ІСТОРІЯ Чому “совок” так боявся показувати україномовну версію “За двома зайцями”?

Якщо дивитися цей фільм українською, то всі нормальні, позитивні персонажі (мешканці київського Подолу) нормально україномовні.

І на цьому тлі лише смішні пародійно-негативні, недолугі у своїх спробах зросійщення, Проня, Голохвастов і Сєркови, виділяються серед решти українців своїм  суржиком (зіпсутою українською мовою).

В свої 20 з невеликим років, вже маючи диплом кінотехніка, я рік пропрацював у звукоцеху кіностудії ім. Довженка. Це було ще в СРСР, за Брежнєва.Тоді ще не було побутових відеомагнітофонів і тому, коли хтось з режисерів хотів подивитися свій старий фільм, то робилося це так.

Він приходив до монтажного цеху, домовлявся з якоюсь з монтажниць, щоби та наступного дня, ніби-то для потреб фільму котрий вона монтувала, замовила 2 години проекції (наприклад, у одному з двох маленьких кінозалів на БАМі – на 3 і 4-му поверхах монтажного цеху).

З сейфу кіностудії (так називається склад, де зберігаються копії всіх фільмів що знімала кіностудія) приносили ЯУФ-и з кінострічкою потрібного фільму, і у “кінозалі” (фактичто розімром з велику кімнату) дивилися кіно.

Раз, прийшов на кіностудію, тоді вже пенсіонер, режисер Іванов. Сказав, що хоче подивитися своє кіно. Це було десь за рік до його смерті. Так вийшло, що на той час, я, хоча вже до того багато чув про це кіно, але сам його ще так і не бачив ні разу (чому саме – тут несуттєво). Тож, домовившись з хлопцями, що ці дві години мене ніхто шукати не буде, а як що, то для начальства вони щось вигадають і відразу мене покличуть, я підійшов до Іванова і напросився подивитися це кіно разом з ним.

Отож, сіли ми поряд, і дивилися цей фільм лише удвох. Іванов коментував і розповідав. Як він старався змонтувати так, щоб і звук з’єднував кадри під час монтажного переходу (коли дзеленчання металевих ланцюгів перетікало в удари Голохвастова, коли каркання круків продовжується дзвонами Андріївської церкви).

Як він шкодував, що в російській озвучці у багатьох епізодах повністю знищено гру слів на кшталт протиставлення українського “у мене приємний день” російському канцеляризму “у мєня пріёмный дєнь”.

Як радянська редактура відрізала вже знятий ним кінець фільму: Сьогоднішні фінальні кадри, коли побиті Голохвастов з компанією падають на бруківку і потім, йдучи від камери з піснею виходять з кадру, насправді мали бути не останніми. Вони мали продовжуватися тим, що камера піднімалася і глядач бачив, що Голохвастов і решта потрапляють у сучасний, вже радянській Київ і починають залицятися до вже радянських дівчат.

Як за це начальство режисера зненавиділо, заявивши, що в Радянському Союзі таких як Голохвастов бути не може, бо то “пєрєжиток капіталізму” і побачивши в фільмі натяки на себе, тому що багато з них впізнали у тих, кому #поруськикакосьльогше пародію на себе .

Про те, що перший (оригінальний варіант) фільму “За двома зайцями” насправді було знято українською мовою. Надрукували невелику кількість копій, бо планували показувати тільки в Україні. А вже потім, коли раптом народ масово повалив на те кіно, була зроблена додаткова озвучка ще й російською мовою. В СРСР влада думала, що знищила всі копії українською (тоді в Київі знищили не тільки українську версію, але і кольорову копію і на студії Довженка була тільки чорно-біла, а кольорова була лише в Москві – на телебаченні і в Госфільмофонді в Білих Стовпах).

Але не так давно, на складі Маріупольської бази кінопрокату, випадково знайшли одну україномовну копію (вже пошарпану, “третьої категорії”). Віктор Іванов цього не дочекався. Відреставрували, пару разів показали по ТБ, вона є на ютубі, але чомусь на телеканалах і досі крутять лише російськомовну копію цього фільму. У чому різниця, запитаєте?

Язьікнєімєєтзначєнія? У цьому конкретному випадку, якраз мова має принципове значення для сприйняття цього фільму таким, як його задумано авторами, а не таким, яким його простою заміною мови на язьік спотворила, виконуючи і перевиконуючи настанови Москви з подальшої русифікації України за принципом – “Коли у Москві стрижуть нігті, у Києві рублять пальці”, радянська цензура.

У результаті маємо: Коли цей фільм дивляться російською, то глядач сприймає його так: – всі нормальні, позитивні персонажі (мешканці київського Подолу) російськомовні, розмовляють нормальною російською, і на іх тлі, тільки смішні негативні дурнуваті персонажі – Проня і Голохвастов і Сєркови розмовляють хохлоподобним суржиком (іспорчєнньім русскім язьіком) і цим ілюструють собою деградацію нормального пріродного русского кієвляніна у бік українства.

Якщо дивитися цей фільм українською, то картина діаметрально інша: – всі нормальні, позитивні персонажі (мешканці київського Подолу) нормально україномовні, і на цьому тлі, лише смішні пародійно-негативні, недолугі у своїх спробах зросійщення, Проня, Голохвастов і Сєркови, виділяються серед решти українців своїм   суржиком (зіпсутою українською мовою) . Російською цей фільм напевно вже всі бачили.

Мільйони шанувальників цієї картини звикли до реплік і діалогів героїв Олега Борисова, Маргарити Криніциної, Нонни Копержинської російською мовою, хоча спочатку режисер Віктор Іванов знімав фільм українською. Але ця картина одержала за часів СРСР «другу категорію» і планувалася до показу на території тільки Української РСР. Згодом, коли фільм став надпопулярним, він був частково переозвучений цими ж акторами російською мовою і тут же представлений у всесоюзний прокат. Відтоді картина демонструється тільки в останній – російськомовній – версії.