Календар в історії народу

Досі питання про основи давньоукраїнського календаря залишається недослідженим і через відсутність достатньої кількості відомостей про нього, і через від­сутність професійних служителів культу Да­вньої Віри Українців, які були носіями цих знань і контролювали чітке його дотриман­ня.

Після насильного навернення русичів у християнство, поступово винищувалися во­лхви, а релігійний календар українців-русичів підмінювався юліанським календарем, який служителі християнського культу в Римській імперії пристосували до своїх релігійних потреб.

Ніхто з дослідників календаря і хроноло­гів не повідомляє у своїх працях про те, ко­ли в Русі вперше почали користуватися юліанським календарем. Відомий дослідник календаря Климишин зазначає: "Коли і як в Київській Русі почали використовувати юліанський календар і як відбувалося "пере­несення" на його місяці давніх народних назв місяців, які належали до місячно-со­нячного календаря, залишається недослідженим", хоч і робить припущення, що "юлі­анський календар був відомий в Русі задов­го до прийняття християнства". Гадаю, що волхвам, аналогічно, міг бути відомий і ка­лендар юдеїв, і календар персів і багато ін­ших календарів. І, навіть, якщо ці календарі й були кращими від місцевого язичницько­го календаря, то це ще не означає, що ни­ми починали користуватися, відкинувши давню релігійну традицію. Нині прикладом такої безкомпромісності може служити впе­рте неприйняття ортодоксальними христи­янськими церквами реформованого юліаського календаря, який нині відомий усьо­му світові як григоріанський календар. І це незважаючи на те, що григоріанський кале­ндар набагато точніший від юліанського. Юліанський календар за 128 років дає похибку, яка рівна 1 добі, а в григоріанському календарі одна доба набігає за 3280 років. Причини такої впертості і безкомпромісності спробуємо розглянути далі.

Цікавим прикладом неприйняття іншої календарної системи, яка повинна була зруйнувати традиційні календарі усіх релігій, може служити полія, описана Галиною Лозко. У 1923 г. для спрощення календаря був створений Міжнародний комітет при Лізі Націй, куди надійшло близько 200 різних проектів. Один із них пропонував ділити рік на 4 квартали по 91 дню (всього 364 дні), а день без числа вважати днем Нового року. У високосному ж році додавати ще один день без числа як свято Миру. В такому календарі мали б збігатися дні тижня з днями місяця кожного року. Але цей проект був заперечений Сполученими Штатами Америки з релігійних міркувань, бо пере­сування неділі не збігалося б зі святом Пасхи. Такий універсальний календар не пі­дійшов з "релігійних міркувань" ні христи­янам, які відзначають Пасху і вихідний день в неділю, ні юдеям, які відпочивають у суботу, ні мусульманам, у яких вихідний день — п'ятниця.

Усі ці аргументи були наведені для того, щоб спростувати гіпотезу про те, що юліанським календарем користувалися на Русі ще до насадження християнства, тим біль­ше що християнська Римська імперія і Ві­зантія дуже вороже були настроєні проти язичницької Русі, а в Русі будь-яке запозичення у ворога сприймалося як рабська за­лежність від нього.

"... Перервана нитка часу — це трагедія для прибічників будь-якої релігії" — зазна­чив Сергій Кулжов, тому варто було б розглянути чи вдалося чужорідному християнс­тву остаточно перегризти українську нитку часу і, що залишилося сьогодні від давнього українського літочислення.

"Ми майже нічого не знаємо про те, як саме визначався час в Русі до прийняття християнства, — пише А. Зелінський. Існує гіпотеза, що спочатку використовувався місячний календар, а пізніше сонячно-місячний із використанням 19-річного циклу. Ясно лише одне: із насадженням християн­ства в Русь прийшов юліанський календар з візантійською пасхалією, яка мала тоді уні­версальне значення для всього християнсь­кого світу".

В результаті ретельного аналізу літописів виявилося, що Новий рік (Новоліття) починався в Русі з появи нового Місяця в перші весняні дні, найближчі до весняного рівно­дення, коли сніг сходив з полів і вся При­рода прокидалася від довгого зимового сну. Попередній рік міг мати 12 місяців, а нас­тупний — 13 місяців. Тому, після введення юліанського календаря, початок Нового літа в Русі не збігався з одним і тим же чи­слом, а пересувався по числах березня, припадаючи в деякі роки навіть на лютий або на квітень. Наприклад, в 1-му Новгородському літописі читаємо: "В літо 6645, яке настало 7 березня..." В 1139 році новий мі­сяць з'явився 5 березня і лише після цього почався новий рік, чергове "літо 6647". Ра­зом з християнством з Візантії в Русь прий­шов і вересневий стиль, хоча, за звичаєм, початок року відзначали також і в березні до горезвісного 1492 року (7000 років "від сотворення світу").

Неспромігшись викорінити народну релігійну традицію русичів відзначати початок Нового літа на початку весни, церковники прив'язали його до 1 березня (незалежно від появи Молодика), пояснивши його від­значення подією з юдо-християнської мі­фології — "сотворення Адама". Дині вже календар ортодоксальної християнської це­ркви не має свята 1 (14) березня і відзначає його, як день поминання мучеників.

До X ст. н. е. Західна Європа практично перейшла на нове літочислення від "різдва Христоса", і в кінці X ст., як тільки виповнилося 1000 років нової ери, "в чеканні страшного суда, багато літописців переста­ли вести хроніки, а люди з міст тікали в лі­си і печери або, навпаки, займалися розпу­стою і поширювали єресі". То в одному, то в іншому місті Західної Європи з'являлися "Христоси". І це відбувалося в Європі, яка лише встигла призвичаїтися до нового для неї літочислення — "від різдва Христоса".

Через п'ять століть подібне повторилося в Русі і в Московії. Ось як про це повідом­ляє М. Карамзін: "Крім зовнішніх небезпек і ворогів, молодий Іван III повинен був у своїй державі подолати і загальний сумний стан, якесь розслаблення душевних сил. За­кінчувалася сьома тисяча років від "сотворення світу" за грецькими хронографами: повір'я з кінцем 7 тисяч років чекало і кін­ця світу. Затемнення жахали простих людей сильніше, ніж будь-коли. Було зафіксоване справжнє стихійне лихо: від сильного холо­ду і морозів загинув хліб на полях; два роки підряд випадав у травні великий сніг. Якщо вірити підрахункам одного з літописців, за два роки в Новгородських і Псковських володіннях від чуми померло 250652 людей; в одному лише Новгороді 48402, а в монасти­рях близько 8000. В Москві, та в інших міс­тах, в селах на дорогах також гинуло безліч люду від цієї хвороби. Крім цього, за свідченням літописців, були страшні знамення: сильна буря зламала хрест Софіївської церкви в Новгороді... Люди тихі і смиренні тремтіли з переляку і молилися богу: інші насміхалися з них і удаваних чудес".

Ці настрої частково передалися Заходу. "Меч господній скоро пройде по землі" — проголошував Савонарола в Італії в кінні XV століття. Але з особливою силою ці настрої проявилися на Русі. Слід згадати і при­чини, які викликали до життя ці настрої.

Майже на весь ортодоксальний Схід поширилося повір'я, що світу призначено іс­нувати 7000 років. Згідно з цією концепцією, конкретний земний час існування світу є ніби відображенням символічного часу "шести днів творення", враховуючи і сьо­мий день, коли (за Торою і Біблією) Єгова — бог євреїв "спочив у день сьомий від усіх своїх справ" (і М.2,2). А, оскільки "у Єгови один день, як тисяча, і тисяча років, як один" (2 Петра.3,8), "Бо перед очима твоїми тисяча років, як день вчорашній..." (Пс. 89,5), то символічна сідьмиця, пов'язана із "творенням світу", перетворювалася в сім тисячоліть його існування.

Для християн східного обряду, особливо у Візантії і в Русі, сьома тисяча років від "сотворення світу" закінчувалася в 1492 році н. е. Кінець її був неспокійний: в 1453 (6961) році турки захопили столицю східно­го християнства — Константинополь. Християнські проповідники порівнювали турків з "військом Сатаїш", яке переможе христи­ян перед страшним судом — "другим пришестям Христоса" (за Об'явленням Івана Богослова, 13,7). Недавнє падіння Константинополя ще більше посилювало в Русі тя­жкі передчуття. Необхідно відзначити, що в деяких прошарках руського люду того часу тіней і сумних передбачень виникають рухи християн, які вражають своєю відчуженістю від всього мирського: вони залишали своє майно і рідних своїх, як це радив Ісус:

"І кожен, хто за ймення Моє кине дім, чи братів, чи сестер, або батька, чи матір, чи дітей, чи землі, — той багатократно одержить і успадкує вічне життя". (Мат­вія, 19,29; Луки, 18,29-30). Ставши жебрака­ми, вони масово йшли в монастирі "спаса­тися"... Про один з таких рухів — рух "нестяжателів", очолений Нілом Сорським, зга­дує у своїй статті А. Зелинський. Але знала ця земля не одного лише Сорського. Викликав до життя таких "сорських" в кінці сьомого тисячоліття такий вислів Ісуса Христоса: "І вблагаю Я Отця, — і Втішителя іншого дасть вам, щоб із вами повік (до кінця світу) перебував..." (Івана,14,16).

Чекання "кінця світу" відобразилося і в списках пасхалій. Зокрема, хоч в 1408 (6916) році закінчився 532-літній круг пасхальних таблиць, але ні в Греції, ні в Русі ніхто не наважувався розписати таблиці дат пасхи на нове 532-ліття, а обмежувалися лише короткими списками на 84 роки (до 1492 року). Ніхто не наважувався "перейти" за сьому тисячу років! На останньому листку однієї з таких пасхальних таблиць була зроблена та­ка приписка: "Тут страх, тут скорбота, тут біда велика в розп'ятті Христовому цей круг є, і це кінець літам настав, в які чекаємо всесвітнє твоє пришестя, владико!"

Фатальний 7000 рік "від сотворення сві­ту" наближався. Спочатку настало 1 вересня (церковний Новий рік) 1491 року, потім 1 березня (народний Новий рік) 1492 року, тоді знову 1 вересня 1492 р. (1701 рік). "Набожні заспокоїлися, побачивши, що земля стоїть і небо не гойдається із закінченням сьомої тисячі років". Світ продовжував своє існування, а тому треба було продов­жувати і пасхалію. Про це потурбувався Перший церковний Собор, скликаний в Москві в січні 1492 року спеціально для укладення церковної пасхалії на восьме тисячоліття. Характерно, що укладач розісла­ної по всій Русі нової пасхалії Геннадій Нов­городський в передмові підкреслює, що лю­дина не може знати, коли буде "кінець сві­ту": "Ми написали це для простих людей, які думають про кінець цього світу; лякати­ся його не потрібно, а треба чекати прише­стя Христоса в будь-який час, тому, що во­но нікому не відоме, як це встановлено"'.

Як бачимо, два "кінця світу" не витвере­зили християнських пасторів, які заклали ще одну "вибухівку", але вже заповільненої дії у свідомость наступних поколінь христи­ян — "треба чекати пришестя Христоса в будь-який час". У християнській і комуніс­тичній літературі можна знайти перелік дат і років, в які християнська церква чекала наступних "закінчень світу", але хотілося б нагадати про недавній кінець, оголошений новітнім "христосом" у жіночій спідниці — Марією Деві Христос в листопаді 1993 року; чомусь "кінець світу" повинен був розпоча­тися з Києва.

Нова ідея — жінка-"христос", але карти старі, євангельські, які протягом майже двохтисячолітньої історії приголомшували мільйони новонавернених християн у різ­них країнах і в різних народах, роблячи хворою свідомість все нових і нових поко­лінь прихільників віри в Христоса — "майбутнього руйнівника Світу".

Якщо в першій дії спектаклю на стіні висить рушниця, то в останньому акті вона обов'язково повинна вистрелити. Про це знають усі режисери. Чому не хочуть зрозуміти усі мислячі люди, що репліки христия­нського "бога" Ісуса Христоса: "Я не кину вас сиротами, — Я прибуду до вас" (Івана, 14,18) — завжди будуть провокувати "прихо­ди" різних "втішителів" і "христосів"? Відо­мо, що такі провокації можливі лише в супільствах, де нахабно проповідується Біблія чи Євангелії, Головне внести бацилу в організм здорового суспільства, а "христосів" довго чекати не доведеться. Немає жодної країни чи народу, в якому після ознайомлення з юдо-християнськими легендами і міфами, не з'являлись би "пророки" і "христоси". А коли ці юдо-християнські ідеї: спасіння, страшного суду, кінця світу і останнього пришестя Месії (Христоса) стають в народі хронічною хворобою, то "христоси" не переведуться ніколи. Про це повідомляє і передбачливіш Єванреліст - устами Ісуса Христоса, коли учні запитали його про ознаки кінця світу і його приходу:

“Проповідана буде ця Євангелія по ціло­му світу, на свідоцтво усім народам. І тоді прийде кінець (світу). Постане багато фальшивих пророків, — і зведуть багатьох". (Ма­твія, 24:14,11,5); "Бо постануть Христоси не­правдиві і неправдиві пророки..." (Матвія, 24,24); "Стережіться, щоб вас ніхто не звів. Бо багато-хто прийде в Моє Ім'я, кажучи: "Це я!", і "час наблизився". Та за ними не йдіть!" (Луки,21,8). Як бачимо, в одній "нау­ці" і медівник і нагайка. Але такі пророку­вання не зменшили кількості пророків-месіонерів і не відбили маніакального бажан­ня у духовно хворих осіб побути "христосами" чи апостолами.

Завершується друге тисячоліття "від різ­два Христоса" і знову відкриваються старі рани тисячолітньої і, навіть, двохтисячоліт­ньої давності, бо вже толі в Ізраїлі Ісус говорив своїм учням-апостолам: 'На путь до язичників (неєвреїв, гоїв) не ходіть,., але йдіть радніш до овечок загинулих дому Ізраїлевого. А ходячи, проповідуйте, що наблизилося Царство Небесне (Мат­вія, 10,5-7) або "Новий Єрусалим, що зійде з неба" (Об.,21,2). "Поправді кажу вам, — не встигнете обійти міст Ізраїлевих, як прийде Син Людський". (Матвія,10,23).

Як бачимо, ця ідея з "месією" в основі дві тисячі років тому стосувалася лише Із раїля і його "загинулих овечок-юдеїв: "Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого" (Матвія, 15,24; Марка,7,24-29)

Отже, якщо дві тисячі років тому велика кількість "месій" порушувала лише спокій юдеїв в Ізраїлі, то вже через тисячу років нові "христоси" порушували громадський порядок у Західній Європі, а ще через 500 років — на руських землях; Київ не був винятком. Нині четвертий епохальний прихід "христосів" буде присвячений 2000-літтю "народження Христоса". То байдуже, що наука сьогодні доводить — "Христос наро­дився в 4 році до н, е.", а отже цей ювілей логічно було б відзначати християнам вже в 1996 році. Саме в цьому році, на думку деяких дослідників календаря, і настало 2000 років з дня народження Ісуса Месії (Ієшуа Машіаха). За іншими дослідження­ми, Ісус народився ще раніше — в 12 році до н. е., але збанкрутована християнська церква, відгороджуючись від цих дослід­жень, вперто захищає традиційне "різдво Ісуса" і через чотири роки хоче, належно підготувавшись, приголомшити весь хрис­тиянський світ бучними святкуваннями і новими навертаннями іновірних і атеїстів.

Сьогодні "пророкам" і "месіям" зовсім не обов'язково ходити по світу, в їхньому розпорядженні всі засоби інформації та агіта­ції. Це колись, Христос і апостоли-євреї проповідували в юдейських синагогах, сьогодні "неохристоси" непрохано і безпардон­но увірвуться в будь-яку хату, де стоїть те­левізор чи працює радіоприймач; друковані засоби інформації — це вже пройдений етап, хоча від нього не поспішають відмо­витися сучасні "неоапостоли" християнсь­ких церков.