Алатир, алатир-камінь, алатар, алтар, олтар, вівтар

Священний «живий» камінь, що лежить у Вирії під «першодеревом світу» ПРАДУБОМ.

За легендою, Алатир походить від яйця, котре зніс першобог давніх українців Сокіл-Род.

Алатир уособлює могутність і невмирущість плодючої творчої сили життя. Та міць і сила криється в незліченній і безконечній кількості живих зародків і бруньок, що лежать під священним каменем і котрі щовесни Дажбог (в давніші часи Білобог) засіває землю і людство.

З священним каменем Вирію давньоукраїнські жерці — Волхви пов’язували своє вчення про безсмертя: Смерть, мовляв, вражала лише пагіння зародків, які лишаються вічно живими. В цьому волхви вбачали позитивну роль смерті: вона знищувала старе пагіння, даючи простір для розвитку нових зародків.

За легендою, на священному «живому» камені Вирію щозими спочиває, набираючись нових сил, бог блискавки і грому Перун.

У стародавніх українців-язичників Алатир — священне місце, на якому приносили жертви богам. За первісної доби алатирі-вівтарі містилися просто неба на верхів’ях гір, високих пагорбах і берегах рік, на лісових галявинах тощо. З розвитком будівництва, етнокультури алатирі перенесено в язичницькі храми — Капища, де зайняли почесне місце перед скульптурними зображеннями богів. (За О. Афанасьєвим).

Християнська церква запозичила в язичників алатирі-вівтарі, що стали святим місцем у храмі. У вівтарі, як правило, є престол, на якому зберігається Євангеліє, хрест, свічки, квіти тощо. Вівтар відокремлений від середньої частини церкви високим іконостасом. Є різні форми вівтарів.