Ідеологічна боротьба навколо писанки

Моє знайомство з писанкою відбулося дуже давно, але пам'ятною для мене є учас­ть в етнографічній експедиції "Чумацькими шляхами" влітку 1992 року, яку очолював Василь Скуратівський. В цій експедиції мені випала щаслива нагода знімати два фі­льми про писанку: один — про "народжен­ня" писанки (в с. Криворівня на Івано-Франківщині), а другий — про "лікування" консервацію писанок (у Віженці на Буковині).

Від Івана Демчука, жителя села Криворівні я вперше почув переказ: "Старі лю­ди говорять: як в народі перестануть писан­ки писати і "гріти Діда"..., тоді і кінець світу настане". Справжнє значення цього перека­зу я зрозумів, коли познайомився з працею Володимира Гнатюка "Колядки і щедрівки" в якій він подає вислів, що побутував у гуцулів ще на початку нашого XX століття "Доки писанки пишуть, доки колядники хо­дять, доти Віра Руська буде в світі"^1.

Мене з того часу ніколи не полишало питання: що ж то за така "Віра Руська", яка може зникнути разом з писанками і коляд­ками, і яке місце в ній відігравали ці гарно розписані яйця?

Крім родових легенд українського наро­ду про появу людини на Землі, я почав зби­рати легенди про писанки і крашанки. Крім класифікації і технології виготовлення, ме­не цікавило також, і яке практичне викори­стання мала писанка, крашанка в релігій­ному, святковому і буденному житті україн­ців, а також — причини зникання цього ди­вовижного виду мистецтва і культури в на­шому народі, зокрема в Східних і Півден­них регіонах України

В релігійних традиціях багатьох народів, які те не стали в'язнями тоталітарних сві­тових релігій, знаходимо легенди про сотворення Землі і взагалі Всесвіту з Яйця². В нашому народі подібні легенди в чистому вигляді не збереглися, але відгомін таких легенд знаходимо в багатьох українських народних казках: "Казці про Яйце-райце", "Казці про Жар-Птицю", "Казці про Куроч­ку-Рябу" та інших. Яйце в цих казках виступає також предметом, в якому криються величезні отари і череди худоби, розкішні палаци з коштовного металу і каміння та багато інших багатств і чудес³..

25 легенд про писанку, зібрані мною з писемних джерел і записані в різних обла­стях (регіонах) України, відкрили чимало темних місць з історії писанки в Україні. Хоч ці легенди з'явилися в християнську добу (переваж­но 100-300 ро­ків тому), але й вони дали змогу просте­жити приблизний порядок їх появи і творе­ння. Деякі з них були ство­рені навіть в наш час...

Людей здав­на дивувало, як з яйця, що з виду схоже і подібне на звичайнісінький видовжений бі­лий чи плямистий камінь, з'являється життя...

Як Свята Земля пробуджується навесні і скидає з себе білу оболонку снігу, як Свята Вода прокидається, ламаючи тверду прозо­ро-білу кригу, так і курча вилуплюється з твердої білої оболонки яйця, пробиваючи його своїм ще слабеньким дзьобиком. По­мітили вони й те, що саме з курячого яйця народжуються майбутні провісники раніш­нього Сонця і Ранньої Зірниці. Півня в на­роді вважали символом Бога-Сонця: навіть в українській народній загадці — "Сидить півень на вербі, спустив коси до землі", від­гадка — Сонце з променями⁴. З яєць вилуп­лювалися птахи, споконвічні тотеми україн­ського народу і зв'язківці між Раєм, де спо­чивають Душі наших Предків, і Україною; вони кожної Весни приносили вісточку від Предків, а в дзьобах приносили душі дітей, які в цьому році повинні народитися. По кількості лелек в народі гадали про кількість майбутніх немовлят. Нині ми ба­чимо, у що виродилося це повір'я. Про ле­леку з немовлям у дзьобі говорять жартую­чи, бо розуміють цей образ буквально...

З яйця народжуються також господарі підземного царства — плазуни і змії, яких очолює Змія-Царівна в золотій короні. Ви­хід усіх жителів підземного царства на по­верхню землі був причиною святкування в українському народі в дохристиянські часи Благо­віщення — свята Матінки-Землі; саме з цього дня в народі починали обробляти Землю.

Вміст звичайного яйця нагадував будову Світу, яку в різних народах тлумачили по-різному: в одних випадках жовток яйця ро­зглядали як символ Сонця, білок — як сим­вол Води, шкаралупу — як Небесну Твердь; в інших варіантах космогонічних легенд, жовток був символом Землі, білок — символом Води, плівка — символом Хмар, а шкаралупа — символом Неба. Цікаве повір'я подає Ол. Афанасьєв: Орлине Яйце, падаючи в Море, розбивається: нижня час­тина шкаралупи стає Землею, верхня — Не­бом, білок — Сонцем, жовток — Місяцем, а що залишилося від Яйця. — Зірками⁵. Аналізуючи українські народні казки, Ми­кола Сумцов подає і місцеве повір'я про Яйце: "В казках образ Сонця — Жар-Птиця може одним своїм пером освітити величез­ний Сад. Із Саду її викрадають, але вона встигає знести Золоте Яйце, яке потім стає новим Джерелом Життя, світла і тепла"⁶.

Можна наводити й багато інших легенд про яйце, але незаперечним було те, шо са­ме з яйця народжувалися створіння, які мо­гли легко підніматися до Неба і Сонця і бу­ли посередниками між людьми і Богами,

Всі ці спостереження дали змогу Людині Природи помітити в цьому маленькому "ка­мінчикові" велику Божественну Таємницю, великий Божественний Закон. Люди не мо­гли певно знати, як творився Світ, але, зна­йомі з народженням птахів і особливо Пів­ня, здогадувалися про народження Землі і Неба (Сварги) з подібного, але Космічного Яйця — символу Бога. Про це свідчать і ле­генди інших народів...

Побожне ставлення до яйця, його ритуа­льне використання в українських народних святах і обрядах на початку Нового Літа і протягом всієї Весни, а також в родинних святах: родинах, весіллі і похоронах; в ліку­вальній і господарській магії українців, дає повне право твердити, що в українському народі з писанкою знайомі не одну тисячу років. І досі на території України знаходять керамічні (глиняні) яйця-брязкальця, які, ймовірно, використовувалися у весняних обрядах предками українців за декілька тисяч років до насадження християнства.

Не зважаючи на це, сьогодні й досі про­довжують думати, що писанки і крашанки це суто християнські явища; згадують про звичай "христосуватися" в день християнсь­кої Пасхи. Науковці часто запевняють, що писанка — це символ воскресіння Ісуса Христоса, а червона крашанка — символ пролитої крові "спасителя". Спостерігаємо, як червона крашанка з символу Сонця, в християнські часи перетворюється в символ крові розіп'ятого "Царя Юдейського" — Ісу­са Христоса. Багато хто вже не уявляє пи­санки без зображення християнського хрес­та з продовженою нижньою частиною — символу страти і розп'яття, і без сучасних написів "Христос воскрес" або "X. В". Нау­ковці не поспішають пояснити загалу те, що ні Христос, ні євреї, серед яких він був розіп'ятий, ніякої традиції розписувати пасхальні яйця не мали, тим більше такі, які б символізували розіп'ятого і оживленого Христоса.

З історії навернення українців-русичів у християнство знаємо, як християнські попи при допомозі місцевої державної влади ви­корінювали усі явища, прояви і символи мі­сцевої віри — Українського Язичництва або Руської Віри. Подібне вони робили майже з усіма язичницькими народами, де проходив вогнений меч християнства. Поширювачі християнської релігії найжорстокіше вини­щували ті явища культури, які не були опи­сані в текстах біблії, зокрема в євангеліях.

Жодного разу в Біблії не згадується про ритуальне використання ні крашанок, ні дряпанок, ні писанок, тому і не могли хриянські проповідники шанобливо стави­тися до цих святощів язичницького релігій­ного культу. А в нашому народі й досі збе­рігається з прадавніх віків вислів обережно­го ставлення до писанки: "носитися з чи­мось, як з писанкою". Колись писанки пи­сали цілу Весну, тепер — три дні перед Пасхою. В країнах і народах, окупованих хри­стиянством, звичай писати писанки завми­рає і лише в деяких митрополіях ще жевріє звичай дарувати розфарбовані в різні барви яйця, але вже без будь-якого значення. До­слідник писанкарства в с. Космач на Гуцульщині Д. Пожоджук вже на Міжнародному з'їзді писанкарів, в 1992 році повідомив, шо "б Космачі живе нині писанкарів мабуть бі­льше, ніж в багатьох областях України, разом взятих (...) Але тепер, на жаль, не кож­на писанкарка може розповісти, що означає бодай один із символів⁷".

І не дивно. Майже тисячу років тому замість місцевої легенди про народження Світу з Яйця, християнство принесло юдей­ську легенду про сотворешія Світу богом Яхве за шість днів. З поширенням цієї леге­нди, яка записана в біблії, легенди і міфи про яйце зникали і забувалися або захову­валися в українських народних казках.

Про негативне ставлення церковників до ритуального використання яєць дізнаємося з послання ідеолога місцевого християнства кінця XVI ст. Івана Вишенського. "Пироги і яйця надгробні всюди ліквідуйте..''⁸ — на­казує він у своєму листі до князя Констянтина Острозького в 1599 р, Таким чином українцям заборонялося нести на гробки (на Проводи) колачі, писанки і крашанки, які присвячувалися душам покійних Пред­ків, що відійшли у Світ Мав'я.

Микола Сумцов у своїй праці "Писанки" (1882 р.) подає таку легенду: "Жидівки, ба­жаючи схилити Пілата до підписання смер­тного вироку їсусу Христосу, дарували ді­тям Понтія Пілата крашені яйця (с. 10)". Подібною за своєю суттю є і друга легенда, записана Сумповим: Писанки пишуть на знак того, шо жиди мучили Ісуса Христоса, то все його тіло "пописали", тобто побили на­гайками" (с. Агапівка Куп'янського повіту)⁹.

Щоб викоріняти в українському народі звичай писати писанки, попи таrs легенди і поширювали в народі. Але цей звичай в на­роді тримався настільки сильно, шо церко­вникам не залишалося нічого іншого, як долучити писанки до християнської Пасхи, точніше, дозволили приносити їх до церкви для "кроплення" (освячення).

Якшо в кінці XVI ст. Іван Вишенський oе виступає проти ритуального використа­ння яєць, то вже в середині XVII століття француз Боплаy мав нагоду спостерігати, як на Пасху за дві години богослужби в ко­шики єпископа набирається 5 або 6 тисяч яєць: "Єпископ мав приємність цілувати найвродливіших жінок і дівчат, які є в церкві, А коли бачить обличчя, яке йому не подобається, простягає для поцілунку лише руку. Так, як я оце розповів, робив у Києві митрополит, що зветься Могила* який є главою всіх єпископів, так само робить і найбідніший парафіяльний священик"¹⁰. З цієї розповіді Боплана довідуємося, як хри­стиянські попи різних рангів пристосували цей язичницький звичай злюбного характе­ру до своїх аскетичних обрядів. Але це та­кож тривало недовго. Вже Микола Марке­вич в 1860 році в своїй праці "Обьічаи, по- верья... малороссиян" (К., 1991 р. — С. 75) шкодує за тим, що в українському народі "... з псуванням моралі те, що було невинне стає соромливіш... Тепер молоді парубки соромляться ставати в ігри з дівчатами, а дівчата соромляться їх приймати в своє коло. Скоро люди перестануть христосува­тися у Світлий Празник, — робить він вис­новок і завершує, — Не знаю, чи можна вважати це покращенням моралі?"¹¹.

Щодо легенд про писанки, які запису­валися в нашому народі, то показовим є дослідження етнографів і фольклористів, які повідомляють, шо "перекази про поход­ження писанок зустрічаються (в народі) ду­же рідко. Переважно селяни не дають пояс­нень цьому звичаю. Найкмітливіші з народу на такі запитання відповідали одне й те ж: "Так здавна ведеться'' або "Так уже повелося від початку світу"¹².

Майже в усіх християнізованих легендах тої пори про писанку вже введена "тема жидів"; складається враження, що це жиди викохали цей зdичай розписувати і розкрашувати яйця і через християнство навчили всі інші народи. В цих легендах писанки пише, на зразок українських матерів, і мати Ісуса Марія, в інших — вони з'являються без будь-якої традиції або в руках Марії Магдалини, або в пеленах у жидів замість каміння, або перетворюються з каміння і грудок землі, "якими жиди кидали в Ісуса і Петра"¹³, або в кошику у співчутливого єв­рея-селянина замість звичайних яєць за те, що він допоміг Ісусу Христосу донести "хреста" на Голгофу для розіп'яття¹⁴... Є ле­генди, В яких сам Ісус роздає писанки або жидівці¹⁵ або римлянам, що вартували його гробницю¹⁶. Найголовніше, що єднає усі ці легенди, це — походження з Ізраїля і симво­лічна прив'язка до покарання Ісуса Христоса...

Показовою в цьому плані є легенда, яку подає Степан Килимник в "Українському році...": "Пречиста Діва писала писанки цілу ніч без місяця і без свічки, і рано несла до Пилата, щоб викупити (?) Ісуса Христоса. Але по дорозі дізналася, що Ісус вже вби­тий та й упала, а писанки розкотилися по всьому світу¹⁷".

З одного боку церква робила спроби привласнити собі звичай писати писанки, а з іншого — всіляко продовжували боротися з обрядовим, ритуальним використанням писанок і крашанок в українському народі. Олександр Афанасьєв повідомляє, що "мо­настирські накази XVII століття забороняли селянам битися яйцями, що свідчить про те, що церковники вбачали тоді в цьому дії, огидні (християнській) вірі¹⁸"

Нині для народу продовжують витворю­вати все новіі й нові христянські легенди, ускладнюючи колишні, довівши їх до абсу­рду. Ось, як в одному з варіантів поперед­ньої легенди звичайні яйця стають писанка­ми, а потім писанки стають дряпанками. На Міжнародному з'їзді писанкарів одна з доповідачок виголосила таку легенду: "Коли було схоплено Ісуса, Марія прийшла до Понтія Пілата з проханням віддати їй сина. За звичаєм (?), за це вона принесла у фар­тушку дари 12 яєць, тобто те, що у неї було. Пілат вагався, він боявся юдеїв. Нарешті він відповів: "Ні, я не віддам його тобі". З розпачу у Марії опустилися руки і писанки покотитися (?) по бруківці. Від цього на них з'явилися подряпини..." Свою розповідь ця дослідніщя завершила словами: "Велико­дні яйця символізують, перш за все, вос­кресіння Ісуса, але їх апотропеїчна роль зберігалась з часів язичництва¹⁹".

Невже сьогодні, коли вже вчені всіх кра­їн довели язичницьке походження писанок і крашанок, й досі не припинилися ідеоло­гічні змагання навколо питання: що нас­правді символізує писанка?

Якби писанка сама могла розповісти про свою долю, то ми почули б набагато жахли­віші пригоди з її життя.

Якщо українець-язичник прикрашав тло яйця символами Сонця, Місяця, Зірок, кві­тів і зілля священних птахів і тварин, сим­волами Землі і Води, безкінечниками і Сваргами, то вже українці -християни вперше нанесли на неї образи юдейської міфології, зокрема закривавлене розп'яття "великого мученика"; споруди христянськіх культів — церкви почали заступати зображення Дере­ва Життя. Мимоволі згадуються слова Ф. Нітше, написані в 1888 року в "Антихристі": "Християнська церква нічого не залишила незайманим, до чого б не доторкнулася — все зіпсувала"²⁰. Навіть коммуністи почали зображати на писанках портрети вождів більшо­вицької революції: Леніна, Маркса, Сталіна і п'ятикутні зірки...

З того часу, коли писанка втратила своє сакральне значення, люди перетворили писанкарство у звичайнісіньке ремесло і поча­ли зображати на яйцях все, що спадало їм на думку. Природні барвники були замінені штучними, хімічними. Якщо традиційні пи­санки мали обмежену кількість барв, чітко визначене призначення: на врожай, на плодючість, на дощ, на кохання, на лікування, на подарунок, на захист від усього лихого і шкідливого; писанки були символічними молитвами, замовляннями і образами, то сучасні писанки починають нагадувати кар­тини: кількість барвників необмежена і ду­же часто мотиви різних за змістом традиці­йних писанок зведені вже в одну. Найголо­вніше правило, яким сьогодні керуються писанкарі — вразити глядачів неповторніс­тю і неподібністю вигаданих візерунків і ор­наментів; на писанках стало вже нормою малювати портрети, пейзажі і, навіть, дета­льні картини з народного чи церковного життя та побуту.

Нині науковці роблять спроби виробити універсальну класифікацію писанок, але продовжують з'являтися все нові й нові, не­відомі в минулому технології і способи виготовлння писанок. Створені зображення на писанках вже давно вийшли за межі традиційних малюнків. Сьогодні писанкарі ви­користовують для писання писанок яйця майже всіх птахів і навіть страусині; почали вже розписувати яйця зміїні і крокодилячі. Хіба що яйця динозаврів ще не розписува­ли майстри писанкарства. Візерунки на шкаралупу накладають не тільки воском і фарбами, а й бісером і, навіть, кольоровими нитками (витвір 90-х років XX ст.)... Поня­ття писанки вийшло вже за межі звичайної шкаралупи. Зображення яйця роблять з ке­раміки, фарфору, скла, кольорових і доро­гоцінних металів і каменів, дерева і воску...

Цікаво, які ще новинки з'являться в писанкарстві? Якщо в минулому писанки роз­писували віщі люди, переважно жінки, то з поширенням християнства, хто тільки не займався цим ремеслом.

В наш час почав поширюватися спосіб розписувати писанки на видутому яйці. Спочатку вони з'явилися на виставках, по­тім на полицях крамниць, а тепер вже роз­даровуються "на щастя, на здоров'я"...

Де і коли вперше видули яйце для писа­нки? В природі відомо, що деякі види зміїв висмоктують вміст пташиних яєць, проко­ловши в них непомітні дірочки, В людсько­му суспільстві звичай видувати яйця з'яви­вся в християнських монастирях, де їх роз­писували порожніми для зберігання і про­дажу або, замість природнього вмісту, поча­ли вливати розтоплений віск. Нині цей зви­чай вийшов за межі монастирських мурів. Недавно мені доводилося чути, що в поро­жню писанку вже дехто вливає розплавле­ний свинець...

Чи можливе було таке святотатство в язичницькі часи, коли саме за природній вміст людина шанувала яйце як символ від­родженого життя, символ Багатства, символ Бога. Саме повним яйцем (а колись і писа­нкою) українські знахаюі "викачували" хвороби, освячували зерно для посіву; "би­лися" крашанками на Великдень, та інші весняні свята. Писанки обносили, як обе­ріг, навколо хати, поля, череди домашніх тварин, навколо полонин та пасовищ; підк­ладали під стріху хати від пожежі, до вули­ка, де знаходилася матка, до місця, де тели­лася корова чи вівця. На писанках гадали на врожай, на здоров'я, на кохання; ними ворожили і причаровували... А шо зараз ни­ми роблять?

Колись в нашому народі добре знали, а гуцули пам'ятають і досі, що подарувати ко­мусь порожню писанку означало: жінці на безпліддя, господарю на злидні й порожне­чу в господарстві, маленькій дитині на при­пинення росту і розумового розвитку, а хворій людині — на смерть. Якщо колись з недобрими намірами зловмисник підкидав порожні яйця, то тепер люди, переважно від невігластва, дарують своїм друзям, а ще краще, купують для себе і своєї сім'ї за власні гроші гарненькі символи безпліддя і злиднів. Якщо колись видування яйця-писанки вважалося гріхом перед Богом і лю­дьми, то тепер це стає нормою писанкарства в Україні і в світі. Але, чи можна такий стан речей вважати розвитком писанкарства?

¹ Гнацюк В. Коладки і щедрівки. - Т1. - Львів, 1914. - 270с.

² Мифц народов мира. Эциклопедия. — Т. 2. — М., 1992 - С. 681.

³ Дунаевська Д.Ф. Українська народна казка. — К, 1987. - 127 с.

⁴ Сумцов Н. Писанки. — Харьков, 1892. — С. 44; Укра­їнські приказки, прислів'я і такс інше Уклав М. Номис. - К., 1993. - С 635-663,

⁵ Афанасьсв А. Поэтические воззрения славян на при­роду? В трех томах. — Т. І. - М., 1994. - С. 535-536

⁶ Сумцов, названа праця. — С. 5.

⁷ Матеріали науково-практичної конференції "Писанка — символ України" з міжнародного з'їзду писанкарsd 2-7 вересня 1992 року, - К., 1993. - С.79.

⁸ вишенський І. Вибрані твори. — К., 1972. — С. 52.

⁹ Сумцов, названа праця. — С. 9-10.

¹⁰ Боплан Г- Л, Опис України. - К., 1990. - С, 81.

¹¹ Маркевич Н. Обычаи, поверья... малороссиян. — К., 1991. - С. 75.

¹² Килимник С. Український Рік у народних звичаях ы історичному освітленні. — Т. 3. — Вінніпег, Торонто, 1962. ~ С. 205-206; Сумцов, названа праця, — С. 10-11.

¹³ Воропай О. Звичаї нашого нараду. — Т. 1. — К.,1991. - С. 383-384

¹⁴ Воропай, названа праця. — С. 383.

¹⁵ Килимник, названа праця. — С. 207.

¹⁶ Воропай, назнана нраця, — С. 382-383.

¹⁷ Сумцов, названа праця. — С 9; Килимник, названа праця. — С. 206.

¹⁸  Афанасьсв, названа праця. — С. 537.

¹⁹  Матеріали. — С. 25.

²⁰ Ніцше Ф. Антихрист // Сварог. - Вип 2. - К., 1995. - С 15.