнітивності обумовив формування довгочасної пам’яті з загально-кодовими структурами. Виникнення й утворення живих символограм як трансформація енергії зовнішнього впливу (параметрів Всесвіту) засвідчує належність до найбільш давніх кодів пам’яті, які були породжені обробкою патернів інформації правою півкулею мозку людини. Ритуальна культура виникла як праформа, що генерує саму спроможність до членування одиниць інформації, як засіб трансляції гаптично-зображувального сприйняття, притаманного давній людині. Тож, особливо організовані танцювальні (ритмічні) рухи і ритмічно організоване випускання звуків (спів) утворювали символограми, що рухаються і звучать відповідно до сприйнятих частотних характеристик випромінювання Всесвіту, його фрактальної розмірності, забезпечуючи процес синхронізації.
Шлях Світової сутності в межах циклу забезпечується процесом, який в математиці отримав назву «транспонування матриці»: «У фізичному світі це означає, що первинні високочастотні («духовні») структури космічної субстанції знаходяться у складі вторинних (більш низькочастотних) формацій. «Святий дух» – реальний високочастотний матеріальний вселенський носій інформації та енергії, який присутній в усій ієрархічній частотній структурі Всесвіту» (Плешанов, 2002, с.42). Отже, річне обрядове коло – процес циклічного циклічних змін стадій структурування і слабої структурованості («транспонування матриць») або переходів від одного рівня частотних формацій до іншого.
«Відкрита вісімка» річного обрядового кола має важливу точку перетину, в якій наступає «квантовий стрибок»: кількість попередніх стадій розгортання (сходження Світового божества) переходить у якість наступної стадії. Мова іде про свято Купала: саме у купальську ніч шукають міфічну квітку папороті, яка уособлює завершеність етапів творення і досягнення повноти потенційності (перехід до наступного частотного рівня) (Саннікова, 2005, с. 668).
Прихований зародок наступного циклу Творення моделюється утворенням «зажинкового залому» на полі під час жнив. Як зазначає А. Кифішин, «Виток Інанни – її петлеподібний символ – це своєрідна незавершена «вісімка» в ряду тотемних фігур, що мають вплив на процес «наповнення» «життєвих сил людини у процесі її відродження, або місяців або днів у ритуальному році» (Кифішин, 2000, с. 120). Потім цей зародок спостерігається калетою – колачем у передріздвяних містеріях або писанками великоднього циклу:
«якість первинної матриці стає кількістю наступної. Попередня матриця старої якості – як будівельний матеріал в потенційному, прихованому («згорнутому» або компактіфікованому) стані – присутня у новій матриці» (Плешанов, 2002, с. 42).
Невидимі символограми (тотеми) стають видимими, розгортаючись у міфоритульний текст, яким і відбувається сходження Світової сутності: купальські деревця перетворюються у купальські вінки, які стають ніби невидимими, перетворюючись у жнив’яні вінки; повісма прядива у передсвяточному циклі постають прядивом плетених калачів; великодня писанка має свого невидимого тотема – зажинковий залом збіжжя на полі у жнива; квітка папороті – Перунова квітка – втіленням самого Найвищого їства – Бога, Творця, уособлення якого була «вістунка» – «ранішня зірка» колядників; можливо, клечальні віття «стають» «маковійками» – квітковими букетиками, які є реліктовим спомином про дивовижний світ палеоліту священних трав й сімені. Всі ці живі символи свят «мерехтять», рухаються, живуть, проходячи свій шлях «од Коляди до Коляди» і утворюючи живий міфоритуальний текст, який «читає» людина, дослуховуючись до його дивовижної гармонії і ритму!
Дванадцять святвечірніх днів утворюють «відкритість» (розрив) у нескінченність Всесвіту. Саме під час цих дванадцяти днів Світове божество сходить у світ людей, а вони вміли «прийняти» його, його вищу благість. Адже до цього часу відомо декілька реліктових систем «дарів Бога»: «ba», «tin», «kal», збережених у назвах українських сіл і міст (Дашів, Снятин, Обертин, Кальна, Ірдин, Ірлява, Отинія, наприклад). Від цих найдавніших систем «дарів Бога» зберігається безліч реліктів палеоліту трав, названих Олексою Воропаєм «висловом почувань рільничого народу»: сипання сіменем рослин (льону і конопель; зерном жита і пшениці); купальські вінки і деревця; топтання рясту; клечання зіллям. «...плоди земні – найперші і найкращі культурні здобутки, приносить нарід в жертву Богові у своїй тайній вечері... З любов’ю приладжують гадзині до тайної вечері, «усякого хліба», що Бог уродив: миють біб, квасолю, сушені сливи... На перший погляд впадає в очі, що це такі господарські здобутки, які людина збирала колись в пракультурній добі св го життя, беручи те, що самосівно родила земля, а чоловік надибав, збирав і поживав...» (Сосенко, 1994).
Містерія обрядового кола пронизана найголовнішим – зверненням до предків – «душ померлих» (Саннікова, 2005, с. 226–244). Можна припустити, що найдавніший первісний календар був ув’язаний із приходом «душ померлих» або прийняттям на Землі коду життя, тобто узгодженості інфраструктури ДНК, генетичного коду, його хвильової характеристики з хвильовими характеристиками Землі. В цьому, власне, і полягало освоєння межі двох просторів – Буття і Небуття задля забезпечення гармонійного існування людського роду як у межах космічного простору («зернин світового духу» – «нив’є»), так і на Землі (людиноGроду).
Звичаєва культура українців завжди спиралась на універсальні константи духовності і забезпечувала найголовніші і визначальні умови для повернення душ померлих (нав’є) до свого Роду. Регламентація обрядодій весілля і похорон у житті людини обумовлювала її життя за Законом Творця. Славлення Творця і життя у колі святості (річне обрядове коло), знання про свій Рід (дихотомія «свій – «не свій») – задля виконання головного – з’єднання двох початків людини – небесного і земного. Звідси геніально постає феномен вшанування жінки-матері, яка в земному житті поставала у двох іпостасях Великої Богині – діви і рожаниці. Стає зрозумілим ланцюжок визначальних етапів жінки у загальному контексті обрядодійств народження, весілля, похорон як гармонізації (ладування) або узгодження енергії світів у загальному процесі освоєння людиною межі між Буттям і Небуттям. Звичаєву культуру українців слід сприймати як потужну систему синхронізації між світами живих і померлих, забезпечення кола безсмертя вічного елементу життя людини – «зернини світового духу», який є початком людини у Всесвіті.
«Речовина, яка іде на створення нового організму, надходить не тільки з Землі, але й з Космосу, простору Сонячної системи, отже, у створенні кожного організму на Землі бере участь не тільки зоряний рівень, але й галактичний, і міжзоряна речовина, що надходить на Землю, збирається на галактичних просторах. Важливим є той факт, що новий організм людини, як частка біосфери, виникає «навколо» зародкової клітини.., народження людини – центральний акт Творення у Всесвіті...».
Культура українців постає як органічне ціле і заснована на узгодженості і єдності параметрів Всесвіту, на відповідності резонансній матриці первинного коду алгоритму Творення. Символізм народної культури споконвічно виступав живим камертоном між Світами і Творцем. Календар як проекція і фіксація сукупності ритмів у межах Річного обрядового кола забезпечував процедуру узгодження взаємозв’язків просторових і ритмічних параметрів макрокосму і мікрокосму (Всесвіт і людина), враховуючи низку власних резонансних циклів Галактики, Сонячної системи, Землі і людини.
Життя людини – квінтесенція всіх резонансних процесів у Всесвіті, в якому людина приречена жити за його законами і ритмами. Недотримання, нехтування ними призведе до знищення (вимирання або згортання) людини як енергетичного класу в системі гармонійної структури Всесвіту. Варто осмислити мудрість давньої культури, віднайти в ній універсальні константи духовності, а вже з цим прямувати здоровими у майбутнє. А мудрість споконвічної традиції полягала в тому, що Джерело життя живим у Всесвіті підтримували люди, не порушуючи його ритмів й законів, слухаючи його гармонію й красу.
Література
- Аргуельес Хозе. Фактор Майя / Пер. с англ. – К.:»София», М.: ИД»Гелиос», 2003. – 256 с.
- Кифишин А. Г. Геноструктура догреческого и древнегреческого мифа // Образ-смысл в античной культуре. Сборник статей. / Под ред. Л. И. Акимовой. – М.: Государственный музей изобразительных искусств имени А. С. Пушкина, 1990. – 316 с.
- Кифишин А. Г. Введение в храм. Опыт реконструкции шумеро-вавилонского мифоритуала // Введение в храм. Сборник статей / Под ред. Л. И. Акимовой. – М.:»Языки русской культуры», 1998. – 800 с., 358 илл.
- Кифишин А. Г. Жертвоприношение ассирийских царей. Структура ритуала // Жертвоприношение: Ритуал в культуре и искусстве от древности до наших дней / ‘EPMHNEI’Е 2 / Научн. Ред. . Л. И. Акимова и А. Г. Кифишин. – М.: Языки русской культуры, 2000. – 536 с.: илл. – (Язык. Семиотика. Культура).
- Кифишин А. Г. Древнее святилище Каменная Могила. Опыт дешифровки протошумерского архива XII-III тыс. до н. э. Том I. — К.: Вид.»Аратта», 2001. – 872 с.
- Плешанов А. Русский алфавит – код общения человека с космосом. – М,: Новый Центр, 2002. – 174 с.
- Саннікова Л. П. Свята Мова Творця у Звичаї Народу: еніофеноменологія староукраїнської культури. – Київ: Видавництво»Аратта», 2005. – 776 с., 236 іл., 29 схем.
- Сосенко Ксенофонт. Різдво-Коляда і Щедрий Вечір: Культурологічна оповідь. – К.: Укр. . письменник, 1994. – 286 с.
- Сухонос С. И. Масштабная Гармония Вселенной. – М.:»София», 310 с.
- Режабек Е. Я. Мифомышление (когнитивный анализ). – М.: Едиториал УРСС, 2003. – 304 с.
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira