Історичний праобраз Змія Горинича

Кожен міфологічний образ складний, містить у собі відгомін розмаїтих епох та уявлень. Не зазіхаючи на всебічність дослідження легенд про Змія Горинича, спробуємо пошукати історичну реальність, приховану за цим персонажем.

Змій з епічним ім’ям Горинич (Горинчич, Горюнич) отримав таку назву через гори, в яких жив (або приходив звідти в Україну). Це дає перший  ключик для розвідки. Для пошуку інших підказок пригадаємо данні про Змія, що віддзеркалені в українському фольклорі.

Билинний Змій

Дійсно, Змій пов'язаний з горами: Бориня б’ється з ним на Золотій горі (билина «Бориня-змієборець»), печери Змія знаходяться на Сорочинській горі (билина «Добриня і змії»).

Змій викрадає жінок, або забирає їх у вигляді данини. Цей сюжет зустрічається майже в усіх казках та билинах про змієборців: «Кирило Кожум'яка», «Котигорошко», «Добриня і змії».

Зрештою знаходиться богатир, котрий перемагає Змія та звільняє полонених. Змієборство притаманне усім казкам про Змія.

Пошук історичного праобразу Змія Горинича варто почати з гір. В Україні, та поруч з нею, існує всього дві гірські системи: Карпати та Кримські гори. Донецький кряж до уваги не  беремо, бо це фактично степ з висотами метрів по 200 – 300, та численними байраками та ярами.

Кримські гори

Вони начебто підходять під опис: там жили кримські татари, які в часи козацтва, інколи накочували в Україну за ясиром (бранцями, з яких робили невільників). Але український фольклор ніколи не ототожнював татар зі Змієм. До того ж ніхто і ніколи не вважав кримців гірським народом, або таким, що живе за горами. Вони степовики.  На додачу українські билини та казки про змієборців оповідають про дещо інші часи – княжу добу української історії.

Карпати

Тут живуть народи з якими українці воювали, і не тільки за часів княжої Русі-України. Це поляки, угорці, румуни (волохи), словаки. Але ці народи ніколи не стягали з України данину невільниками, і не влаштовували походів задля полювання на людей. Так що Змій Горинич звичайнісінька вигадка?

Мабуть ні, бо існував один такий народ, якому вдалося поневолити всіх слов'ян, зробити своїм осереддям долину Панонії (для України – це за горами). Жив цей народ в часи формування української князівської держави. До того ж літописи запам'ятали їх як жорстоких визискувачів над українським жіноцтвом.

Обри

«Повість временних літ» повідомляє про них наступне. 

«У ті самі часи існували й обри, що воювали проти цесаря Іраклія і мало його не схопили. Ці ж обри воювали проти слов'ян і примучили дулібів, що були слов'янами, і насильство вони чинили жінкам дулібським: якщо поїхати було обринові, не давав він запрягати ні коня, ні вола, а велів упрягти три, або чотири, або п’ять жінок у телігу і повезти обрина – і так мучили вони дулібів. Були ж обри тілом великі, а умом горді, і потребив їх Бог, і померли вони всі, і не зостався ані один обрин. І єсть приказка в Русі й до сьогодні: «Погинули вони, як обри», – бо нема їхнього ні племені, ні потомства».

Вважається, що обрами, давні українці називали аварів – спілку племен, чолі яких були можливо тюрки, можливо монголи, або навіть маньчжури. Сучасні археологи відзначають – люди в похованнях, що належали аварській еліті, мають виразні монголоїдні риси. Назву авари дослідники виводять з тюркського «avara» – «нероба, гультяй, волоцюга, зайда, заброда, задирака».  

Авари

Франкський хроніст 7 століття Фредегар, теж згадує про події, дуже схожі зі згаданим уривком «Повісті временних літ». У розділі V.48 «Хроніки» Фредегара читаємо:  «Слов'яни вже почали повставати проти аварів, яких звали гунами, та царя їх кагана. Віниди вже давно були «бефульками» гунів, бо коли гуни йшли в похід проти якогось народу, гуни зібравши своє військо, стояли перед табором, віниди ж билися. Якщо вони були в змозі перемогти, тоді гуни підходили, аби захопити здобич. Якщо ж вінидів перемагали, то підтримані гунами, вони знов набували сил. «Бефульками» їх звали гуни тому, що вони йшли попереду гунів, утворюючи в битві подвійну бойову лаву. Гуни щороку приходили зимувати до слов'ян, брали їх жінок та дочок їх до себе на ложе; понад ці визиски слов’яни платили гунам данину. Сини гунів, народжені від дружин та дочок вінидів, не витримали, зрештою злостивості та визиску та відкинувши панування гунів, як я згадував вище,почали повставати».   

Авари під проводом кагана Баяна 561 року почали запеклі війни зі слов'янськими племенами  антів. Протистояння тривало років 40, і завершилося знищенням антів. Принаймні після 602 року зникають будь-які згадки про антів в історичних джерелах. В 570 році авари розпочали війну з Візантією, щоправда імператором (цесарем) там тоді був не згадуваний у «Повісті...» Іраклій (він воював з ними в 619 та 626 роках). У 573 році Візантія погодилася сплачувати аварам данину. 578 року авари з Баяном на чолі розбивають військо слов'ян. Починається слов'янська неволя згадана Фредегаром та «Повістю временних літ», що тривала до 623 року.

Авари оселяються в Панонії (сучасна Угорщина), тобто за Карпатами, відносно України. Їх панування запам'яталося жорстким поводженням зі слов'янським жіноцтвом. Цікава деталь – у билині «Добриня і змії» «Зміїще Горинище» має три голови та 12 хоботів. Аварські чоловіки мали довге волосся, яке заплітали в кіски, які завдяки поетичній метафорі могли обернутися на «хоботи». 

І ось в 623 році з’являється богатир «змієборець» – князь Само. Під його проводом західні слов'яни (венеди) позбавляються від аварського ярма. Практично тоді ж (626 року) імператор Іраклій завдає нищівної поразки аварам під Константинополем. У 640 році хорвати остаточно вигнали аварів з Далмації (Балкани). Панування авар над слов'янами добігло кінця.

Підсумовуючи, варто відзначити. що образ Змія, як і його двійника Кощія, походить ще з часів індоєвропейської спільноти. Міфи про змієборців існують у всіх народів, що належать до індоєвропейської мовної сім'ї. Та не всі вони оповідають про данину, що виплачували жінками, або пов'язують Змія з горами. Можливо саме згадка про аварське панування надало українським легендам такі цікаві деталі.

Література

1. Українські билини: Історико-літературне видання східнослов'янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К.: Веселка, 2003.
2. Повість врем’яних літ: Літопис (За Іпатським списком). / Пер. Яременка. – К.: Рад. письменник, 1990.