На Гуцульщині, як запевняють місцеві мешканці, живуть справжнісінькі ворожки і чаклуни, на чию магічну допомогу може розраховувати кожен, пише Depo.Закарпаття.
Їх називають ворожбитами, відунами, віщунами, цілителями, відьмарами, чарівниками, примівниками, кудесниками, планетниками, мольфарами. У давнину гуцули називали мольфарів "земними богами". Вони відомі як заклинателі небес. Мольфарів, які здатні приборкати хмари, кличуть "хмарниками". "Градівникам" підвладні град і блискавка. За типом енергій, мольфарів можна класифікувати на "сонячних" і "місячних".
Більшість мольфарських обрядів пов'язано саме з блискавкою. Дерево, уражене блискавкою, вважали священним, з нього виготовляли сакральні мольфи - заговорені предмети, які володіють магічними властивостями, та гуцульські етнічні інструменти, які відрізнялися неабиякою гучністю та мелодизмом, могли вводити людину в транс, лікувати звуком. Були у мольфарів і громові палиці - ними відганяли грозові, градові хмари.
Є й мольфари-віщуни, які бачать минуле і майбутнє, а "примівники" зцілюють недуги травами. Подейкують, що раніше мольфари влаштовувалися на роботу до багатих господарів-селян. Вони відганяли грозові хмари від полів, де визрівав урожай, а натомість вдячні господарі обдаровували магів зерном.
Довгий час про мольфарів говорили мало, почали після виходу повісті Михайла Коцюбинського "Тіні забутих предків" у 1911 році. А у 1964 році вийшов вже однойменний фільм за книгою. У ній розповідалося про цілителів гуцульського краю, які розганяють хмари руками, викликають грім, вміють говорити з тваринами і більше того - літають.
Мольфари лікують освяченою водою, молитвами, замовляннями, травами і зіллям, виготовленими власноруч. Хрест з осики, градовий ніж – це "знаряддя" магів, які допомагають відганяти грозові хмари. У карпатських магів є особлива традиція – обряд "набуття сили". Щоліта вони усамітнюються у горах, у підземних печерах, де проводять 12 днів без їжі і води. Так маги очищаються від негативної енергії.
Селяться карпатські чарівники переважно на окраїнах сіл, у високогір'ї, де їх ніхто не знав і не бачив. Доводиться долати чималі дистанції, аби доступитися до відлюдника. Кожен, хто пройшов таку подорож, вже заслужив, щоб поважний старець вислухав його, дав гідну пораду.
Мольфарів зображали по-різному: дужими, вусатими, бороданями, з важким поглядом і чорними густими пасмами, у косматій ґуні, мудрецями. Доповнює образ мольфара чорний кіт. Саме чорні коти неодмінні учасники магічних обрядів і таїнств з давніх-давен. Кіт для мольфара - своєрідний оберіг, "прикордонник" паралельних світів, ладує простір у якому живе і творить чародій. Борони Боже бити чи знущатися над котом - за це неминуча розплата. Якщо собака ще може господареві пробачити зухвалість, то кішки не зроблять цього ніколи, а звернуть усю свою магічну силу проти кривдника.
Через незвичайні здібності та малочисельність мольфарів боялися й водночас цінували на селі, їх вважали посередниками між двома світами - явним і потойбічним, часто на них покладалася духовна відповідальність за село та його мешканців. У критичних ситуаціях саме в мольфара шукали порятунку, тому їх часто порівнювали з Богами.
З приходом християнства, зміст мольфарства був покручений, а мольфарів стали ототожнювати з чорнокнижниками, які роблять шкоду людям.
Чи не найвідомішим мольфаром був Михайло Нечай. Його навіть називають останнім мольфаром Карпат. Він вважався могутнім магом і цілителем. Дивовижні здібності проявилися у нього ще з дитинства – кровотечу він міг зупинити одним лише поглядом. Його бабуся, що володіла магічними здібностями, взялася за навчання внука. Мольфари передають свої знання учням.
Популярність до Михайла Нечая прийшла у кінці 1980-х: його, нібито, запросили забезпечувати гарну погоду на фестивалі "Червона Рута". Збиралися хмари, накрапав дощ, але варто було мольфарові з'явитися – і відразу виглянуло сонце. Кожен день біля будинку Михайла Нечая у селі Верхній Ясенів Верховинського району шикувалися черги бажаючих потрапити на прийом. І він нікому не відмовляв.
Чорний кіт Млинцур завжди був вірним супутником карпатського мага. Він зник відразу після смерті свого господаря.
Відомий мольфар, який називав себе предком легендарного полководця і козака-характерника Данила Нечая, пішов з життя трагічно. У 2011 році він загинув від рук психічно неврівноваженої людини, так і не передавши нікому своїх знань. Мольфар Нечай прожив 81 рік. Незадовго до своєї смерті карпатський маг пророчив великі випробування, які випадуть на долю України.
І зараз у Карпатах живуть знахарі і провидці. Знайти мольфарів непросто. Розпитувати про них доведеться у місцевих жителів.
До слова, на Верховинщині відкрили перший в Україні Музей гуцульської магії. Усі представлені експонати - справжні. Їх передали родичі уже покійних мольфарів. Це знаряддя праці, їхні посібники та навіть зілля.