Чортова гора. Невідоме городище-святилище

За рухом Сонця...

Читаючи у Вікіпедії статтю про священні гори, натрапив на відомості про об'єкт моєї нової мандрівки. Ботанічна пам'ятка природи охоплює територію схилів та вершини пагорба за назвою Чортова Гора (350 м над р.м.), розташованого в межах Опілля, при автошляху М12, між містом Рогатин і селом Пуків. Охороняється унікальний для Прикарпаття природний осередок лучно-степової рослинності на площі 13 гектарів.

З інтернету взнав дещо про гору-останець.

Її назва не дає спокою деяким “активістам”: у 1994 році громада села Пуків встановила на вершині гори дерев’яний хрест, назвавши гору Божою. Але це викликало хвилю обурень з боку мешканців навколишніх сіл (того року протягом місяця не було дощу, а тому всю вину спихали на хрест, поставлений на горі, - мовляв, через нього не падає дощ), тому її й досі називають Чортовою.

Кажуть, гора має магічну силу - вона може розігнати грозові хмари, або ж навпаки - гора наче магнітом притягує хмари.

За давнім звичаєм, сюди люблять приїжджати наречені в день весілля.

Про гору є дві відомі легенди.

Одна з них розповідає, що дуже давно чорти розізлилися на жителів Рогатина і вирішили засипати місто землею. Взяли вони землю і пішли на Рогатин. От тільки дійти їм не вдалося. Як тільки за обрієм появилося місто, заспівав півень. Не втримали чорти землю, котру несли на своїх мізинцях, та й опустили на себе. Відтоді на тому місці біля дороги стоїть горб, який так і назвали – Чортова гора.

Інша легенда начебто записана колись з уст монахів. Згідно з нею, на Чортовій горі є великий-превеликий камінь, під яким (якщо його підняти) знаходяться ворота до пекла.

Ранок неділі почався для мене в потязі із Карпат. Потім були Ходорів і Рогатин. Минув стародавній центр останнього містечка, узяв курс на схід. За дороговказ мені була мапа із Ґуґл-мапс.

Ледве минув останні будинки, як зі мною зрівнявся хлопчина на фірі. Я привітався з ним, підсів на цей прадавній транспорт, бо нам було трохи по-дорозі — хлопець їхав на кукурудзяне поле, неподалік гори, на яку прямував я.

Я зіскочив з фіри на об’їзній дорозі, бо він повертав, я подякував за поміч. Кілька кілометрів за мною був Рогатин, переді мною — Чортова гора.

Я підійшов до гори із південно-західного боку. У підніжжі проглядалася штучна тераса (чи рів), яка оперізує останець навколо. Рослинність таки степово-лучного типу, як вказано у енциклопедії. Нижче західного мису із високої трави коло мене вискочила козуля. Вона зробила дугу ліворуч і заховалася у зелені нижче по схилу.

Я піднявся на гору. Умовно її верхівку можна поділити на три частини. Найнижчою і найвужчою є західна. Центральна частина розташована на підвищенні і трохи ширша. Найвищою є східна частина гори, яка утворює своєрідне плато. Загалом останець тягнеться із заходу на схід із схиленням на південь. Зверху нагадує праву стопу людини.

За певними ознаками можна припустити, що тут було городище-святилище давніх слов'ян:

• розташування на підвищенні — горі;
• невеликий вал навколо городища, який виконував символічну функцію;
• залишки капища із довколишніми жертовними ямами;
• поділ городища на сакральну та суспільну частини.

Стежка пролягає городищем із північного заходу на південній схід, спочатку проходить підвищенням, яке нагадує хребет, а після центральної частини — пересікає умовне плато. З південного боку вершини росте два дерева (кущі-дички), з північного боку дерев значно більше.

Я зробив короткий огляд місцевості, на основі якого склав мапу.

Білою лінією позначено видимі межі валу, який відносно добре проглядається на місцевості. Він оперізує городище із напільної сторони від західного мису і тягнеться вздовж схилу на південний схід. Його видно на знімках із космосу.

Нижче споруди 2 залишки валу губляться у травах і стають помітними коло споруди 3. Потім він оперізує увесь схил довкола і переривається з північно-східної сторони навпроти згаданої споруди 3.

Видима висота валу коливається у межах пів метра від материка і в деяких місцях здається більшою через наявність внутрішнього рову.

На південний захід від споруди 1 на схилі є подовгасте заглиблення, яке від поля відділене невисоким валом. Його ледве видно на знімку місцевості.

Споруда 1 є квадратною в основі зі сторонами коло 7 метрів довжини, які орієнтовані за сторонами світу. Орієнтовний вхід у неї проглядається з південної сторони. З інших сторін споруду оперізує доволі глибокий рів. Навколо рову - вал. На північній стороні валу є невеличкий майданчик, під яким стрімкий спуск у яму, стінки якої становить камінь-материк. На схід від споруди 1 за валом є ями. Чітко виділяються дві, можливо їх більше (частину рельєфу ховає трава). Коло південної сторони споруди 1 починається стежка, яка й проходить через усе городище.

За кілька метрів до умовної межі споруди 2 з двох боків від стежки помітно сліди рову. Можливо, був вал, який відділяв споруду 2 від іншого терену, але на місцевості він не проглядається.

Сама споруда 2 за формою є колоподібною, вищою від загального рівня місцевості орієнтовно на метр. Стежка проходить біля її центру, яким є квадратна яма із обваленими стінками. Сторона ями має приблизно 50 см. Навколо ями - майдан радіусом 2-3 метри. Обмежують його глибокі і великі ями, розташовані по-периметру. Проглядається шість ям, можливо їх більше (частину рельєфу ховає трава). Північна сторона крута, ями з того боку різко втесані у материк, відразу переходять у схил. Загальний діаметр споруди 2 — біля 20 метрів.

За аналогіями (наприклад, городище Богит) можна припустити, що тут було капище, в центрі якого — яма, в якій кріпився ідол. Навколо — жертовні ями.

Після споруди 2 стежка опускається. З правого (південно-західного) боку — западина і схил, на якому вал не простежується.

Після западини на краю схилу перед валом видніється заглибина від майже квадратної споруди 3. Довжина сторони — 6-7 метрів, сторони приблизно орієнтовані за сторонами світу. В південно-східному куті росте дерево-дичка.

Стежка доходить до південно-східної частини городища, яка є найвищою і досить рівною — плато. В найвищій точці видніються залишки відносно сучасної споруди із залізо-бетону. Від неї стежка повертає на схід — в сторону села.

Метрів через 25 від вершини знаходиться западина споруди 4. Прямокутна за формою, сторони орієнтовані за напрямом гори — із північного заходу на південний схід. Приблизні розміри — 6х9 метрів.

Стежка проходить споруду по-діагоналі і метрів через десять від східного краю перехрещується із ще однією стежкою, яка проходить цю частину городища з півночі на південь.

З північного боку від стежки, яка йде на схід, видніється западина споруди 5. Прямокутна за формою, невелика. Північна її сторона заросла кущами.

На південь від споруди 5 коло південного валу є яма. Між нею та валом рів значно глибший, ніж в інших місцях.

Південніше споруди 4 зі схиленням на схід коло стежки, як проходить цю частину городища з півночі на південь, видніється западина споруди 6.

Усі згадані пронумеровані споруди проглядаються на супутникових знімках. Також на знімках помітно якійсь западини чи залишки споруд, які не проглядалися на місцевості через високі трави.

Загальне планування нагадує городища-святилища Богит та Звенигород, в яких північно-західна частина є сакральною, а південно-східна є суспільною.

Споруди 1 та 2 відділені від місцевості ровами та валами (навколо споруди 2 майже нема), наявні ями (жертовні). Гіпотетично, споруда 1 може бути залишками храму, або іншої культової будівлі, яка була досить шанованою, бо її відділили глибоким ровом та відносно високим валом. Як я вже зазначив, споруда 2 має ознаки капища.

Інші виявлені споруди могли мати господарське значення (наприклад, в них могли зберігатися жертовні речі, власність служителів культу тощо), значна за розміром споруда 4 могла бути домом-континою. Звісно, призначення могло бути й іншим.

Час існування городища треба встановити археологічно.

Коли я вийшов на плато, з трави коло споруди 4 вискочили три козулі й пострибали в сторону села — сховалися за схилом. Потім одна з них піднялася знову на плато і спостерігала за мною, поки я роздивлявся східну частину гори. Козуля досить обережно обійшла мене з північного боку й більше я її не бачив.

Я спустився в сторону траси стежиною на північ. Схил дуже крутий. Внизу добре видно рів, який оперізує гору у підніжжі.

Кілька хвилин — і автобус віз мене додому...

Післямова. Якщо на горі і є вхід кудись, то точно не в пекло. А залишки звичаю відвідин городища-святилища молодятами може вказувати на його призначення, пов’язане з ритуалами родючості, достатку.