Магічні символи українського рушника

Вишитий рушник для українців — це не просто предмет ужитку. Це оберіг, в орнаментах якого збереглися давні магічні символи.

Ще з часів язичництва рушник мав велике сакральне значення для праукраїнців. На рушниках вишивалися зображення язичницьких божеств, які уособлювали сили природи. Спрадавна використовувалося це магічне полотно як талісман для захисту родини й дому від усіляких нещасть, незгод, зурочення. Рушник супроводжував наших пращурів завжди й усюди: приймаючи пологи, на рушники клали немовлят; існувала традиція дарувати ці вишиті обереги в дорогу, бажаючи щасливої подорожі; та й на похоронах теж обов'язково були рушники.

Велику роль відігравали вишивані рушники і у весільних обрядах: у давнину існувало більше 10 видів весільних рушників, у кожного було своє призначення до, під час і після весілля (рукобитний, посильний, батьківський, іконний та ін.). Весільні рушники — це взагалі тема для окремої статті.

Про цей вид рушників хочу додати лише, що написи на кшталт "на щастя, на долю", які часто можна зустріти на сучасних весільних рушниках, у давні часи вишивальниці шифрували в орнаментах. Наприклад, восьмикутна зірка, вишита на таких рушниках, була символом Сонця; калина символізувала дівочу красу, молодість, кохання; виноград — благополуччя, а пуп’янки квіток — продовження роду.

Та розгляньмо більш детально орнаментику й колористику українських рушників загалом. На щастя, знання, які дозволяють розшифрувати символи вишивок, збереглися до наших часів.

Дуже популярним мотивом у багатьох регіонах України з давніх-давен було зображення птахів. До прикладу, на старовинних подільських рушниках часто можна побачити жіночу постать, яка тримає в руках двох птахів. Імовірно, це зображення Мокоші, язичницької богині врожаю й достатку. Полтавський же рушник вражає фантастичними істотами, які чимось нагадують оленів. За припущеннями вчених, це зображення "Рожаниць", праукраїнських богинь родючості (матері й доньки), які уявлялися нашим предкам напівжінками-напівлосицями.

Також у центральній Україні, зокрема на Київщині та Чернігівщині, ми часто бачимо на рушниках дерево-квітку чи вазон-квітку різноманітних форм. Мотив дерева — взагалі один із найпопулярніших у світовій художній творчості. Як виявили численні дослідники, цей символ також походить із язичницької міфології. Це — прадавнє Світове Дерево або Дерево Життя. Зазвичай на рушниках його зображали з квітами. Ці квіти символізували нині живих, бруньки – майбутні покоління, а плоди древа — діяння людей. Дерево завжди мало велику квітку в центрі згори. Вона символізувала Вогонь Життя, який оберігався двома пташками (в церковній традиції — янголами).

Цікаво, що зображення священного дерева життя і червоний колір використовувались переважно на тих рушниках, які мали обрядове призначення. Мотив дерева, вазона з квітами в деяких районах України (приміром, на Полтавщині) трапляється не тільки на вишиваних рушниках, а й у багатьох інших видах народної творчості.

Також у вишиванні рушників були дуже поширені деякі геометричні фігури, як-от квадрати та ромби. Вони символізували Матерію. Ці чотирикутники в багатьох цивілізаціях вважалися символами достатку. Українці, як спадкоємці давньої землеробської культури, мають нескінченне розмаїття орнаментів із ромбами та квадратами. Трапляються рушники, на яких ці фігури поділені хрестом на чотири частини. За дослідженнями науковців, це космічний символ родючості.

Практично кожна місцевість в Україні має свої особливі традиції вишивання, які різняться кольорами, візерунками, технікою вишивки.

Так, на Полтавщині багато рушників вишиваються білими нитками, також їх часто виконують у блакитних і жовтих тонах. На Житомирщині та Рівненщині переважають орнаменти червоного кольору у поєднанні з синім або чорним. На Закарпатті радують око яскраві рушники всіх кольорів веселки.

Деякі дослідники вважають, що відмінності в колористиці вишиваних рушників у різних регіонах України пояснюються різними природними умовами життя та побуту: наприклад, тернопільську вишивку, в якій переважають чорні кольори, співвідносять із зораним чорноземом. Білу клембівську (Вінницька обл.) – з піщаними берегами. Барвисту карпатську – з веселкою над горами.

Також використання кольорів на рушниках залежало від віку людей, для яких вони призначалися: для людей похилого віку орнаменти вишивалися синім, для дівчат – червоним.

Слід зазначити, що в давні часи молоді дівчата мусили самі вишивати рушники собі на посаг. Кількість вишитих рушників суттєво підвищувала, як то кажуть, рейтинг дівчини на "ринку" наречених: що більше вона мала вишитих рушників, тo кращою господинею вважалася. Від себе додам: і більш гармонійною як жінка, адже, на думку багатьох сучасних психологів, вишивання і загалом рукоділля чудово врівноважує жіночу енергію.

Кілька слів про сам процес вишивання: підготовка до роботи теж була своєрідним ритуалом. Перед початком майстрині заспокоювались (медитували?), молилися, мили руки, щоби позбутися негативної енергії. І лише тоді вишивальниці починали творити.

Та й саме вишивання — це теж, на мою думку, щось на зразок медитації. Недаремно у багатьох місцевостях України дівчата вишивали у повній тиші, насамоті, щоб ніхто не заважав їхній роботі.

А ви, красуні-україночки, плануєте вишити кілька рушників собі на посаг? :)