Спосіб життя

То буде їхнє вороття
під неба синю гать.
Так смерть народжує життя,
Щоб смертю смерть попрать.
В. Сосюра - листки

Безальтернативною умовою, яка може заступити шлях подальшого і уже остаточного знищення українців як нації, є моральне оновлення, повернення до правічної ДУХОВНОСТІ. Без подолання вірусу брехні, який охопив практично всі правлячі верстви суспільства в умовах вседозволеності і, одночасно, пільгового та судового прикриття дій і бездіяльності можновладців, годі сподіватися змін на краще. Тільки позбувшись цієї біди, можна вирішувати питання щодо економічної кризи та її соціальних наслідків. ДУХОВНІСТЮ, мораллю суспільства визначається його соціально-економічне буття. Повернення до Духовного життя, до одвічного ЗВИЧАЮ є не якась гірша чи краща рекомендація, а безальтернативна умова існування саме ЛЮДИНИ і СВІТУ взагалі.

Прийнятним для всіх може бути тільки те, що звичай визначено як Божі Закони, Закони Прави, Закони Вищого Розуму, як говорили наші Предки, або ж Закони Природи. Ці Вічні Божі Закони в матеріалізованому вигляді дані людям у вигляді ЗВИЧАЮ, який охоплює усі аспекти людського життя від самого народження і до смерті. Саме прадавній Звичай і є головним виразником духовності українців.

Отже, ДУХОВНІСТЬ є не що інше, на наш погляд, як Божі Закони, відображені у Звичаї саме для Людини. Наскільки живе Людина у ЗВИЧАЇ (саме живе, а не просто знає його), тобто наскільки відповідає Божим Законам її світогляд і, головне, спосіб життя  такий її рівень ДУХОВНОСТІ. Тому ні рівень освіти чи знань, ні будь-який релігійний сан чи будь-яка висока посада не можуть слугувати беззаперечною ознакою духовної Людини. Головне - як вона живе! Недарма народна мудрість стверджує - "хто нехтуватиме ЗВИЧАЯМИ - той вигнаний буде із свого РОДУ. І не буде йому прощення, бо Боги і Люди відвернуться від нього". ЗВИЧАЙ і ДУХОВНІСТЬ є у великій мірі взаємопов'язані.

ЗВИЧАЄВІСТЬ  це ЗАКОНИ ВСЕСВІТУ, дані людині при її створенні, які охоплюють усі визначальні аспекти життя людини (фізичного і духовного), забезпечують співіснування людини і всього живого на Землі. Це так званий БОЖИЙ СВІТОГЛЯД ВСЕСВІТНЬОГО ЛАДУ, закладений в людину на генному рівні. Це загальні уніфіковані ЗАКОНИ ПРИРОДИ, які стосуються Людини, і які, в той же час, обов'язково враховують певні, цілком конкретні, умови її проживання. Оскільки ЗАКОНИ ПРИРОДИ вічні, то, відповідно, вічний і ЗВИЧАЙ, який, з одного боку, трансформує і доносить ці всеохоплюючі ЗАКОНИ безпосередньо до ЛЮДИНИ, а, з другого, дозволяє встановити, наскільки людина живе за цими КОСМІЧНИМИ ЗАКОНАМИ. Отже, ЗВИЧАЄВІСТЬ  це сума ЗВИЧАЇВ, кожний з яких регламентує певний аспект чи період життя людини і в той же час усі вони пов'язані в одне ціле. ЗВИЧАЄВІСТЬ є КОНСТИТУЦІЄЮ ЖИТТЯ, СВІТОГЛЯДОМ як окремої людини, так і, що найважливіше, народу в цілому, Найвищим Законом, який забезпечує, за умови його виконання, гармонійне співіснування ЛЮДИНИ з усім у ПРИРОДІ, яка є СВЯТИНЕЮ рівно як і ЗЕМЛЯ, на якій живе народ.

ЗВИЧАЙ, на нашу думку,  головна і найперша СВЯТИНЯ народу, закладена в ньому на генному рівні відображення його ДУХОВНОСТІ.

Втрачаючи ЗВИЧАЙ, людина відходить від природного способу життя, вступає у протиріччя з Природою, втрачає свою ДУХОВНІСТЬ, здоров'я, а заразом і ті могутні можливості, які закладені в неї творцем при створенні. Одним з найбільш важких наслідків штучних голодоморів на українській Землі, організованих і проведених комуністичним режимом за вказівкою світового сіонізму, є масова втрата саме носіїв одвічної ЗВИЧАЄВОСТІ української хліборобської культури.

Але незважаючи ні на що, Звичай найкраще зберігся у середині народу - на селі. Як не парадоксально, на перший погляд, у сучасних умовах звучить, але оце і є справжня еліта народу - його духовна найкраща частина, його сила. А те, що село зараз доведено до стану, коли ця еліта найбільш упосліджена, принижена, безправна тощо, то це і є результат тієї свідомої злочинної багатовікової політики зайд та запроданців усіх мастей, які сповідували принцип "виживає найсильніший та той, хто вміє пристосовуватися" і знищували все, що було не схоже на них. Для тієї ж частини сьогоднішнього суспільства, яка самоназиває себе (ого!) "елітою", треба вживати більш конкретні та уточнюючі назви: "елітні можновладці", "елітні бізнесмени", "елітні спортсмени", "елітні олігархи", "елітні бандити", "елітні злодюги" тощо, але до еліти народу вони не мають і взагалі не можуть мати ніякого відношення.

Саме ЗВИЧАЙ може стати тією основою, на якій прийде порозуміння усіх багаторазово штучно поділених та переподілених за найрізноманітнішими ознаками українців. Чи може піднятися на ЗВИЧАЙ Пращурів рука українця?

Саме такої спільної основи - усвідомлення сутності ЗВИЧАЮ як Космічного Закону, спільного знаменника - не вистачало нам, українцям, для порозуміння. Ми сперечалися про те, хто більший патріот України, - західняк чи східняк, католик чи православний, сонцепоклонник чи, наприклад, атеїст… І ці суперечки були на радість ворогам - адже вони безперспективні, нескінченні… В них могла народжуватися лише недовіра, зневіра, ненависть… Не можна суперечкою вирішувати будь-що, коли немає загального критерію, спільної основи для порозуміння. Звичай дозволяє просто і правдиво, органічно визначити ДУХОВНІСТЬ кожного з нас, наше місце у Вічному Українському Роді. Все, що випадає із Звичаю, не стоїть в обороні України та її народу, в більшій чи меншій мірі вороже нашій Землі і рано чи пізно заявить про це! Будь-яка релігійна організація, яка не стоїть на одвічній українській ЗВИЧАЄВОСТІ, є чужинською сектою, якими б гаслами вона не прикривалася, чи якою б чисельною та багатою вона не була.

ЗВИЧАЙ - Творіння Космосу, а не людини - завжди був тією могутньою основою, яка складала і формувала Світогляд наших Пращурів, їхнє ставлення до навколишнього Світу і до самих себе. І це є найперша і найголовніша, як на нашу думку, особливість ЗВИЧАЮ! Саме ця особливість ЗВИЧАЮ дозволяє говорити про його природну надзвичайність - він, як Космічний Закон, стоїть понад усім, що винайдено, придумано і запроваджено людством.

Другою важливою особливістю ЗВИЧАЮ було те, що він для наших Пращурів був не просто якоюсь філософією життя чи певною рекомендацією для дій - він був самим способом життя. Саме в цьому божественно-глибинному поєднанні науки (знань) і життя (досвіду) треба шукати витоки тієї сили, переконливості і незнищенності ЗВИЧАЮ, яка зберігала його протягом багатьох тисячоліть і донесла до наших днів. Ця унікальна особливість ЗВИЧАЮ - бути способом життя - вигідно вирізняє його поміж будь-яких наймодерніших і найпоширеніших філософських течій, дозволяє говорити про його незвичайність.

Третьою, не менш важливою особливістю ЗВИЧАЮ, є те, що він для всіх єдиний. Вимоги до всіх однакові. І покарання буде відповідно до порушення, а не залежатиме від того місця, яке порушник займає в РОДІ (положення, знання, посада тощо). Тобто ЗВИЧАЙ може бути отим загальним знаменником духовності суспільства, де дійсна духовна цінність кожного одразу помітна і, головне, її можна порівнювати. Саме ця особливість Звичаю дозволяє порозумітися усім Людям.

Четверта особливість Звичаю полягає в тому, що за ним і в ньому треба жити постійно! Його не можна вкрасти, покласти в запасник, відкласти на деякий час виконання тощо. Якщо ти живеш за Звичаєм, за Законами Божими, то в цьому випадку користуєшся тими могутніми можливостями та перевагами Людини, які дані були їй одвічно. Саме в цьому і проявляється ДУХОВНІСТЬ! Саме ця особливість проявляє дивовижність ЗВИЧАЮ, його здатність наділяти Людину, за умов життя у ньому, надзвичайними можливостями! Якщо ж ти знаєш Звичай, але не живеш за ним, або взагалі не знаєш його, то цим ти обриваєш свої зв'язки з Природою, із Всесвітом, свідомо обмежуєш свої можливості. Звідси і витоки усіх наших негараздів, хвороб, екологічних криз тощо.

Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що нам нема причини сором'язливо опускати очі долу, коли мова заходить за наших Пращурів - ми з Вами маємо чим пишатися. Наші Предки мали, закарбували, зберегли і донесли до нас головні СВЯТИНІ РОДУ нашого: ЗВИЧАЙ - Космічні Закони мирного і гармонійного співіснування з Природою; СВЯТА з їх багатющими різнобарвними світоглядними обрядами; МОВУ - носія духовного розвитку народу; археологічні пам'ятки-СВЯТИНІ - свідчення історичного минулого народу, схованого у сивині тисячоліть. Ми все це маємо!

Тому годі нарікати на Долю, схилятися перед труднощами та негараздами. Майже всі наші біди, якщо взагалі не всі, походять від того, що ми просто не виконуємо свій обов'язок перед своєю Землею, перед своїм РОДОМ, врешті-решт, один перед одним. Отож не гаймо часу! Повертаймо ЗВИЧАЙ Прабатьків через себе, для себе, для свого Роду, для тих, хто ще не розуміє, що він втратив і втрачає! І це є вимога часу, наш головний обов'язок перед Україною щодо повернення ГОЛОВНИХ ОДВІЧНИХ СВЯТИНЬ НАШИХ ПРАЩУРІВ!