Дерево сильне гіллями, а людина дітьми

Славетна спадщина України дісталася нам з часів народної єдності. Єдність, це визначник життєвості народу. Є єдність – є розум і сила, нема єдності – маємо те що маємо.

Якщо підняти суть питання єдності, ми відразу отримуємо пряму відповідь, що цементуючою зв’язковою народної єдності є – єдинокровність. Чим ми ближчі кровно, тим ми сильніше відчуваємо одні одних, йдемо на допомогу, довіряємо, а чим ми розсіяніші кровно, тим ми «маємо те що маємо».

«Один ти не виживеш – одного тебе виживуть»

Суть єдності – маємо десять кровних братів чи сестер, а кожен брат і сестра оженилися і кровно поріднилися дітьми де кожен чоловік сестер, чи дружина братів, має також десять братів чи сестер. Якщо зачіпати когось одного з сім'ї, тоді прямо зачіпаєш кров навіть не десятка рідних, а сотня прямо споріднених людей. Але ж, у кожного, в цій спорідненій сотні є вже для них своє коло з сотні споріднених людей, а це прогресія в десять тисяч.

Отак, народ є тоді народом, коли зачіпаючи одного представника, відразу зачіпається перша хвиля – десятка, за ним йде друга хвиля – сотня, а далі це прямо торкається – десяти тисяч. І ця математика лиш покоління кровних дітей, при тому, що є ще покоління пов’язаних кров’ю батьків, ще і дідів… От і явна відповідь, з чого росте корінь, і чому з нашим коренем ми нині «маємо те що маємо».

Була і в нас сила. Світовий рекорд народження дітей встановлений слов’янською сім'єю, в якій жінка народила 69 дітей, (вмерли лиш двоє з цих дітей, а всі решта виросли). Колись природно народжували не просто багато дітей, а родили двійнями, трійнями, четвернями… Жінка народила 16 разів двійні, 7 разів трійнят і 4 рази четвернят.

Багатодітність, завжди була і має бути. Чим нас більше, тим нам у всьому легше. Діти наше майбутнє.

Для кожного, перше діло мати рідний дім і сім'ю. Що для українців значить слово «дім», зрозуміло однозначно. А от, що значить слово «сім'я», це вже цікавіше ?

До нас, багато загублено знань, а нам припало шукати правду як самородок, промиваючи пісок. Щастя наше, що все ж маємо ми ту золотоносну жилу, яка б’є потоками з правдивої давнини. Золотоносна жила – наш достаток, спадкова мудрість, наше мірило і важіль, оберіг і меч, це – рідна мова.

Разом ми підберемо ключі до рідної мови. Разом – розум.

Словечко «сім'я», цікавий замочок, і ключів вже маємо три. Який відкриє нам цю таємницю?

Перший ключ. Звично, школи навчають розуміти слово «сім'я», як кровно поєднана сукупність людей що живуть разом. Нічого особливого, все просто, але – загально.

Другий ключ. Слово «сім'я», це лічильне словозначення – «7 Я». Такий ключ, натякає на те, що сім'я, це коли є найменше 7 народжених Я. Тобто, «Я-батько» і «Я-матір» давали життя найменше сімом дітям, і лиш тоді набували положення – сім'я.

Третій ключ. Якщо переставити наголос з «я» на «і», тоді суть слова, може означати прямо, сім'я – насіння. Моя сім'я, так і означає – моє сім'я.

Ключі ще певне є, бо корінь слова споріднений з словом «ім'я», можливо спочатку цю загадку треба відгадати, а далі шукати суть яку привносить «с»?

Правду кажучи, державна система навчання з своєю багатобічністю і багаторічністю, не вчить повноти розуміння, а лиш загружає шаблонами. Людям думаючим зрозуміло, що через тотальність державної системи, народ тотально перетворився з свідомого володаря рідної мови, на формального носія побутовщини.

Ми маємо пізнавати рідне слово так, щоб і почути суть, і відчути суть, бо за рідним словом повнота світогляду, і успіхи життя… Вчімося відчувати рідну мову.

Що то мова, голос й слово? Мова як озерце,
Кожним словом п’ємо мову, п’ємо як відерцем.
Чиста мова – лице наше, мова це люстерце.
Рідна мова – святі слова. Вчуймо мову серцем.

Ось тому, щоб відродити сильну єдність, яку дає багатодітність, треба «зріти в корінь».

Розмова про державну міць народу українців починається з показника багатодітності, а багатодітність і починається з таких слів, як – «сім'я». Також відразу відчувається, що це слово множинне, бо сімейне багатство це – багатодітність.

І взагалі до відгадки слова «сім'я», ймовірно закладені всі три ключі, воєдино.

Можливо мудрий читач додасть ладу з підбором ключів, і разом нам відкриється розум.

Багатодітність, як основа життя, в Україні була завжди. Більш того, раніше коли, наприклад через війну, відбувалися втрати дорослих життів виникала природна вимога відновлення, і народжуваність завжди  –  зростала. Ще зовсім близько до нашого часу, частково наші діди, а прадіди масово, знали закон життя – «є діти – буде життя, є більше дітей – буде краще життя». Тобто, по правилу матінки природи, сьогодні в час війни, коли явні народні втрати українців, українці мали б показати сплеск народжуваності. А що відбувається насправді ?

По факту. Дивлячись на сьогодення, люди мають гарне обігріте житло, мають це житло обставлене меблями, що якби нашим дідам таке було, то вони певне обігнали б Китай народжуваністю, але нині не тішаться тим житлом заради можливості народжувати дітей, а гризуться як ще тумбочки, штори, вазони, люстри, і безглузді аксесуари.., покращити.

Люди мають і буденний, і святковий, і робочий набір одягу і взуття, але наші сучасники далі гризуться пустим і витратним біганням за прикрасами і брязкальцями.

Чи бракує їжі в Україні, і може через це унеможливлена народжуваність? А може сучасник загубився в виборі хлібопекарських чи  м’ясних виробів, серед маси овочів і фруктів, рибної продукції? Чи прийде час і нарешті наїдяться крабовими паличками, і т. п, аж тоді стане «можливо народжувати»?

Люди мають забезпечення повного і вільного переміщення, де більшість сімей мають власний транспорт, але чомусь лиш те і є, що рвуться заради ще більших магнітол, кнопок на рулі, кольоровіших відтінків на капоті, підставок для мобільного. Але для чого крупніша машина де більше місця, якщо  нема кого туди розсаджувати, народжування нема?

Я, деколи запитую столичних, і нестоличних багатіїв, про дітей. Спочатку «скільки у Вас дітей», а далі якщо відповідають, що мають двоє, або одну дитину, в культурній формі, але прямо запитую – «а що, не вистачає на більше дітей?». Як правило запитання спочатку не дорозуміється ними, тому що всім видно що чоловік їздить на дорогій машині, його дружина їздить на другій дорогій машині, закордон їздять часто на дорогі курорти, мають і декілька будинків величезних, і п'ятикімнатні квартири в центрі, всі і все в золоті, а я уточняю запитання – «Ви тільки цього літа розбагатіли, а раніше не мали чим забезпечувати більше дітей?», «А в чому ж суть багатства, якщо дітей одиниці…». Отака розмова буває вводить дійсних багатіїв в штопор перед простим фактом, і вияснюється що вони насправді – бідолахи. Правда, прослідкував один такий випадок, де пізніше народилася у них ще донька, а може ще за пару літ народять і ще… Значить вдалося відкрити людям правду.

Ще 20 років тому, Україна мала 52 мільйони населення, з щорічним приростом 500 тисяч. В 2015 році називали кількість населення – 42 мільйони, сьогодні у 2017 році називають невизначену цифру яка приблизна до 30 мільйонів, а щорічне зменшення населення не можуть навіть порахувати, тому що воно йде мільйонами, і лавинообразно!!!

За даними Інституту Горшеніна, за останні 20 років кількість машин в Україні збільшилася в 1 тисячу разів. Навіть радянські проектанти міст і доріг, не могли припустити, що політичні зміни спричинять такі величезні зміни в моделях споживання автомобілів.

Така ж зростаюча статистика і з придбаннями житла, і з поїздками на курорти, і .., а з якої статі з народжуваністю маємо те, що маємо?

По суті. Зменшення народжуваності, як може дивно буде виглядати, збігається із масовим поширенням – телевізорів. Чому? Тому, що телевізор, це найбільш універсальний транслятор змісту. Заради повної влади на території, був створений засіб для впливу, і відбулася підміна культури. Телевізор це лиш засіб, і вплив з нього можна формувати і в доброму руслі, все залежить в чиїх руках ЗМІ, і от маємо те, що маємо…

В підтвердження того що відбулося, кожен може проспостерігати, що з поширенням телевізора, прийшло різке зменшення народжуваності одночасно по всій нашій території. Якби занепад народжуваності відбувався окремими місцями, поступово, через великі катаклізми в цих окремих місцях, тоді відповідно ми могли би це прослідкувати. Але природних і соціальних катаклізмів не зафіксовано.

Останній глобальний катаклізм був у велику вітчизняну війну. Після неї була розруха, було важко людям. Так, це соціальна масова трагедія, яка знищила мільйони наших людей, але післявоєнна народжуваність була в нормі. Були і раніше війни на нашій землі, і такі події народ звично вмів вирівнювати – відродженням в дітях.

А що сталося?

Є, все ж зафіксовано катаклізм не природний – катаклізм в головах. Перші телевізійні трансляції в Україні, розпочалися в 1951. Хоч сам телевізор є всього лиш бездушним предметом, але по тому як і хто його наповняє, видно що саме з народом заплановано зробити.  Звідти і є початок кінця. Поширення телевізора було спочатку в окремих крупних містах, і ще у 70-х лиш набувало масовості. Але, чим більшало і кращало «теле- взорне» бачення, тим масовіші були наслідки.

Питання це стосується як і народжуваності, так і п’янства, куріння, сімейних розлучень, конфлікту поколінь.., і всього цього раніше – не існувало!

Також це сталося, швидше чи пізніше, але – масово одночасно по всіх територіях країн так званої розвиненості. Розвиненість прикрас, мотлоху,  обіцянок-цяцянок забуяла, а що сталося з життям по суті?

Суті суттєво пороблено штучними,
Перемальовано зайвими красками,
Ласими нотами, фразами влучними,
Правду ховають кирпатими масками.
Суть заглушила возня карнавалу,
Дурника роблять вже навіть із генія,
Дурниколюбу пустили навалу,
І на безпам’ятство благословенія.
Нам би зірвати цю ширму мальовану,
Вдіяти справи – нами узгоджені.
Правду пізнати народженням сковану,
Й сіяти мрії в дітях народжені.

Успішною може вважатися лише та людина, що залишила після себе багато нащадків!!!

І здавалося б, коли на загальний вигляд картина народжуваності українців плачевна, є ще порох в порохівницях. Чи то на культурних засадах, чи на ще якихось живих розуміннях, але якщо оглянутися то все ж є сім'ї з хорошою народжуваністю. За такими сім'ями і майбутнє, і приклад для всіх сімей України.

І вернуться люди до правди, пройшовши життєвий шлях пізнають істину, що «Мати дітей – це щастя. Мати багато дітей – це велике щастя».

«Щастя не шукають як золото, його створюють власними вчинками»