Де живе Баба Яга?

Щоб зрозуміти це, варто пригледітися до опису її житла. Ось як замальовується оселя баби Яги в казці «Царівна Жаба»записаної в ХІХ ст. в місті Гадяч на Полтавщині (Рудченко – с. 105. Докладніше в списку використаної літератури).

«От так і зайшов (Іван-царенко) уже аж у тридесяте царство. Аж стоїть хатка на курячій ніжці, очеретом підперта, а то б розвалилася... Він увійшов у ту хатку — аж на печі лежить баба-яга, костяна нога, ноги на піл відкидала, голову на комин поклала».

Одразу впадає в око малий розмір домівки Яги, бо її ноги лежать на підлозі, голова – на комині. Невеличкий розмір домівки вказує на те, що жінка перебуває в домовині (Пропп – с. 162).

На теренах стародавньої України поховання відбувалися: шляхом спалення померлих на кораблях (згадується в Ібн Фадлана), спалення на багатті з подальшим похованням в могильних камерах, чи покладання трупів у могильні камери перекриті кам’яними плитами, чи поховання в дерев’яних зрубах (могила біля Десятинної церкви), або поховання в дерев’яних домовинах (Житомирський курганний могильник) . У будь якому разі оселя померлої (померлого) може розглядатися як її останній дім (звідси – домовина).

На те, що Яга – небіжчиця, вказує її кістяна, тобто позбавлена м’яких тканин, нога (Пропп, с. 163). В неукраїнських варіантах казки відзначаються й інші ознаки баби Яги як мерця. Це сліпота – вона не бачить героя, лише відчуває його «дух». І цей дух їй неприємний. Бо померлим запах живих не подобається так само, як живим запах тління (Пропп, с. 158).

Отже баба Яга належить до світу мертвих, більше того, вона  – поводир померлих у царство смерті. На це вказують напучування, які вона дає герою, аби він зміг виконати свою місію у царстві смерті. Оселя баби пояснює поширене уявлення, про ворожість Яги до дітей, викрадення та поїдання їх, як у казці «Телесик», де цю ролю відіграє повний відповідник баби Яги – Стара Змія.

Повернення від Яги вимагає від героя знання певних ритуалів. Вони згадуються  в іншій казці – «Баба Яга», записаній на Полтавщині.

«Дівчина швидко знайшла голку, нитку і давай тікати. Тільки вийшла на поріг, а там кіт сидить, очі видряпати хоче. Вона дала йому кусок шинки, він її і пустив. Побігла вона далі, а там береза. Дівчина її підв’язала, і пропустила береза її. Пішла далі, а там ворота скриплять і не пускають. Дівчина помазала їх олійкою, вони і пропустили».

Не важко помітити в цих діях обряд жертвопринесення (шинка для кота – тварини, яку пов’язують з потойбічним світом), і кроплення (змащення) воріт, які випускають дівчинку до світу людей.

Особливо цікавою є згадка берези.

Справа в тім, що в українців, як і в решти слов’ян, береза не вважалася священним деревом, на відміну від московитів та фіно-угрів. Утім українські перекази пов’язують березу зі смертю. В казці «Береза» оповідається, як невістка не витримала цькування свекрухи й обернулася на березу. Її чоловік, за намовою матері-свекрухи, хоче зрубати березу, упізнає в ній свою дружину, та з горя перетворюється на дуб.  Звернімо увагу, що і цій казці жінка помирає завчасно, до відведеного їй Богами і долею терміну. Тобто за всіма ознаками являє собою заложного (злого) мерця. Ця паралель дає змогу припустити, що підв’язування берези в казці «Баба Яга» – це обряд, що має на меті здобути прихильність ворожих до живих людей злих духів (заложних мерців).

Ймовірно, що відвідини баби Яги – шаманська подорож у потойбіччя. Шаман – посередник між потойбічним світом духів ( втому числі і померлих людей) і живих людей. Це не якийсь пройдисвіт на кшталт сучасного Григорія Грабового, а мандрівник у духовний світ. Спілкування з цим світом здатність винятково людська, не притаманна іншим земним істотам: тваринам і рослинам.

Подорож у світ духів починалася з оселі баби Яги. І здійснити цю мандрівку було до снаги лише людині наділеній непересічною духовною силою. І якщо давньогрецька міфологія знає усього лише двох героїв, що змогли здійснити мандрівку до світу мертвих, і повернутися до живих: Орфея та Геракла, український фольклор знає таких героїв набагато більше: Іван-царенко, Телесик, дівчинка з казки «Баба Яга» та багато інших.

Використана література

1. Рудченко І. Народныя южнорусскія сказки / випуск 2.– К.:1870.
2. Пропп В. Исторические корни волшебной сказки. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1986.